Виногра́д — гроно винограду, плоди, що ростуть на виноградній лозі.
Плоди винограду, а також продукти його переробки мають цінні лікувальні, смакові і харчові якості.
Цукор у виноградних ягодах міститься в основному у вигляді С6Н12О6. Серед речовин, з яких складається хімічний склад винограду, перераховуються: вода (вміст у соку – 55-97%), цукор (фруктоза, глюкоза, сахароза), полісахариди (крохмаль, целюлоза), пектинові субстанції (0,3-1%), органічні кислоти (0,5-1,4%), солі, мінеральні речовини (0,3-0,5%) з’єднання без вмісту азоту (дубильні, фарбувальні, ароматичні, жири і віск), сполуки азотні (білки (0,15-0,9%), амінокислоти, амонійні солі, ферменти), вітамінні та радіоактивні субстанції (А, В1, В2, С, В6, Р). 1 кг виноградних ягід у залежності від сорту, ступеня зрілості урожаю і умов його вирощування містить до 300 і більше грамів цукру (в середньому 12-30 г/100 см3). Столовий виноград та соки з нього використовуються при лікуванні шлункових, ниркових, серцево-судинних, легеневих та інших захворювань. Виноградні вина, насамперед червоні столові, характеризуються бактерицидними, антистресовими, антиоксидантними властивостями, дією проти вільних радикалів.Валуйко Г. Г. Фенольні речовини винограду та їхня роль в виноробстві / Г. Г. Валуйко // Виноград. Вино.- 2004.- № 4- С.18-20. Наявність у раціоні харчування свіжих плодів винограду і продуктів їхньої переробки сприяють виведенню з організму людини солей важких металівВиноградарство / К.В Смирнов, Л. М. Малтабар. А. К. Раджабов [и др.]; под ред. К. В. Смирнова. — М., 1998. — 510с.Влияние винограда и продуктов его переработки на выведение из организма радио-нуклидов / А. С. Припутина, В. П. Ингре, Н. А. Гиль [и др.] //Виноградарство и виноделие СССР. — 1990. — № 4. — С. 5-8..
Калорійність 1 кг винограду становить 750—800 ккал, що забезпечує 25-30 % добової потреби людини в енергії.
Виноград в стародавній фармакології
Перші систематизовані відомості про лікарські речовини містяться в єгипетському папірусі Еберса (XVII ст. до н. е.). Близько 300 видів рослин, що застосовуються в лікувальній практиці, згадуються в працях Гіппократа (близько 460—370 рр. до н. е.). Докладний їхній опис дано старогрецькими лікарями Теофрастом (372—287 рр. до н. е.) і Діоскорідом (І ст.). У творі останнього «Materia Medica» описані всі застосовувані в медицині речовини. Серед компонентів древніх ліків часто зустрічається виноград. Єгипетські лікарі використовували в лікувальних цілях певні сорти винограду ( наприклад Тбасієн солодкий — як проносний засіб). Римляни застосовували в лікувальних цілях не лише ягоди винограду, а й різні частини виноградної рослини. Розтерта з кухонною сіллю шкірка ягід служила ліками при запаленні легень і печінки, а вино з кухонною сіллю — як проносний засіб і засіб для виведення глистів.
Родзинки та кишмиш прописувалися при запаленні жовчних і сечових шляхів. Родзинки, поряд з пасокою, вважалися ефективним засобом при лікуванні колітів. Настої молодого листя і верхівок пагонів рекомендувалися при головному болю, різноманітних за локалізацією запаленнях, пухлинах, печії, хворобах суглобів тощо. При шкірних захворюваннях (наприклад лепрі, екземі, лишаї, бородавках) застосовувалася пасока, змішана з деревною смолою. Кора лози і сушені листя використовувалися при кровотечах і для загоєння ран. Попіл лози призначався для поліпшення росту волосся при опіках. Хворим на диспепсію давали вино, настояне на висушених квітках шипшини. Вино Іл дафніті, настояне на плодах лавра, застосовувалося при укусах отруйних змій. Вино було інгредієнтом численних косметичних засобів. З ароматичних рослин, мацерированих у вині, готували різні мазі для догляду за шкірою. Солодке вино в суміші з рослинною олією, деревиною ладану і корінням лотоса використовували для відрощування волосся. Римлянки для догляду за чорними волоссям користувалися маззю, приготованою з яблучного соку, горіхової олії та кипариса, змішаною з червоним вином, в якому до цього мацерирувались п'явки. Ароматне фалернське вино служило римським перукарям туалетною водою. Виноградним суслом змащували обличчя для підтримки свіжості і м'якості шкіри. Чорне волосся перефарбовували в світле за допомогою мазі, приготованої на основі винних дріжджів. Багато стародавніх рецептів і зараз знаходять застосування в народній медициніКаттон, Варрон, Колумелла, Плиний. О сельском хозяйстве / Під редакцією М. І. Бурського. — М. — Л., 1937.
