«Аге́нт О́ранж» () — назва суміші синтетично синтезованих дефоліантів та гербіцидів. Широко використовувалась американськими військами під час війни у В'єтнамі задля спричинення ефекту випадання листя у непролазних джунглях цієї країни (Операція «Ranch Hand»). Як виявилось пізніше, речовини, що входили до складу цієї суміші, викликають мутації та незворотні зміни в організмі людей, які контактували з хімікатамиBBC //Agent Orange blights Vietnam .
«Агент Оранж» вироблявся в США з кінця 1940-х років і використовувався в індустріальному сільському господарстві, а також розпилювався вздовж залізниць і ліній електропередач для боротьби з підліском у лісах. Під час війни у В'єтнамі американські військові закупили понад 20 000 000 галонів (), що складалися з суміші і забрудненого діоксином у співвідношенні 50 на 50. Його виробляли дев'ять хімічних компаній: Dow Chemical Company, Monsanto, Hercules Inc., Thompson Hayward Chemical Co., Uniroyal, Thompson Chemical Co., Hoffman-Taff Chemicals, Inc. та Agriselect .
Уряд В'єтнаму стверджує, що приблизно чотирьох мільйонів людей у В'єтнамі зазнали впливу дефоліанта, і до трьох мільйонів людей захворіли через «Агент Оранж», тоді як В'єтнамський Червоний Хрест оцінює, що до одного мільйона людей стали інвалідами або мають проблеми зі здоров'ям внаслідок його впливу. Уряд США назвав ці цифри недостовірними, хоча задокументував випадки лейкемії, хворобу Годжкіна та різних видів раку в американських військових ветеранів. Епідеміологічне дослідження, проведене Центрами з контролю та профілактики захворювань, показало, що внаслідок застосування «Агент Оранж» збільшився рівень вроджених вад розвитку у дітей військовослужбовців. «Агент Оранж» також завдав величезної шкоди навколишньому середовищу у В'єтнамі. Понад () або () лісу було вкрито дефоліантами. Дефоліанти знищили деревний покрив і саджанці, що ускладнило лісовідновлення на багатьох територіях. Різноманіття видів тварин різко зменшується на відміну від необроблених територій. Руйнування довкілля, спричинене цією дефоліацією, прем'єр-міністр Швеції Улоф Пальме, юристи, історики та інші науковці назвали екоцидом.
Використання «Агент Оранж» у В'єтнамі призвело до численних судових позовів. Організація Об'єднаних Націй ратифікувала Резолюцію 31/72 Генеральної Асамблеї ООН та Конвенцію про зміну навколишнього середовища. Позови, подані від імені як американських, так і в'єтнамських ветеранів, вимагали компенсації за завдані збитки.
Вперше «Агент Оранж» був застосований військами Британської Співдружності в Малаї під час війни в Малаї. Його також використовували американські військові в Лаосі та Камбоджі під час В'єтнамської війни, оскільки ліси поблизу кордону з В'єтнамом контролювали в'єтконгівці.
Хімічний склад
Діючою речовиною «Агент Оранж» була рівна суміш двох феноксигербіцидів — 2,4-дихлорфеноксиоцтової кислоти (2,4-D) та 2,4,5-трихлорфеноксиоцтової кислоти (2,4,5-Т) — у формі ізооктилового ефіру, яка містила сліди діоксину 2,3,7,8-тетрахлордибензо-п-діоксину (ТХДД). ТХДД був слідовим (зазвичай 2-3 ppm, в діапазоні від 50 ppb до 50 ppm) — але значним — забруднювачем «Агент Оранж».
Токсикологія ТХДД є найтоксичнішим з діоксинів і класифікується Агентством з охорони навколишнього середовища США (EPA) як канцероген для людини . Жиророзчинна природа ТХДД призводить до того, що він легко потрапляє в організм через фізичний контакт або вживання всередину. Діоксин потрапляє в організм, приєднуючись до білка, який називається рецептор арилових вуглеводнів (AhR), фактор транскрипції. Коли ТХДД зв'язується з AhR, білок переміщується до ядра клітини, де впливає на експресію генів.
