Зґвалтува́ння — статевий злочин, що полягає у вчиненні статевого акту або проникненні (вагінальному, анальному, оральному) в тіло людини геніталіями чи будь-якими іншими предметами без свідомої добровільної інформованої згоди на ці дії людини, в тіло якої відбувається проникнення. Зґвалтуванням чи розбещенням є також сексуальні дії з неповнолітніми, непритомними, сплячими тощо, оскільки вони не можуть дати згоду на секс.

Найчастіше зґвалтування відбувається із застосуванням фізичного насильства чи його погрозою, психологічним тиском (використовується залежність жертви від ґвалтівника: економічна, соціальна, психологічна; особливо в контексті домашнього насильства). Також використовується безпорадний стан потерпілої людини — сон, непритомність, сп'яніння, психічний розлад, інвалідність.

Більшість зґвалтувань (до 94 %), попри поширений стереотип про неврівноваженого незнайомця, скоюють близькі та знайомі жертви (чоловіки, члени родини, колеги, лікарі тощо).

Статистика

Статистика зґвалтувань є неповною, викривленою, часто відсутньою через три складові: Незаявлюваність. Зґвалтування є одним із найбільш незаявлюваних (underreported) злочинів по всьому світу. Особливо це стосується зґвалтувань в контексті домашнього насильства. Більшість жінок не заявляють про зґвалтування через соціальний тиск, звинувачення жертви (зокрема самозвинувачення), страх за свою безпеку, небажання повторної віктимізації системою правосуддя, через психологічну травму, нанесену зґвалтуванням, та інші його наслідки. Замовчування. Культура зґвалтування та створюваний нею соціальний тиск на постраждалих придушують гласність зґвалтувань та відкритий суспільний діалог на тему сексуального насильства. Залякування з боку оточення, сором, почуття провини, нестача адекватної інформації про стратегію дій у випадку зґвалтування, страх повторного зґвалтування чи іншої помсти від кривдника, а також невіра у те, що ґвалтівник буде покараний, призводять не лише до незаявляювання зґвалтованими жінками до правоохоронних органів, а й до їхнього незвертання за допомогою (включно з невідкладною медичною), приховування вагітності, травм чи хвороб, отриманих внаслідок нього, аж до повного замовчування потерпілими факту зґвалтування. Безкарність. Вкрай мала кількість заяв про факти зґвалтувань, поєднуючись з іншими особливостями розслідування статевих злочинів (такими, як відмови правоохоронців приймати від жінки заяву про зґвалтування, некриміналізованість багатьох видів сексуальних злочинів у різних країнах (наприклад, юридична підтримка зґвалтування дружини чоловіком у мусульманських країнах), упередженість щодо жертви, пошук доказів вини чи «провокації» з боку потерпілих, надання суддями переваги підходу примирення сторін над покаранням винних), робить відсоток зґвалтувань, за котрі кривдники понесли покарання, мізерним стосовно решти зґвалтувань. Крім того, дуже часто покарання непропорційно легкі та нетривалі. Це запускає цикл безкарності, котрий впевнює людей у марності звертань до правосуддя чи надій на відшкодування завданої їм шкоди.

Більшість зґвалтувань (до 94 %), попри поширений стереотип про неврівноваженого незнайомця, скоюють близькі та знайомі жертви (чоловік, члени родини, колеги, лікарі тощо). Статистика зґвалтувань в УкраїніЗареєстровано злочинів Відсоток розкриття 2007 рік 2008 рік 2007 рік 2008 рік Зґвалтування (та замах) 878 880 91,8 89,7

Історія

У багатьох древніх та примітивних культурах існували сексуальні табу, пов'язані з дефлорацією (описані, наприклад, Фрейдом у «Тотемі і табу»), що вбачали у жіночій сексуальності демонізм, для захисту законного чоловіка від котрого перший статевий акт із нареченою необхідно здійснити іншим чоловікам (жерці, старійшини, родичі нареченого), іноді — групою чоловіків або з застосуванням спеціальних пристосувань для вагінального проникнення.

Середньовічне право першої ночі передбачало секс чоловіків-феодалів із новоспеченими дружинами підлеглих чоловіків, як одноразовий (дефлоруючий), так і тривалий (протягом певного періоду).

Правове регулювання У всіх сучасних законодавствах зґвалтування визнається одним з найтяжчих видів злочинів, проте так було не завжди. Історія правового регулювання зґвалтувань характеризується тривалим невизнанням зґвалтування злочином (особливо в шлюбі чи стосунках), вимогами додаткових доказів, що жінка не бажала бути зґвалтованою (таких, як крики про допомогу, активний опір чи травми внаслідок нього), обмеження покарання злочинцю (наприклад, з допомогою аргументації про попереднє сексуальне життя («розпусність») жертви, її стан сп'яніння чи добровільний секс зі злочинцем у минулому). Ці юридичні викривлення, породжені міфами про зґвалтування, розвінчувалися прецедентними випадками, проте є й досі не подоланими остаточно.

Історія У стародавньому праві зґвалтування трактувалося як вид насильства над особистістю взагалі, і навіть пізніше римське право підводило його лише під поняття vis (просто фізичне насильство, безвідносно до сексуального характеру дій злочинця), і не включало його у відомому Lex Julia de adulteriis, присвяченому статевим злочинам (stuprum), взагалі. Лише в новому праві на перший план висувається момент посягання (при чому, тільки на цноту), момент же насильства у зґвалтуванні грає другорядну роль.

За часів старозавітного права у євреїв доведене зґвалтування каралося стратою. При цьому покарання поширювалося на обидві сторони, якщо жертва не закликала до допомоги (це прирівнювалася до заохочення злочину). Якщо була зґвалтована заручена дівчина, то ґвалтівник мав заплатити її батькові 50 шекелів срібла і взяти шлюб з потерпілою, втрачаючи право на розлученняБіблія, книга Второзаконня, глава 22. .

