«Вітторіо Венето» () — військовий корабель, лінійний корабель у серії лінкорів класу «Літторіо» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.
«Вітторіо Венето» закладений 28 жовтня 1934 року на верфі компанії Cantieri Riuniti dell'Adriatico (C.R.D.A.) у Трієсті з порушенням домовленості по максимальному тоннажу у 35 000 т корабель був названий на честь переможної для італійців битви жовтня 1918 1-ї світової війни під Вітторіо Венето. 28 квітня 1940 увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
1 вересня 1940 року здійснив першу бойову операцію разом з лінкором «Літторіо». 27 листопада 1940 року взяв участь у битві з британцями біля мису Спартівенто. Його сім залпів з гармат головного калібру змусили ворога відступити. Але лінкор був пошкоджений торпедою, скинутою літаком з авіаносця «Фомідебл». Під час ремонту у корабельні Генуї був пошкоджений унаслідок бомбардування 8 лютого 1941 р.
27 березня 1941 року в битві біля мису Матапан був пошкоджений торпедами, скинутими літаками авіаносця «Фомідебл». Лінкор дійшов до бази, набравши 4 000 тонн забортної води. 27 вересня 1941 року атакував британський конвой «Гальбед» з Мальти. При охороні італійського конвою до Лівії 14 грудня 1941 року був торпедований британським підводним човном «Ардж». При ремонті на корабельні порту Ла-Спеція пошкоджений під час бомбардування.
9 вересня 1943 року згідно домовленості уряду Італії з союзниками вийшов з порту з декількома італійськими кораблями, які 10 вересня увійшли до порту Ла Валетта і здались силам союзників. Через побоювання атаки німецької авіації інтернований лінкор перевели до Порт-Саїду у Єгипті, де 1947 року він був переданий англійцям у рамках репарацій.
1 лютого 1948 року був виведений зі складу флоту й у червні 1948 порізаний на брухт у порті Ла-Спеція.
Опис корабля «Вітторіо Венето» мав загальну довжину 237,76 метра, ширину 32,82 м та осадку 9,6 м. Спроектований зі стандартною водотоннажністю 41 377 тонн, що є порушенням обмеження в 36 000 тонн Вашингтонського морського договору; при повному бойовому завантаженні його водотоннажність становила 45 962 тонни. Корабель оснащувався чотирма паровими турбінами «Беллузо» з редуктором потужністю 128 000 кінських сил на валу (95 000 кВт). Пара забезпечувалася вісьмома мазутними котлами «Ярроу». Двигуни забезпечували максимальну швидкість 30 вузлів (56 км/год) та дальність польоту 3920 миль (6310 км) зі швидкістю 20 вузлів (37 км/год). Протягом своєї кар'єри «Вітторіо Венето» мав екіпаж від 1830 до 1950 осіб.
Основне озброєння «Вітторіо Венето» складалося з дев'яти 381-мм (15 дюймів) гармат калібру 381 mm/50 Ansaldo у трьох потрійних баштах: дві башти в передній частині корпусу по лінійно-підвищеній схемі, а третя — на кормі. Допоміжне корабельне озброєння складалося з дванадцяти 152-мм (6 дюймів) гармат калібру 55 Model 1934/35 у чотирьох потрійних баштах, розміщених по кутах надбудови. Вони доповнювалися чотирма 120-мм (4,7 дюйма) гарматами калібру 40 Model 1891/92 в одиночних установках. «Вітторіо Венето» також озброювався зенітною батареєю, що складалася з дванадцяти 90-мм гармат /53 моделі 1939 в одиночних установках, двадцяти 37-мм гармат /54 у восьми спарених та чотирьох одиночних установках, а також шістнадцяти 20-мм гармат Breda 1935 у восьми спарених установках. Радар EC3/ter «Gufo» міг виявляти надводні цілі на відстані 30 кілометрів та літаки на відстані 80 км був встановлений у липні 1943 року.
Корабель був захищений головним броньовим поясом товщиною 280 мм з другим шаром сталі товщиною 70 мм. Головна палуба мала товщину 162 мм у центральній частині корабля та зменшену до 45 мм у менш критичних зонах. Башти головної батареї мали товщину 350 мм, а нижня конструкція башти розміщувалася в барбетах також товщиною 350 мм. Додаткові башти мали товщину лицьових поверхонь 280 мм, а бойова рубка — 260 мм завтовшки бортів. «Вітторіо Венето» оснащувався катапультою на кормі та трьома розвідувальними гідролітаками IMAM Ro.43 або винищувачами Reggiane Re.2000.