Згідно з повідомленнями уряду США, якщо не зв'язати хімічно з біологічною поверхнею, такою як ґрунт, листя або трава, «Агент Оранж» швидко висихає після розпилення, а під впливом сонячного світла розпадається протягом декількох годин або днів і більше не є шкідливим.
Розробка Кілька гербіцидів було розроблено в рамках спільної роботи США та Великої Британії зі створення гербіцидної зброї для використання під час Другої світової війни. До них належать 2,4-D, 2,4,5-Т, MCPA (2-метил-4-хлорфеноксиоцтова кислота, 1414B і 1414A, перекодовані LN-8 і LN-32) та ізопропілфенілкарбамат (1313, перекодований LN-33).
У 1943 році Міністерство армії США уклало контракт з ботаніком (згодом біоетиком) Артуром Галстоном, який відкрив дефоліанти, що згодом були використані в «Агенті Оранж», та його роботодавцем Університетом Іллінойсу Урбана-Шампейн для вивчення впливу 2,4-Д і 2,4,5-Т на зернові (в тому числі рис) та широколистяні культури . Під час навчання в аспірантурі Університету штату Іллінойс Галстон займався дослідженнями та дисертацією, спрямованими на пошук хімічних засобів, які б дозволили сої раніше зацвісти та заплодоносити. Він виявив, що 2,3,5-трийодбензойна кислота (TIBA) прискорює цвітіння сої, а також те, що у високих концентраціях вона дефоліює соєві боби. З цих досліджень виникла концепція використання авіаційного внесення гербіцидів для знищення ворожих посівів, щоб порушити їхнє продовольче забезпечення. На початку 1945 року армія США провела випробування різних сумішей 2,4-Д і 2,4,5-Т на військовому аеродромі Бушнелл у Флориді. В результаті США розпочали повномасштабне виробництво 2,4-Д і 2,4,5-Т і в подальшому могли б застосували їх проти Японії в 1946 році під час операції «Даунфол», якби війна продовжувалася.
У повоєнні роки США випробували 1,100 сполук, а польові випробування найперспективніших з них проводилися на британських станціях в Індії та Австралії, щоб встановити їхню дію в тропічних умовах, а також на американському полігоні у Флориді. У 1950—1952 роках в Танганьїці, в Кікоре та Стуньянсі, були проведені випробування арборицидів та дефоліантів у тропічних умовах. Тоді були задіяні хімічні речовини — 2,4-Д, 2,4,5-Т та ендотал (3,6-ендоксогексагідрофталева кислота). Протягом 1952-53 років підрозділ здійснював нагляд за повітряним розпиленням 2,4,5-Т у Кенії з метою оцінки значення дефоліантів для знищення мухи цеце.
Раннє застосування В Малаї місцевий підрозділ Imperial Chemical Industries досліджував дефоліанти як засоби для знищення бур'янів на каучукових плантаціях. Під час війни в Малаї придорожні засідки Національної визвольної армії Малаї становили небезпеку для військ Британської Співдружності, було зроблено кілька спроб видалити рослинність, яка могла б приховати місця засідок, але видалення вручну виявилося дешевшим. Детальний опис того, як британці експериментували з розпиленням гербіцидів, написали два вчені: Е. К. Вудфорд з Відділу експериментальної агрономії Ради сільськогосподарських досліджень та Г. Кернс з Бристольського університетуNew Scientist, 19 April 1985, p. 34, https://books.google.com/books?id=q7v_rDK0uOgC&pg=PA34 .
Після закінчення війни в Малаї в 1960 році США врахували британський прецедент, вирішивши, що використання дефоліантів є законною тактикою ведення війни. Державний секретар Дін Раск повідомив президенту Джону Кеннеді, що британці створили прецедент війни з використанням гербіцидів у Малаї.
Застосування у В'єтнамській війні
У середині 1961 року президент Південного В'єтнаму Нго Дінь Дьєм звернувся до Сполучених Штатів з проханням допомогти вирубати густі джунглі, які слугували прикриттям для його ворогів-комуністів. У серпні того ж року ВПС Республіки В'єтнам за допомогою США провели гербіцидні операції. Запит Дьєма розпочав політичні дебати в Білому домі, Державному департаменті та Міністерстві оборони. Більшість американських чиновників підтримували гербіцидні операції, вказуючи на те, що британці вже використовували гербіциди та дефоліанти в Малаї в 1950-х роках. У листопаді 1961 року Кеннеді санкціонував початок операції «Ranch Hand» — кодової назви програми ВПС США з використання гербіцидів у В'єтнамі. Операції з гербіцидами офіційно керувалися урядом Південного В'єтнаму.
