Еконо́міка або економі́чні нау́ки (від — дім та — закон) — сукупність суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме: виробництво, розподіл і споживання благ та послуг.
Теоретичною основою економічних наук є економічна теорія, основною метою якої є пояснення подій в економічній діяльності. Економічна теорія також пояснює особливості процесів обміну, розподілу, ефективного використання ресурсів.
Мікроекономіка досліджує те, що вважається основними складовими економіки, зокрема окремих агентів і ринки, їхню взаємодію та результати таких взаємин. Макроекономіка аналізує економіку як систему, де взаємодіють виробництво, споживання, заощадження та інвестиції, а також чинники, які впливають на це: використання ресурсів праці, капіталу та землі, валютна інфляція, економічне зростання й державна політика, що впливає на ці складові.
Людвіг фон Мізес в своїй книзі «Людська діяльність» писав:Економіка, як галузь більш загальної теорії людської діяльності, має справу з усіма людськими вчинками, тобто з цілеспрямованим прагненням людини до досягнення обраних цілей, якими б ці цілі не були (р.880)Human Action: A Treatise on Economics, 1st ed. (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 1999, 3rd revised ed. (Chicago, Ill.: Henry Regnery, 1966). (First page number to the 1st edition, second page number to the 3rd edition.).
Походження терміна Термін походить від давньогрецького слова (ойкономія, «управління домогосподарством») від (ойкос, «дім») + (номос, «звичай» чи «право»). Ксенофонт запропонував цю назву для позначення науки про господарство, керування домом і майном. Аристотель науку про господарство поділив на дві: «економіка» (під якою він розумів організацію господарства в маєтку рабовласника, зокрема виробництво благ для задоволення потреб людей — господарювання) і «хрематистика» (від грец. chrema — майно, володіння, під якою розумів мистецтво наживати статки, діяльність з накопичення багатства).
У 1615 французький економіст Антуан де Монкретьєн ввів у науковий обіг термін «політична економія» (грец. politicos — державний, суспільний), який означає «мистецтво державного управління господарством». Цей термін був найуживанішим до початку XX ст. Його став витісняти термін «економіка» після виходу в світ праці англійського економіста Альфреда Маршалла «Принципи економічної науки» (Principles of Economics) у 1890 році.
Термін «економіка» використовується як для позначення реальних економічних систем (наприклад, «економіка України») та для позначення методів вивчення економічних систем — економічної теорії як в напрямку наукової дисципліни, так і академічного курсу навчання.
Історія економіки У первісному суспільстві рівень виробництва був низьким, що забезпечувало споживання на межі фізичного виживання. Первісні люди добували засоби для існування полюванням і збиранням, але внаслідок неолітичної революції відбувся поділ праці — виокремилися землеробські та пастуші племена, ремісники, першими з яких були ковалі. З'явилася соціальна нерівність і держава. Виникло рабовласництво.
Поступово розвивався товарообмін, який спочатку відбувався у вигляді натурального обміну (бартеру), але з появою грошей перетворився на торгівлю. Проте в суспільствах Стародавнього світу і Середньовіччя переважало натуральне господарство. У багатьох державах у давнину існувала так звана «палацова економіка», заснована на поєднанні державного господарства (що дає змогу виконувати великі громадські роботи, як-от іригація, спорудження палаців і пірамід) і натурального господарства.
З початком хрестових походів європейці заново відкрили для себе прянощі, шовк і інші товари, що стали рідкісними в Європі в середні віки. Це зумовило розширення торгівлі та загострення торгової конкуренції з країнами Сходу. З кінця XV ст. почалася Доба великих географічних відкриттів, яка спричинила появу світової торгівлі та початок епохи первісного нагромадження капіталу.
З останньої чверті XVIII ст. тривала промислова революція, за наслідками якої в найрозвиненіших країнах більшість населення до кінця XIX ст. була зайнята вже не в сільському господарстві, а в промисловості. Провідною економічною системою став капіталізм, відбулося перетворення аграрного суспільства в індустріальне.
У XX ст. в низці країн (зокрема й Україні) було створено адміністративно-командну соціалістичну економіку. В інших країнах відбувався розвиток капіталізму. У другій половині XX ст. розпочалася науково-технічна революція, внаслідок якої індустріальне суспільство в найбільш розвинених країнах стало перетворюватися на постіндустріальне.
Основні напрямки
Економіка, як сукупність економічних дисциплін має складну структуру. Її поділяють на національну економіку та економіку управління (економіка і організація управління), і кожну з цих дисциплін одночасно, на мікроекономіку (мала економіка) яка ставить за мету дослідити поведінку фірм, окремих людей, сім'ї та макроекономіку (велика економіка) яка вивчає країни, великі інтернаціональні об'єднання та світ в цілому. Економічні теорії часто перевіряються емпірично, здебільшого за допомогою економетрики, яка пристосовує методи статистики до економічних даних.Hashem, M. Pesaren (1987). «econometrics», , v. 2, p. 8.
