Матвієйко Мирон Васильович (псевдо: «Див», «Жар», «Рамзес», «Усміх»; 24 січня 1914, Беримівці, тепер Зборівська міська громада, Тернопільська область — 10 травня 1984, с. Павлів, Радехівська міська громада, Львівська область) — керівник Служби безпеки Закордонних частин ОУН, агент МДБ СРСР.
Життєпис Походить з родини греко-католицького священика.
Навчався в медичному інституті, не закінчив.
Відповідальний співробітник референтури СБ Проводу ОУН(Б).За завданням ОУН з 1941 року співпрацював з контррозвідкою Абверу (підрозділ контррозвідки Абвер-3), протидіючи радянському підпіллю. Брав участь в операціях проти радянських партизанів та підпільників.
З весни 1949 року — керівник референтури СБ ЗЧ ОУН, займався такими питаннями: контррозвідувальний захист осередків української політичної еміграції, підривна робота проти опозиційних ОУН(б) українських політичних організацій за кордоном.
Був одним з особливо наближених до Степана Бандери людей. Дружина Мирона, Євгенія Кошулинська, технічний співробітник СБ ЗЧ ОУН, хрещена мати сина Бандери — Андрія.
Василь Кук писав, що Матвієйко:
Пройшов навчання в спецшколі англійської розвідки СІС та отримав завдання нелегально прибути до Західної України й підпорядкувати сили руху опору керівництву ЗЧ ОУН.
Про ворожнечу між гілками опору та плани регулярно повідомляв до МДБ СРСР «Товариш Том» — Кім Філбі. Десантування та полон Вночі з 14 на 15 травня 1951 року з групою емісарів ОУН з 5 осіб закинутий з англійського військового літака на територію Тернопільщини — біля села Бишки. До масштабних пошукових заходів радянські спецслужби залучили майже 11 тисяч учасників оперативно-військових груп, винищувальних батальйонів, 14 літаків ПО-2.
22 травня у Львові «Владек» — агент КГБ серед десантованих — докладно розповів усе про операцію заступнику міністра генерал-лейтенанту Вадісу.
5 червня Матвієйко захоплений біля Кального в Зборівському районі спецгрупою МДБ УРСР з 19 легендованих співробітників, на рахунку яких уже були десятки ліквідованих та затриманих підпільників. Після вживання води зі спецпрепаратом «Тритон» підпільники опору не чинили.
По тому брав участь в оперативних іграх радянських органів держбезпеки із закордонними центрами ОУН та спецслужбами певних країн НАТО — операція «Метеор». «Діяли» легендовані Добромильський, Дрогобицький, Яворівський надрайонні проводи, Північний окружний провід, лінії кур'єрського зв'язку. У радіограмах обумовленого слова «борщ» («працюю під контролем МГБ») у текстах не було.
Проходив навчання за програмою вечірнього відділення теплотехнічного факультету Київського політехнічного інституту. До «Четвертого» підвели жінку — агента «Одарку». Її повідомлення свідчили: він у реабілітацію не вірить, співпрацю розглядає як єдиний можливий спосіб вижити, націоналістичних переконань не зрікся.
16 червня 1952 року, перебуваючи під постійним наглядом, агент «Четвертий» зумів зі зброєю вийти з квартири непоміченим. Подався до Янівського цвинтаря, де заночував. Намагався розшукати старі явочні квартири, але його зустрічали незнайомі люди. Зрозумівши, що приречений, оскільки все одно його розшукають, звернувся до якогось сержанта і запитав, чи не працює той в МГБ, заявив, що озброєний і хоче добровільно здатися. Генерал Павло Судоплатов згадує «Усміха» у своїх мемуарах.
З весни 1953 року після фронтального тиску таки почав грати «за правилами».
Життя в УРСР Згодом керівництво КДБ визнало за недоцільне імітувати перед іноземними спецслужбами наявність збройного руху опору в Західній Україні, спеціальні заходи припиняються в жовтні 1960 року.
19 червня 1958 року спеціальною постановою Верховні Ради СРСР помилуваний. 24 грудня 1960 виступає у ЗМІ УРСР із засудженням власної участі в націоналістичному русі. З 1960 року його залучили до активних пропагандистських заходів — влаштовували пресконференції, публікації в газеті «За повернення на Батьківщину», у львівській пресі, проводили виступи в навчальних закладах, трудових колективах.
Через його діяльність у 1960—1961 роках змушені були виступити із «викриттями» свого минулого понад 200 активних учасників ОУНівського підпілля. Радянська пропаганда випустила кілька його брошур, одна з них — «Чорні справи ЗЧ ОУН», Київ, 1962, де колишній шеф СБ «таврував» свою службу.
Мирона Васильовича Матвієйка, який з 1947 року очолював СБ бандерівської організації, за допомогу в ліквідації націоналістичного підпілля 19 червня 1958 року спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР було помилувано і звільнено від кримінальної відповідальності. За заслуги йому призначили пенсію і дали однокімнатну квартиру в Києві.
Помер 1984 року в селі Павлові біля Радехова. Примітки
Джерела Дмитро Вєдєнєєв, Юрій Шаповал, Мальтійський сокіл, або доля Мирона Матвієйка // Дзеркало тижня, 10 серпня 2001 Осип Зінкевич, Контррозвідка ПНР проти Організації українських націоналістів // istpravda.com.ua, 01.03.2016 Віктор Андреєв, Агент «Усміх»: кому служив шеф безпеки Степана Бандери // was.media, 12.09.2017 Посилання Радіограма для Бандери Доля Мирона Матвієйка