Деми́д Григо́рович Бурко́ (Бурко-Корецький) (29 серпня 1894, Пирогів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівський район, Вінницька область — 9 червня 1988, Штутгарт) — український педагог, поет (псевдонім Данило Святогірський), публіцист, церковний діяч.

Життєпис Походить з селянської родини. 1909 року закінчив Сутиську учительську школу, в 1913 — Вінницьку церковно-учительську школи. Працює в школі; у березні 1915 року мобілізований до імператорського війська. Закінчив школу прапорщиків у Вільнюсі, воював на Західному фронті.

1917 року прапорщик Бурко бере участь у Всеукраїнському військовому з'їзді в Києві. Працює референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ, тоді ж співпрацює зі Всеукраїнською церковною радою.

У січні 1918 року Демид Бурко бере участь у бою під Крутами; через багато років напише вірш-спогад «На вічну пам'ять мученикам».

Після захоплення Києва більшовиками переїздить до Кам'янця-Подільського, там вступає на історико-філологічний факультет Кам'янецького університету.

Починається радянсько-польська війна, у травні Бурко вступає до українського війська — Волинська дивізія.

Восени 1920 з відступаючою Армією УНР опиняється в Польщі. Уже 1921 року повертається на Батьківщину; при переході кордону заарештований, перебував у Вінницькому концтаборі.

У лютому 1922 року звільнений з ув'язнення завдяки амністії. Закінчує Кам'янецький інститут народної освіти, вчителює у школах Вінниччини та Київщини.

1931 року через гоніння пішов зі школи, працює інструктором споживчої кооперації.

1935 року заарештований вдруге, йому вдається втекти, переховується під чужим ім'ям.

Під час Другої світової війни Бурко в Полтаві. З жовтня 1941 — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12 травня 1942 року митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі міста Харкова.

До осені 1943 року очолює полтавську Свято-Миколаївську церкву. З дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста.

У часи перебування в Полтаві працює на літературній ниві — в місцевій пресі друкує вірші та статті мистецько-культурного напряму.

Восени 1943 року отець Демид брав участь у похороні 500 жертв більшовицького режиму у Вінниці, під час панахиди він виступив із промовою, зокрема зазначив: «Нехай на їхніх могилах виростуть квіти кращого майбутнього».

З осені 1943 року перебуває на еміграції в Німеччині.

У 1940-х роках очолював Миколаївську парафію в таборах для неповерненців.

У серпні 1947 року бере участь в Ашаффенбурзькому соборі, на якому оформилася УАПЦ (соборноправна), згодом від неї відійшов.

Був настоятелем парафій в Інгольштадті, Карлсруе, Людвігсбурзі, Новому Ульмі, духовним опікуном православних українців старечого будинку в Дорнштадті.

У грудні 1956 року входить до Вищого церковного управління УАПЦ.

З 1969 по 1973 рік виконував обов'язки голови Вищого церковного управління при митрополиті Никанорі (Абрамовичі).

1973 року був обраний до Ради Митрополії УАПЦ. Разом з цим не переставав друкуватися в різних церковних часописах — «Рідна церква», дописував у газети «Українські вісті» та «Нові дні».

Головною його працею стала збірка нарисів «Українська автокефальна православна церква — вічне джерело життя» — 1988, Баунд-Брук, США.

Написав низку спогадів про визначних діячів УАПЦ (серед них митрополити В.Липківський, М.Борецький та І.Павловський, архієпископи С.Орлик, К.Кротевич, П.Левицький, священики К.Стеценко та М.Чехівський і миряни В.Біднов, М.Леонтович, М.Макаренко та Д.Щербаківський). Спогади містять багато подробиць із життя київських та провінційних парафій у 1930-ті роки, відтворюють картину більшовицьких переслідувань Церкви.

Помер отець Демид Бурко у Штутгарті, де тривалий час був настоятелем церкви Святого Духа. Похований на штутгартському цвинтарі Праг ().

Дещо з надрукованого: «Митрополит Петро Могила», «Рідна церква», Карлсруе, 1956, «Як зруйнували Михайлівський монастир» — «Календар-альнанах на 1957 р.», Буенос-Айрес, «Відродження», «Руїни, руїни…» — «Церква і життя», 1990.

Вшанування пам'яті У Полтаві відкрито меморіальну дошку до 102-ї річниці Дня пам'яті полеглих у битві під Крутами на фасаді Свято-Миколаївському храму. У багатьох містах України є вулиця Героїв Крут, до яких належить і Демид Бурко.

Джерела Демид Бурко Бурко Демид. Крути Полтавіка є обкладинка книжки Електронічна книжниця Д. Бурко: (Некролог) // Українсь­ке слово. — 1989. — 25 черв.; Глинін А. Свідок бурхливого сторіччя // Український православний кален­дар на 1990 - Савн Бавнд Брук (США). - С. 99-100.

Посилання С. І. Білокінь. Бурко (Бурко-Корецький) Демид // Віртуальна книжкова виставка «Життя в ім'я церкви й України» (до 130-річчя від дня народження Демида Бурка – педагога, поета, публіциста, церковного діяча)

Примітки