Історія служби «Вітторіо Венето» було замовлено за програмою будівництва 1934 року та названо на честь битви при Вітторіо Венето, вирішальної перемоги Італії над Австро-Угорською імперією в жовтні-листопаді 1918 року під час Першої світової війни. Кіль корабля заклали 28 жовтня 1934 року в «Кантьєрі Ріуніті дель Адріатіко» в Трієсті разом з однотипним лінкором «Літторіо». 25 липня 1937 року «Вітторіо Венето» спустили на воду, а основне будівництво було завершено до жовтня 1939 року. Процес добудови значно затримався через неодноразові зміни в конструкції та нестачу важких броньових листів. Перш ніж розпочалися ходові випробування, «Вітторіо Венето» 4 жовтня перевели до Венеції для очищення днища від забруднень, що накопичилися протягом тривалого періоду добудови, оскільки Венеційський арсенал мав єдиний сухий док в Італії, достатньо довгий, щоб вмістити корабель розміру класу «Літторіо».
17 жовтня, після завершення очищення, персонал верфі притопив сухий док для проведення випробувань на остійність. 19 жовтня новий лінкор перейшов до Трієста, де 23 жовтня розпочалися його випробування. Випробування, які також включали тестування корабельного озброєння, тривали до березня 1940 року, після чого було завершено деякі додаткові роботи з доопрацювання. 28 квітня флот прийняв лінкор на озброєння, хоча він ще не був повністю завершений. 1 травня «Вітторіо Венето» під ескортом есмінців «Леоне Панкальдо» та «Емануеле Пессаньо» відправили до Ла-Спеції для остаточного доопрацювання. Згодом корабель передислокували до Таранто під ескортом есмінців «Аскарі» та «Карабіньєре», де він увійшов до складу 9-ї дивізії італійського флоту. Наступного місяця Італія вступила у війну проти Британії та Франції, хоча лише 2 серпня «Вітторіо Венето» та «Літторіо» були офіційно оголошені оперативно придатними.
Друга світова війна 31 серпня — 2 вересня 1940 року «Вітторіо Венето» здійснив вилазку у складі італійських сил з п'яти лінкорів, десяти крейсерів та тридцяти чотирьох есмінців, щоб перехопити британські військово-морські сили, що брали участь в операції «Хетс» та супроводі конвою MB.3, але контакт з жодною з груп не був встановлений через погану повітряну розвідку, і жодних дій не відбулося. Крім того, британська повітряна розвідка виявила італійський флот, що наближався, і змогла своєчасно ухилитися від зіткнення. 6 вересня флот знову провів рейд, щоб атакувати британські сили, які, як повідомлялося, залишали Гібралтар, але британські кораблі замість цього попрямували на південь в Атлантику. Подібний результат стався в результаті маневру проти британської операції MB.5 з 29 вересня по 1 жовтня. «Вітторіо Венето», чотири інші лінкори, одинадцять крейсерів та двадцять три есмінці намагалися перехопити конвой, що перевозив війська на Мальту. У цій операції італійські Королівські ПС виявили конвой, але британцям вдалося ухилитися від італійського флоту.
У ніч з 10 на 11 листопада британський Середземноморський флот здійснив наліт на гавань Таранто. 21 торпедоносець «Сордфіш», запущений з авіаносця «Ілластріос», атакував італійський флот двома хвилями. Італійську базу захищали 21 90-мм зенітна гармата та десятки менших 37-мм та 20-мм гармат, а також 27 загороджувальних аеростатів. Однак захисники не мали радарів, тому були заскочені зненацька, коли розпочався наліт «Сордфішів». Перша хвиля атакувала о 20:35, а друга — приблизно за годину. «Вітторіо Венето» не постраждав під час атаки, але було підбито три інші лінкори, два з яких отримали серйозні пошкодження. Наступного ранку після нальоту на Таранто «Вітторіо Венето» вивів італійський флот до Неаполя. Там він взяв на себе роль флагмана флоту під командуванням адмірала Ініго Кампйоні.
