Кліщови́й енцефалі́т () — природно-вогнищеве гостре інфекційне вірусне захворювання з переважним ураженням центральної нервової системи (ЦНС) у вигляді енцефаліту, яке може привести до інвалідності, а в окремих випадках — аж до смерті. Входить до групи арбовірусних хвороб.
Історія відкриття і вивчення хвороби Кліщовий енцефаліт як самостійну нозологічну форму відкрили та вивчили у 1937—1939 років на Далекому Сході СРСР, де працювала група спеціалістів під керівництвом професора Лева Зільбера. Упродовж першої експедиції (1937 рік) було визначено вірусну етіологію кліщового енцефаліту, виділено 29 штамів, вивчено основні клінічні форми хвороби, встановлено значення кліщів у розвитку хвороби, запропоновано серопрофілактику осіб, що зазнали укусу кліщів. У 1937 році при розтині кліща молодий лікар М. П. Чумаков, в майбутньому академік, заразився на вірусний кліщовий енцефаліт та переніс енцефаломієліт. Гостра форма перейшла до хронічної форми та тривала все життя академіка до 1993 року. За результатами другої експедиції (1938 рік) підтвердили факт тривалого перебування вірусів в організмі кліщів, трансоваріальна передача вірусу, вивчено стан гуморального імунітету осіб, що перенесли кліщовий енцефаліт. Протягом третьої експедиції (1939 рік) були проведені випробування інактивованої вакцини проти кліщового енцефаліту, що було запропоновано професором Михайлом Чумаковим. З 1527 осіб, робітників лісгоспзаготовчих пунктів, що були вакциновані, захворіли лише 2 особи в легкій формі. З 2942 осіб контрольної групи, що не були щеплені, захворіли 44, померло 11. Серед тяжкохворих та померлих були й фахівці наукової експедиції. Таким чином, за результатами досліджень було встановлено, що ця інфекція є природно вогнищевою, вивчені особливості циркуляції вірусу, виявлені природні хазяї та шляхи передачі у природному вогнищі. Пізніше, в 1939 році кліщовий енцефаліт виявили на європейській частині Східної Європи (було встановлено його широке поширення і від східних до західних кордонів Російської Федерації — від Примор'я до Карелії) та в інших європейських країнах. У розробку заходів профілактики кліщового енцефаліту вагомий внесок зробив П. І. Мариковський.
Поширеність вірусу в Україні та світі
Вірус кліщового енцефаліту сьогодні є серйозною проблемою для країн Центральної та Східної Європи та є найбільш значущим вірусом, що передається членистоногими на території Європи. Проблема кліщового енцефаліту стає міжнародною у зв'язку зі збільшенням кількості туристів, що відвідують регіони з високим ризиком щодо кліщового енцефаліту. На сьогодні інфекція реєструється в Австрії, Німеччині, Італії, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Фінляндії, Швейцарії, прибалтійських країнах, європейській та далекосхідній частині Росії, Україні, Білорусі. Вогнища хвороби реєструють в Монголії та північних провінціях Китаю. Найсхідніше природне вогнище кліщового енцефаліту виявлено на острові Хоккайдо в Японії. За останні 10 років захворюваність на кліщовий енцефаліт в багатьох країнах Європи зросла та випадки захворювання відмічаються на нових раніше неендемічних територіях та свідчить про міграцію вірусу. До зон території Росії, ендемічних з кліщового енцефаліту, відносяться: Північно-Західний регіон (Ленінградська область, Карелія, Архангельська область), Центральний регіон (Тверська, Ярославська, Вологодська інші області), Урал (Свердловська, Пермська області), Південна частина Сибіру (Красноярський край, Новосибірська, Томська, Омська, Іркутська області), Далекій Схід (Хабаровський та Приморський краї).