У закордонному законодавстві XIX-початку XX століття найважливішою ознакою зґвалтування вже стало не насильство як таке, а відсутність згоди потерпілої на статевий акт. Це поділило зґвалтування на два види: секс без згоди жінки й без уживання насильства (Stuprum nec violentum, nec voluntarium), і секс проти волі жінки, за допомогою фізичного або морального насильства над нею (Stuprum violentum). До першого виду (секс без згоди жінки) відносились:

Розтління малолітньої (по укладенню про покарання — дівчина, яка не досягла 14 років, а в Південному Кавказі — 13-ти), без насильства, але із зловживанням її невинністю і невіданням; Секс із жінкою в стані, при котрому вона не могла захищатися, якщо цей стан не викликав для мети сексу сам злочинець. Сюди відносили секс із жінкою в несвідомому стані, наприклад, сну, сильного сп'яніння, психічно хворою тощо. Російське право не передбачало таких випадків безпосередньо, але судова практика визнавала їх зґвалтуванням. Цей же погляд був характерний для французької судової практики. Німецьке укладення (§ 176, п. 2), ні (ст. 2 43) і бельгійський Code pénal — передбачали такі випадки спеціально, хоча і вважали їх легшим видом зґвалтування і визначали для них менше покарання; Секс без насильства, але за допомогою обману. Багато законодавств передбачали і цей випадок окремо.

До другого виду (зґвалтування у вузькому сенсі, секс проти волі жінки) відносили вчинення статевого акту з жінкою, над якою для цієї мети були вчинені насильницькі дії, що усували її опір.

У старому праві шлюбний статус жінки, над якою скоїли насильство, вважався суттєвою обставиною — за зґвалтування одруженої жінки карали суворіше.

У деяких законодавствах конкретизувалося і поняття насильства, наявність якого обумовлює кваліфікацію діяння як зґвалтування. Російське Положення кінця XIX століття, за прикладом французького кодексу, залишало визначення його судовій практиці, що збереглося і до цього дня. У більш ранніх законодавствах вказувалися особливі умови, наявність яких були потрібна для пред'явлення звинувачення в зґвалтуванні, — умови доказового, процесуального характеру. Так, наприклад, Військовий статут Петра I (арт. 166) і його тлумачення вимагали доказів того, що жертва кричала і закликала на допомогу, або щоб насильницькі дії залишили сліди на тілі зґвалтованої тощо.

На території України Вперше поняття «зґвалтування» зустрічається в XI ст. в «Руській правді», а саме в «Статуті Ярослава Володимировича»: «Коли наскочить на жінку на коні …». Чіткого визначення даного виду злочину в документі немає. Покарання за зґвалтування — грошовий штраф (вира), розмір якого зростав при замаху на злочин проти жінки привілейованого стану.

У 1529 році прийнято перший статут Великого князівства Литовського, який встановлював: «Якщо хто-небудь зґвалтував жінку або дівчину, незалежно від її стану, то такий ґвалтівник повинен бути присуджений до страти. Якщо ж постраждала побажала б вийти за нього заміж, то це в її волі, а злочинець тоді прощається».

Артикул військовий 1715 року. Глава 20 регламентує статеві злочини, розгляд яких раніше майже цілком належав до компетенції церкви. Поряд зі зґвалтуванням встановлюється покарання за скотолозтво, мужолозтво, перелюбство, двошлюбність, укладання шлюбу в близьких ступенях споріднення, кровозмішання. Артикул 167, що передбачає покарання за зґвалтування жінки, встановлює однакове покарання (стратою) незалежно від того, на своїй або на ворожій землі був вчинений злочин, проти вільної жінки чи проституйованої: «…насильство є насильство, хоч над блудницею або чесною жінкою, і слід… не на особу, але на справу й саме обставини дивитися» і «коли хто жіночої статі, стару або молоду, замужню або неодружену, на ворожій або дружній землі зґвалтує, і освідується, і тому голову відітнути, або вічно на галеру послати, по силі справи».

В 1845 р. було прийнято «Уложення про покарання карних й виправних», система злочинів якого включала розділ Х «Про злочини проти життя, здоров'я, волі й честі приватних осіб» (ст. ст. 1920—2039) і розділ XI «Про злочини проти прав сімейних» (ст.ст. 2040—2093). Тут зґвалтування згадується як кваліфікаційна обставина іншого злочину.

Карний кодекс 1903 р. Злочини проти моральності регламентувались главами 26 «Про злочинні діяння проти особистої волі» і 27 «Про непотребство» Карного кодексу. Існувала градація потерпілої залежно від її віку. Законодавець особливо виділяє стан жертви, що за різних обставин залежить від винного. Як покарання за ці злочини ув'язнення або утримання у виправному будинку.

Уведений у дію в 1960 р. Кримінальний Кодекс РСФСР — за здійснення зґвалтування особа засуджувалась або до позбавлення волі на тривалий час, або, за злочин, вчинений за особливо кваліфікаційних обставин, — до страти.

У сучасних нормативно-правових актах України найвища міра покарання за зґвалтування — це позбавлення волі.

Характеристика злочину Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка, що можуть бути потерпілими. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Тобто малолітні (до 14-ти років), люди з психічними порушеннями, а також ті, хто не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють. Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їхньої згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір особи статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли вона нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту. При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто із застосуванням злочинцем фізичної сили (утримання силою, зв'язування, завдавання ударів, побоїв і подібними діями, які могли змусити потерпілих припинити опір, зламати його).

Види зґвалтування

Докладніше — Типи зґвалтування.