Виноград в працях античних і середньовічних вчених Практичні знання про культуру винограду і приготуванні вина, придбані людиною протягом багатовікового досвіду, вперше були узагальнені ще античними вченими. Відомості з агротехніки винограду систематизовані в давньоєгипетській спеціальній літературі, головним чином у працях Карфагенського агронома Магона (5 століття до н. е.). Більшість робіт вчених Стародавнього Єгипту, як і більша частина праць старогрецьких вчених, до нас не дійшли. В окремих збережених джерелах є цінні відомості про культуру різних сортів винограду, про види робіт на виноградниках, оптимальних строках їхнього проведення. Хоча праці старогрецького філософа Демокріта не збереглися, стародавні автори, що цитують його, відзначають, що він знав усі сорти винограду, культивовані в Греції. У працях старогрецького історика Ксенофонта містяться відомості про культуру та історію винограду. Аристотель ввів дослідний метод у сільськогосподарську науку, йому належить перша згадка про існування безнасінних сортів винограду. Старогрецький натураліст і філософ Теофраст викладає методи посадки виноградної лози, щеплення та інші прийоми обробки виноградників, хвороби винограду, вплив на виноградну лозу заморозків, тепла, ґрунту.
Римський вчений Катон дає список відомих сортів винограду, описує знаряддя, що застосовуються для обрізки винограду і способи зберігання вина. Він зазначає, що виноград став домінуючою сільськогосподарською культурою. Збережена праця «Сільське господарство» римського вченого-енциклопедиста Варрона, в якій викладено деякі способи посадки винограду, догляду за ним, обробки ґрунту на виноградниках. Автор рекомендує садити виноград на південних схилах. У творі римського письменника і агронома Колумелли (1 століття) «Про сільське господарство» в 12 книгах — сільськогосподарської енциклопедії старовини дано опис 50 найцінніших сортів винограду і зазначено, що різні регіони мали свої власні сорти. Автор описує форму і розміри грон та ягід, їхній смак і придатність для отримання вина. Колумелла вказує також дози внесення добрив на кущ винограду і зазначає, що ще Магон як добриво під виноградники використовував виноградні вичавки, змішані з гноєм. Викладає спосіб отримання кріплених вин шляхом додавання в сусло бджолиного меду. Сент-Ісидор з Севільї (6 століття) Склав етимологію назв сортів винограду римського походження. Наприкінці 9 століття арабський автор Ібн Валшіах опублікував в Іспанії збірку, що містить матеріали про античні сільськогосподарські науки. Вважається, що для його складання було використано матеріали вавилонського трактату 7 століття до н. е. У розділі про виноград він згадує ряд сортів, відомих в Іспанії. Старогрецький географ та історик Страбон у своїй праці «Географія» підтверджує, що на територій усіх країн Стародавнього світу, де культивувався виноград, була й дика лоза. У «Природній історії» (у 37 книгах) — своєрідної енциклопедії природно-наукових знань античності — Пліній Старший описує близько 100 сортів винограду, згадує термін ампелотерапія і вказує, що якість вина залежить від умов вирощування винограду, в першу чергу від ґрунту.