За даними Державної санітарно-епідеміологічної служби України ендемічними з кліщового енцефаліту є окремі території України: Автономна Республіка Крим — Алуштинський, Білогірський, Бахчисарайський, Кіровський, Красногвардійський, Сімферопольський, Судацький райони, Велика Ялта (Ялта, Ялтинський заповідник, Алушта, Гурзуф), лісопаркова зона м. Сімферополя, м. Севастополь; Волинська область — Ратнівський, Ківерцівський, Камінь-Каширський, Рожищенський, Ковельський, Любомльський, Маневицький, Старовижівський райони, м. Луцьк, м. Ковель; Львівська область — Яворівський район.
Доведено, що захворювання, які реєструють в Європі, мають легший перебіг, ніж у східній частині ареалу кліщового енцефаліту, особливо на далекому Сході. Летальність коливається в межах від 2 % при європейській формі до 20 % при далекосхідній формі. Це дало підстави виділити західний та східний типи кліщового енцефаліту та відповідно їхніх збудників — східний і західний підтипи.
Щорічно в світі реєструється близько 13000 тяжких випадків хвороби, що потребують госпіталізації. Росія за кількістю випадків захворювання є на першому місці в світі, при чому до 30 % захворілих є діти. За даними фахівців Російської Академії медичних наук, в середньому з 100 осіб, що звернулись за медичною допомогою після укусу кліща, інфікованість виявляється у 20-25.
За період 1955—2008 рр. в Україні зареєстровано 569 випадків хвороби. У м. Києві за вказаний період зафіксовано 3 випадки хвороби, зокрема 1 — у 2007 р., що було пов'язано з перебуванням нещепленої особи в районі Великої Ялти Автономної Республіки Крим. Місто Київ є безпечною територією з кліщового енцефаліту. За результатами багаторічних спостережень, лабораторних досліджень, що систематично проводяться в рамках науково-практичного співробітництва між Львівським науково-дослідним інститутом епідеміології та гігієни і Київською міською санепідстанцією, збудників кліщового енцефаліту в зібраних кліщах не виявлено.
Вірус кліщового енцефаліту віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.Приложение 3 Биологические и химические агенты//Руководство ВОЗ «Ответные меры системы общественного здравоохранения на угрозу применения биологического и химического оружия»
Етіологія Вірус кліщового енцефаліту (Tick-borne meningoencephalitis virus) — нейротропний, РНК-вмісний. Відноситься до роду Flavivirus, родини Flaviviridae екологічної групи арбовірусів. Існує 3 різновиди збудника: далекосхідний (російський весняно-літній), західноєвропейський (колишня назва центральноєвропейський, хоча в МКХ-10 він ще реєструється саме під цією старою назвою) сибірський (колишня назва західносибірський). Вони відрізняються один від одного біологічними властивостями.
Віріони кліщового енцефаліту мають сферичну форму. Нуклеокапсид оточений зовнішньою ліпопротеїдною оболонкою, в яку занурені шипи, що складаються з глікопротеїдів, що мають гемаглютинуючі властивості. Вірус тривалий час зберігається при низьких температурах (оптимальний режим -60°С і нижче), у висушеному стані зберігається багато років, але швидко інактивується при кімнатній температурі. Кип'ятіння інактивує його через 2 хвилини, а в гарячому молоці при +60°С вірус гине через 20 хвилин. Інактивують вірус звичайні дезінфікуючі засоби та ультрафіолетове опромінювання.
Епідеміологічні особливості
Джерела та резервуар Це захворювання є ендемічним для регіонів, де поширені основні переносники і природні резервуари — кліщі Ixodes ricinus та Ixodes persulcatus, рідше — акариформні кліщі (гамазові), вкрай рідко — блохи, ґедзі. У природних вогнищах вірус кліщового вірусного енцефаліту (КВЕ) циркулює за ланцюгом: кліщі — дикі хребетні і птахи — кліщі. Таким чином циркуляція вірусу в природі здійснюється за рахунок постійного обміну між кліщами, з одного боку, і різними теплокровними тваринами і птахами, що годуються на землі, з іншого.