Під час війни у В'єтнамі, між 1962 і 1971 роками, американські військові розпилили майже 76 000 000 літрів різних хімікатів — «райдужних гербіцидів» і дефоліантів — у В'єтнамі, східному Лаосі і частинах Камбоджі в рамках операції «Ranch Hand», що досягла свого піку в 1967—1969 роках. Для порівняння, басейн олімпійського розміру вміщує приблизно 2 500 000 літрів. Як і британці в Малаї, мета США полягала в тому, щоб спустошити сільські/лісові землі, позбавити партизанів їжі та укриття, а також зачистити вразливі зони, такі як периметр бази і можливі місця засідок уздовж доріг і каналів. Семюел П. Гантінгтон стверджував, що програма також була частиною політики примусової призовної урбанізації, яка мала на меті знищити здатність селян забезпечувати себе в сільській місцевості, змушуючи їх тікати до міст, де домінували американці, позбавляючи партизанів їхньої сільської підтримки.
Зазвичай «Агент Оранж» розпилювали з гелікоптерів або з низьколітаючих літаків C-123 Provider, оснащених розпилювачами, насосними системами «MC-1 Hourglass» і баками для хімікатів об'ємом 1000 американських галонів (3800 л). Обприскування також проводилося з вантажівок, човнів та ранцевих обприскувачівVietnam War: French court to hear landmark Agent Orange case , BBC News, January 25, 2021.
Перша партія гербіцидів була розвантажена на авіабазі Тан Сон Нут у Південному В'єтнамі 9 січня 1962 року. За даними ВПС США, за час проведення операції «Ranch Hand» було здійснено щонайменше 6542 розпилювальні місії. До 1971 року 12 відсотків загальної площі Південного В'єтнаму було обприскано дефоліантами з середньою концентрацією, що в 13 разів перевищувала рекомендовану Міністерством сільського господарства США норму застосування для використання. Лише у Південному В'єтнамі, за оцінками, було знищено 39 000 квадратних миль (100 000 км²) сільськогосподарських угідь. У деяких районах концентрації ТХДД у ґрунті та воді в сотні разів перевищували рівні, які EPA вважає безпечними.
Під час кампанії було знищено 20 000 км² (7700 миль²) гірських і мангрових лісів і тисячі квадратних кілометрів посівів. Загалом, понад 20 % лісів Південного В'єтнаму були обприскані принаймні один раз за дев'ять років. 3,2 % оброблюваних земель Південного В'єтнаму були обприскані принаймні один раз між 1965 і 1971 роками. 90 % гербіцидів було використано для дефоліації.
Американські військові почали атакувати продовольчі культури в жовтні 1962 року, в основному використовуючи «Агент Блю»; американська громадськість не знала про програми знищення врожаю до 1965 року (і тоді вважалося, що обприскування посівів почалося тієї весни). У 1965 році 42 % всіх обприскувань гербіцидами було проти продовольчих культур. У 1965 році членам Конгресу США було заявлено, що «знищення сільськогосподарських культур вважається більш важливою метою … але в публічних згадках про програму акцент зазвичай робиться на знищенні джунглів». Перше офіційне визнання програм надійшло від Державного департаменту в березні 1966 року.
Коли посіви знищували, в'єтнамці компенсували втрату їжі, конфісковуючи більше продовольства у місцевих селах. Деякі військовослужбовці повідомляли, що місцеві їм говорили, що вони знищують врожай, який використовувався для харчування бойовиків, але пізніше виявлялося, що більша частина знищеної їжі насправді була вироблена для підтримки місцевого цивільного населення. Наприклад, за словами Віла Верві, 85 % посівних площ у провінції Куанг Нгай планувалося знищити лише у 1970 році. За його оцінками, це призвело б до голоду і залишило б сотні тисяч людей у провінції без їжі або такими що недоїдають. Згідно з доповіддю Американської асоціації розвитку науки, кампанія з використання гербіцидів порушила продовольче забезпечення понад 600 000 людей до 1970 року.