Крім того, «економікою» також називають наявну економічну систему, переважно, національного рівня — національну економіку. Тобто словосполучення «Економіка України» стосується реальної національної економічної системи України.
Визначення предмету економіки
Економічна наука розробляється і розвивається економістами, що сповідають різноманітні ідеології та концепції, тож через таке велике розмаїття виникає складність визначення її предмету. Найзагальнішим є таке: економіка — це наука про господарювання.
Для позначення нового змісту економічної науки представниками австрійської школи використовується термін «каталактика».
Прикладна економіка вивчає можливості застосування законів, теорій, пропозицій, розроблених економічною теорією безпосередньо для: дослідження поведінки підприємств та домогосподарств як окремих господарських одиниць, які розв'язують питання взаємодії попиту і пропозиції, ціноутворення, формування витрат виробництва; дослідження впливу держави на діяльність підприємств; вивчення економічної кон'юнктури та її впливу на ринки; дослідження потреб та інтересів споживачів, корисності споживчих благ, споживчої поведінки тощо.
Суб'єкти Домашнє господарство Фірма Держава
Методи Порівняльний аналіз Синтез Індукція Дедукція Наукова абстракція Аналогія Графічне зображення Математичні Статистичні Моделювання
Мікроекономіка
Мікроекономіка (Microeconomics) — частина сучасної економічної теорії, яка вивчає взаємодію між окремим споживачем (домашнім господарством) та окремим виробником (фірмою).
Суб'єкти мікроекономіки Домашнє господарство (Household) — в мікроекономіці це споживач, власник економічних ресурсів, метою діяльності якого, є якнайбільша корисність за обмеженого бюджету споживання.
Фірма (Firm) — в мікроекономіці це виробник благ з економічних ресурсів, метою діяльності якого, є збільшення прибутку як різниці між доходами від продажу благ і витратами на ресурси.
Об'єкти мікроекономіки Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: природні ресурси (земля), праця, капітал та підприємницькі здібності.
Ринки в мікроекономіці Суб'єкти мікроекономіки (домогосподарство і фірма) взаємодіють на двох ринках — ресурсних ринках (ринку капіталу і ринку праці) та споживчому ринку. На ресурсному ринку домогосподарство продає власні ресурси фірмі, на споживчому — фірма продає вироблені блага домогосподарству.
Макроекономіка
Макроекономіка (Macroeconomics) — наука, що вивчає закономірності діяльної роботи національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), зокрема такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо. Макроекономіка орудує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, грошові ринки, товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний 1933 року.
Об'єкт та предмет макроекономіки Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та відповідні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами керування економікою. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним різновидом економічної системи є перехідна економіка.
Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальне, так і прикладне завдання. Макроекономіку, що виконує пізнавальне призначення, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.
Агрегування в макроекономіці
Однією з особливостей макроекономіки є агрегування — процес утворення макроекономічних показників, процесів, явищ на основі відповідних мікроекономічних, шляхом їх укрупнення, об'єднання. Агрегатами є усі макроекономічні показники, макроекономічні ринки, макроекономічні суб'єкти. Завдяки цьому макроекономіку називають «агрегованою економікою».
Суб'єкти макроекономіки Суб'єкти макроекономіки: Сектор домашніх господарств. Підприємницький сектор. Держава. Зовнішній економічний сектор.
Методологія економічної науки В економічній науці використовуються стандартні методи діалектики і логіки. До загальнонаукових способів дослідження економічних процесів, стосуються такі методи, як: метод наукової абстракції; аналіз і синтез; індукція і дедукція; історичний метод.
Загальним світоглядним методом є: матеріалістична діалектика
Серед окремих методів дослідження виділяють:
методологічний індивідуалізм; графічні, статистичні, математичні, моделювання, порівняльний аналіз, економічний експеримент, порівняння і аналогія
В економічній науці, як і в будь-який іншій науковій теорії, виділяються моделі — ідеалізовані об'єкти досліджень і парадигма — визнані в даній соціально-економічній системі наукові досягнення і / або сукупності поглядів, які протягом певного часу дають науковій і/або конкретній спільноті в цілому модель постановки проблем та їх рішень. Економіка як суб'єкт і об'єкт досліджень є винятково соціальним явищем тож на її формування і об'єктивність, визначальний вплив надають умови середовища існування економіки.
Економічна система
Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей впродовж їхньої взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.
Типи економічних систем Ринкова економіка; Адміністративно-командна система; Традиційна; Змішана; Постійна
Історія економічної думки
Перші великі господарські системи відомі ще в часи античності — храмові держави-міста-господарства Стародавнього Єгипту і Вавилону, поліси старожитньої Греції тощо.
У розвитку економічної думки можна вирізнити такі основні періоди:
докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить економічна думка періоду меркантилізму;