Вірус кліщового енцефаліту зберігається та розмножується в організмі переносника — іксодового кліща на всіх стадіях його розвитку. В організмі кліща вірус розмножується з проникненням у слинні залози і статевий апарат, зберігається після зараження довічно, причому забезпечується як трансфазова (личинки, німфа, імаго), так і часто трансоваріальна передача. Таким чином, кліщі зберігають збудника тривалий час (голодні особини — до 2 років), а трансоваріальна передача забезпечує тривале зберігання збудника в природі, іноді навіть без участі теплокровних хазяїв. За результатами досліджень, в одному кліщі вміщується до 10 мільярдів вірусних частин. Потрапляння в кров людини навіть однієї мільйонної долі цієї кількості вірусів може бути достатнім для розвитку інфекції.
Кліщовий енцефаліт поширений на всій території Європи та Азії в лісних і лісостепових зонах.
Механізм і фактори передачі Зараження людини відбувається трансмісивно під час кровоссання кліща, при випадковому роздавлюванні кліща чи розчісування місця укусу та втиранні в шкіру зі слиною чи тканинами кліща збудника інфекції, при вживанні в їжу сирого молока інфікованих кіз, корів, коли збудник потрапляє через слизові оболонки, що також є варіантом контактної передачі. При зараженні через молоко характерна сімейно-вибухова захворюваність, як результат вживання одного й того ж продукту.
Сприйнятливість та імунітет У організмі кліща Iх. persulcatus розмноження вірусу відбувається інтенсивніше, тому при нападі кліща цього виду, як правило, ймовірність отримання великої дози завжди вище, ніж при нападі кліща Iх. ricinus. Не виключено, що вірулентність збудника, що передається Iх. persulcatus, вища, оскільки в його організмі створюються сприятливіші умови для розмноження вірусу. Iх. persulcatus (тайговий кліщ) мешкає найбільше в Азійській частини Російській Федерації, в Європейській частині його ареал від Уралу спрямований на північний захід — до Карелії. Iх. ricinus мешкає в Європі від Атлантичного океану до Уралу. Відповідно, в місцях, де переважає Iх. persulcatus, ураження людини кліщовим енцефалітом частіше супроводжується тяжчим клінічним перебігом, з нерідким спричиненням інвалідності й смерті. Найчастіше зараження відбувається у весняно-літній період, що обумовлено періодом активності кліщів. До зараження кліщовим вірусним енцефалітом сприйнятливі всі люди, незалежно від віку та статі. Від хворої людини до здорової це захворювання не передається.
Якщо раніше кліщовий енцефаліт вважався професійною хворобою лісорубів, лісників, працівників лісної промисловості, то у XXI столітті різко виросла і продовжує збільшуватися частка містян серед хворих на кліщовий енцефаліт, причому часто це мешканці великих міст. Вони заражаються в приміських лісах і лісопарках, на садово-городніх ділянках, а також на великій відстані від міста під час відпочинку в лісі.
Після перенесеного кліщового енцефаліту формується стійкий імунітет, повторних випадків не зареєстровано. Імунологічні дослідження в природних осередках хвороби продемонстрували, що велика частка місцевого населення має антитіла проти збудника хвороби, хоча більшість таких несприйнятливих людей в минулому не хворіли на цю хворобу. Це обумовлене епідеміологічною особливістю цієї хвороби — переважанням безсимптомних форм. Співвідношення їх і маніфестних клінічних форм коливається від 12:1 до 90:1, завдяки чому в інтенсивних осередках захворювання відбувається масова латентна імунізація населення та формування імунного прошарку населення. Спостереження показали, що для розвитку маніфестних форм кліщового енцефаліту, потрібні досить великі дози збудника, які в природних умовах далеко не завжди інфікують людину.
Патогенез Тяжкість клінічного перебігу хвороби у людини визначається різновидом збудника, видом кліща, який нападає, а також тривалістю кровосмоктання: що довше кліщ харчується кров'ю людини, то імовірніше зараження більшою дозою збудника.