За розпорядженням візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного була написана капітальна 20-томна сільськогосподарська енциклопедія «Геопоніки», два томи якої присвячені виноградарству і виноробству. Відомі капітальні твори («Праці з агрономії») трьох найбільших агрономів Середньовіччя (Петруса Крещенцо з Італії, Алонсо Херрера з Іспанії, Олів'є де Серра з Франції) також містили окремі томи, присвячені виноградарству. Петрус Крещенцо, ґрунтуючись на власних спостереженнях і працях античних вчених, створив першу відому ампелографію, в якій описує пристосовність виноградної лози, форму і колір ягід, їхній смак, стійкість до гниття. Крещенцо присвятив цілий розділ хворобам винограду, проти замерзання рекомендував вкривати лозу на зиму. Його книга, написана латинською мовою, була переведена на італійську, французьку і німецьку мови. У роботах Алонсо Херрера та Олів'є де Серра узагальнені відомості про виноград і вино, що містяться в літературі, а також результати їхніх спостережень і дослідів. Завдяки відкриттю друкарства праці Крещенцо, Херрера та Олів'є де Серра багато разів перевидавалися і зробили великий вплив на зміст західноєвропейських підручників, а також на керівництва по виноградарству, видані російською мовою, склавши їх основу. Ідея Олів'є де Серра про створення ампелографічної колекції вперше отримала своє втілення у Франції в 1770 році. Праці дослідників природи — італійця Мальпігі Марчело, англійця Рея Джона і Француза Турнефора Жозефа Пігтона — сприяли піднесенню виноградарства наприкінці Середньовіччя. Всі відомості про виноград і вино, викладені в працях античних і середньовічних вчених, послужили основою для розвитку науково-теоретичних знань по виноградарству і винограду, які як науки сформувалися в середині 19 століття.
Виноград у релігії У єгипетській міфології богом-покровителем виноградної лози, що уособлювала достаток, багатство, достаток і веселощі, виступає Шаї, у грецькій — Діоніс, у римській — Бахус або Вакх. У біблійних міфах лоза постає універсальною емблемою земних плодів, символом Землі Обітованої і знаком богообраного народуЕнциклопедія знаків і символів .
У Біблії виноград вперше згадується у книзі Буття коли Ной насадив виноградника і пив з плоду його (Буття 9:20-21):
9:20 І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.
9:21 І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.
Виноград в християнстві розглядається насамперед як емблема порятунку і відродження, тому виноградна лоза зображувалася на древніх християнських гробницях, на фресках римських катакомб і, пізніше, на церковних вітражах. Як символ істини, виноград натякає на істинність вчення Христа. Це видно з метафоричного порівняння, приписуваного Христу апостолом Іваном:
«Я правдива виноградна лоза, і Отець Мій — виноградар».
У середньовічній християнській іконографії зустрічається зображення Спасителя, що схилив коліна у винному пресі. Це зображення ілюструє вислів святого Августина, Що уподібнив Христа «гронам винограду, покладеним під прес». Витікаючий з-під преса виноградний сік, що асоціюється з кров'ю Христа, уособлює в даному випадку Гнів Господній.
Вищенаведена метафора Христа, що ототожнив себе з виноградною лозою, в свою чергу, ілюструється в християнській іконографії особливим видом хреста — хрестом «виноградна лоза».
Виноградна лоза — атрибут католицьких святих Венсенна, Вікентія Сарагоського та інших покровителів виноградарів. Останні під час збору врожаю урочисто підносять статуї цих святих найперші стиглі грона.
В образотворчому мистецтві свята збору врожаю винограду знайшли відображення ще з античних часів. Найпопулярніші були грецькі зображення святкових процесій на чолі з Діонісом, оточеному натовпом козлоногих сатирів.
Художники епохи Відродження наділяли виноградною лозою старого Ноя, оскільки вона була найпершим рослиною, посадженою Ноєм після Всесвітнього потопу. Іноді вони зображували біблійного п'яницю сидячого голим в альтанці, обплетеній виноградною лозою.
Виноград у народній і художній творчості На всіх етапах розвитку людського суспільства виноград привертав до себе увагу яскравою живою зеленню, ошатними гронами різних кольорів і відтінків, високою поживністю ягід з їх приємним освіжаючим смаком, великою життєвою силою і невибагливістю.
Виноград у легендах і байках Арабська легенда стверджує, що перший виноградник був посаджений Адамом, а диявол полив його кров'ю мавпи, лева і свині.