17 листопада «Вітторіо Венето» та «Джуліо Чезаре» — єдині боєготові на той час італійські лінкори — взяли участь у спробі перехопити британський конвой на Мальту у рамках операції «Вайт», хоча бойового зіткнення не сталося. 26 листопада італійський флот здійснив ще одну спробу атакувати британський конвой, операцію «Коллар», що призвело до битви біля мису Спартівенто (відомої італійцям як битва біля мису Теулада). «Вітторіо Венето», «Джуліо Чезаре», шість крейсерів та чотирнадцять есмінців намагалися наздогнати конвой, що прямував на Мальту. Британський ескорт включав авіаносець «Арк Роял», лінкор «Рамілліс» та лінійний крейсер «Рінаун». Італійська повітряна розвідка виявила ескорт, але перебільшила їхню силу, і Кампйоні, отримавши наказ не ризикувати своїми двома бойовими лінкорами проти рівних або сильніших супротивників, припинив бій невдовзі після його початку. «Вітторіо Венето» ненадовго вступив у бій з кількома британськими крейсерами на граничній відстані 27 000 метрів. «Вітторіо Венето» випустив 19 снарядів сімома залпами з великої відстані та трохи пошкодив легкий крейсер «Манчестер»; цього було достатньо для британських крейсерів, які вже мали меншу кількість вогневих ударів, і повернули назад після четвертого залпу. Під час бою «Арк Роял» запустив торпедоносці проти «Вітторіо Венето», але останній успішно ухилився від торпед.
Повторні британські повітряні атаки на Неаполь, одна з яких пошкодила крейсер «Пола», спонукали верховне командування перекинути «Вітторіо Венето» та 14 грудня решту основних військових кораблів флоту на Сардинію. Однак їх повернули до Неаполя вже через шість днів, після того як верховне командування дійшло висновку, що переміщення флоту на Сардинію дозволяло британським конвоям з Александрії відносно легко досягати Мальти. У ніч з 8 на 9 січня 1941 року британці здійснили авіаналіт бомбардувальниками «Віккерс Веллінгтон» на італійський флот у Неаполі. Жодному літаку знову не вдалося вразити «Вітторіо Венето»; «Джуліо Чезаре» був трохи пошкоджений кількома близькими промахами. Наступного дня обидва кораблі перевели до Ла-Спеції, де «Вітторіо Венето» забезпечував прикриття «Джуліо Чезаре». «Вітторіо Венето» тепер був єдиним бойовим лінкором у флоті. «Джуліо Чезаре» повернувся до строю на початку лютого, як і «Андреа Доріа». 8 лютого три лінкори разом з вісьмома есмінцями спробували перехопити З'єднання H, яке прямувало для бомбардування Генуї. Дві сили не зустрілися, і італійський флот повернувся до Ла-Спеції.
22 березня 1941 року «Вітторіо Венето» повернувся до Неаполя, а через чотири дні очолив спробу атакувати британські судна біля берегів Греції, діючи у складі оперативної групи італійського флоту з восьми крейсерів та дев'яти есмінців. Операцію флоту мали підтримувати формування італійських Королівських повітряних сил та німецький 10-й повітряний корпус. Ця операція завершилася битвою біля мису Матапа. Бій розпочався, коли італійська 3-тя дивізія, що складалася з двох важких крейсерів типу «Тренто» та крейсера «Больцано» під командуванням віце-адмірала Луїджі Сансонетті, зіткнулася з 15-ю британською крейсерською ескадрою. Якіно спробував маневрувати «Вітторіо Венето» на схід від британських крейсерів, поки вони відволіклися на крейсери Сансонетті, але британський «Орайон» помітив лінкор, перш ніж він встиг закрити пастку. «Вітторіо Венето» негайно відкрив вогонь і завдав осколкових пошкоджень «Оріону», який втік на південь, назад до основних сил британського флоту. Осічки в найновішій башті «Вітторіо Венето» змусили його тимчасово припинити вогонь. Однак італійські артилеристи швидко повернули гармати до ладу та відновили обстріл британських крейсерів. Погана видимість та димові завіси заважали точності стрільби артилеристів «Вітторіо Венето», і вони не влучили, хоча кілька разів здобули близькі розрив поблизу британських крейсерів. Протягом цього етапу битви артилерія лінкора випустила 92 снаряди зі своєї головної батареї.