Реактивний ранець ( тощо) — персональний літальний апарат, що кріпиться на спині, і який дозволяє людині підніматися в повітря за допомогою реактивної тяги. Тяга створюється за рахунок реактивного струменя, що викидається двигуном вертикально вниз.

Розрізняють два основних типи реактивних ранців: ранець із ракетним двигуном (ракетний ранець, rocket pack або rocket belt); ранець із турбореактивним двигуном (власне реактивний ранець, jet pack або jet belt).

Практичні спроби збудувати реактивний ранець розпочалися 1961 року в США. Попри різноманітні конструкції, практичне використання такого пристрою лишається невеликим. Головними проблемами є короткий час польоту (до 10 хвилин), малий запас палива та складність керування. В земній атмосфері перспективні альтернативні персональні літальні апарати, як летючі платформи, реактивні крісла чи вінгсьюїти. Реактивні ранці застосовуються у відкритому космосі.

Історія

Винайдення концепції реактивного ранця приписують росіянину Олександру Андрєєву. У 1919 році він спроєктував ракетний двигун, поміщений у рюкзак, а в 1928 отримав пантент. Пристрій використовував стиснений газ, але ніколи не був утілений навіть у вигляді прототипа, а про самого автора лишилося вкрай мало відомостей.

Під час Другої світової війни німці розробляли проєкт «Himmelstürmer», який дозволив би нацистським бойовим інженерам та піхоті перетинати річки, мінні поля та інші перешкоди. Пристрій міг би долати до 70 метрів за допомогою невеликого реактивного струменя, але існував тільки на стадії прототипа. Після війни креслення та єдиний зразок були передані Німеччиною США інженеру Венделлу Муру та його команді в Bell Aerosystems у Нью-Йорку. Саме Мур широко відомий як винахідник першого робочого реактивного ранця.

Армія США надала компанії Bell Aerosystems 25 тис. доларів на створення робочого прототипа, і в квітні 1961 року Rocket Belt реалізувала перший політ за допомогою «ракетного пояса». Стиснутий азот, що міститься в центральному баку за спиною, виштовхував перекису водню з двох баків. Під дією срібного каталізатора, перекис водню активно розщеплювався та виводився через сопла, розміщені по боках, якими людина керувала за допомогою рухів штурвала. Пристрій випробовувався у внутрішньому дворику Пентагону перед президентом Джоном Кеннеді. Але практична користь винаходу була малою: політ тривав лише 21 секунду, був дуже шумний, а для керування потрібно було тривале навчання.

У 1965 році було укладено новий дослідницький контракт із виробником газотурбінних двигунів Williams International. Розроблений «стрибковий пояс» WR19 мав малогабаритний турбореактивний двигун з тягою 1900 ньютонів, який міг працювати 5 хвилин, а паливом слугував гас. Однак, пристрій був складний у керуванні та надто важкий. Двигун WR19 пізніше використовувався на ракеті Tomahawk TLAM та більшості інших ракетних систем США з 1980-х років, тому програма «стрибкового пояса» була опосередковано дуже прибутковою для компаній, які брали участь у ній. «Ракетний пояс» Bell Aerosystems отримав розважальне застосування і польоти з ним показували на різних шоу. Відомими прикладами є політ на церемонії відкриття Олімпійських ігор 1984 року в Лос-Анджелесі; та політ Майкла Джексона на сцені під час концертного туру в 1992 році.

Найкращі з пізніших розробок дозволяють літати до 10 хвилин і піднімати до 160 кілограмів, як-от JB10. Максимальний час польоту за допомогою схожого пристрою Flyboard Air складає 20 хвилин. Однак, він є не ранцем, а платформою з турбінами, на якій стоїть користувач; також Flyboard Air визнано Французьким агентством оборонних інновацій надто складним для керування.

У 2017 році Командування збройних сил США профінансувало випробування простішого варіанту пристрою, EZ-Fly, який нагадує літаючий Segway, та показав певний потенціал для військового використання. Maverick Jetpack, успішно випробуваний Меттом Дентоном у 2021 році, має 4 турбіни та систему автоматичної стабілізації польоту. З розважальною метою використовують гідрореактивні ранці, що отримують постійний потік води через шланг.

Реактивні ранці отримали більше практичне застосування у космосі. Прототип такого пристрою був створений у 1960-х роках компанією North American Rockwell для програми «Аполлон», але ніколи не застосовувався. Пізніше, в 1973, на борту космічної станції Skylab випробували крісло Experiment M-509. Пілотований маневровий блок (MMU) був його наступником. Його використали астронавти Брюс МакКендлесс і Боб Стюарт у лютому 1984 року. Крісло рухалося за допомогою 24-х двигунів, які випускали стиснений азот. Сучасним аналогом є пристрій SAFER.

У фантастиці

Ідея реактивного ранця стала популярною в наукової фантастики на тлі реальних розробок апаратів вертикального зльоту та посадки у 1960-і. Проте, сама ідея реактивного ранця у художній літературі з'явилася раніше. Герой фантастичної белетристики Ентоні «Бак» Роджерс, який має такий пристрій, дебютував у серпневому випуску журналу «Amazing Stories» у 1928 році. У епізоді «Армагеддон 2419 року нашої ери» Роджерс вийшов із анабіозу та приєднався до американської «Другої війни за незалежність», де солдати літають за допомогою ракет, прикріплених до спини.

У кіносеріалі «Король ракетних людей» (1949) Трістрам Коффін зіграв Джеффа Кінга, лиходія, що має атомний реактивний ранець. Схожі персональні літальні пристрої демонструвалися в серіалах «Радарні люди Місяця» та «Зомбі стратосфери» (1952), а також «Командос Коді: Небесний маршал Всесвіту» (1953). Джейм Бонд у виконанні Шона Коннері у фільмі «Кульова блискавка» (1965) тікає на реактивному ранці після вбивства оперативника в його замку.

Натхненний Баком Роджерсом та пригодницькими серіалами студії Republic, у 1982 вийшов графічний роман Дейва Стівенса «Ракетник», який розповідав про пілота-штурмовика, що носить прототип ракетного ранця. У спеціальному випуску «Зоряних війн: Епізод IV: Нова надія» 1997 року мисливець за головами Боба Фетт ненадовго з'являється, маючи реактивний ранець. У дії він демонструється тільки в «Атаці клонів» (2002). Реактивними ранцями користуються персонажі комедії «Діти шпигунів» (2001).

Реактивні ранці — це поширене обладнання в фантастичних відеоіграх, прикладами яких є Jetpac (1983), Dark Void (2010), Halo Reach (2010), GTA Online (2013), Titanfall (2014), Star Wars Battlefront (2015), Jetpack Joyride (2011), Destroy All Humans! (2020).

Галерея

Див. також Реактивний рух Ранець-гелікоптер Manned Maneuvering Unit і Simplified Aid For EVA Rescue

Примітки

Посилання

Popular Mechanics comparison of the TAM Rocket Belt and Jetpack International's Jet Pack H202. The fall and rise of jetpacks на сайті The Royal Aeronautical Society