Комуністична па́ртія Радя́нського Сою́зу (КПРС) () — єдина легальна політична партія (з середини 1920-х років до 1991) у Радянському Союзі. Попередні назви: РСДРП(б), РКП(б), ВКП(б).
Від початку 1920-х років до 1990 року партія функціонувала в умовах однопартійної системи і володіла монопольним правом на політичну владу, що сприяло встановленню в країні тоталітарного режиму. Монополія на владу в СРСР була закріплена конституційно: у статті 126 Конституції 1936 року Комуністична партія проголошувалася «керівним ядром» державних та громадських організацій, в статті 6 Конституції СРСР 1977 року КПРС проголошена керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства в цілому.
Провал путчу ДКНС у серпні 1991 року послужив підставою для звинувачення КПРС в антиконституційній діяльності. Указами президента РРФСР Бориса Єльцина діяльність партії на території РРФСР була припинена, її майно — конфісковано. Указом президента РРФСР від 6 листопада 1991 р. діяльність КПРС на території Росії припинена, її організаційні структури розпущені. На території України КПРС була заборонена 30 серпня 1991 року в результаті заборони її республіканської організації — Комуністичної партії України.
Творцем партії і її вождем за його життя вважається Володимир Ульянов (Ленін). Як зазначав Арнольд ТойнбіТойнбі А. Дослідження історії / Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука. — К. : Основи, 1995. — Т. 2. — С. 178.
Історія
Заснування Російська соціал-демократична робітнича партія виникла наприкінці XIX століття як наслідок об'єднання кількох соціал-демократичних гуртків («Союз боротьби за визволення робітничого класу», група «Робітничої газети», «Бунд»), а також численних марксистських груп. Установчий з'їзд партії відбувся у Мінську 13-15 березня 1898 року. За офіційною версією, що пропагувалася у СРСР, «хоча з'їзд і проголосив створення партії, але партія все ж не була створена»Ленин Владимир Ильич. Краткая биография / Изд. 2-е.— М.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1955.— 312 с. (Институт Маркса — Энгельса — Ленина — Сталина при ЦК КПСС).— С. 39.. З'їзд випустив маніфест, що декларував основні програмні цілі партії. Майбутні лідери партії — Плеханов, Цедербаум, Ульянов та інші не мали відношення до з'їзду. Незабаром члени обраного на з'їзді ЦК були заарештовані й партія практично припинила свою діяльність.
У майбутні роки продовжувалося формування марксистських груп, їх ідейний та організаційний розвиток. Це надало можливість лідерам цих груп встановити зв'язки між групами, перетворити їх на зародки партійних організацій і, певною мірою, об'єднати їх. Це дозволило остаточно організаційно оформити РСДРП 1903 року на II з'їзді партії.
Як окрема партія РСДРП (б) виділилася фактично від 1912, формально від 1917, із більшовицької фракції Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).
У комуністичній радянській історіографії вважалося, що правонаступницями РСДРП(б) були РКП(б), ВКП(б) і КПРС.
Історичні назви 1898—1917 рр. — Російська соціал-демократична робітнича партія. 1917—1918 рр. — Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків), РСДРП(б). 1918—1925 рр. — Російська комуністична партія (більшовиків), РКП(б) 1925—1952 рр. — Всесоюзна комуністична партія (більшовиків), ВКП(б) 1952—1991 рр. — Комуністична партія Радянського Союзу, КПРС
Національний склад партії
Національний склад членів РКП(б) у 1922 р. росіяни — 71,9 % українці — 5,9 % євреї — 5,2 % латиші — 2,5 % грузини — 2,0 % білоруси — 1,5 % поляки — 1,5 % тюрко-татари — 1,2 % вірмени — 1,0 % естонці — 0,5 %
Фальсифікація історії КПРС У зв'язку із монопольним становищем комуністичної партії, протягом усього періоду існування Радянської Росії та СРСР історія тлумачилася згідно з її ідеологічними установками та цілями під контролем відповідних партійних структур, — відділів ЦК КПРС та республіканських партійних організацій (відділи пропаганди та агітації, відділ науки і т. ін.),— та підпорядкованого ЦК КПРС головного органу державної цензури в СРСР — Головліту.
У час важливих змін у розвитку суспільства і суттєвих змін офіційної політики партії історія революційного руху в Росії і історія партії перероблялась наново.
За свідченням науковців АН СРСР, що входили до Наукової ради «Історія Великої Жовтневої соціалістичної революції», науковців Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та Центрального партійного архіву, початок переписуванню та прямій підробці революційного минулого поклала так звана «літературна дискусія про „Уроки Жовтня“», під час якої Політбюро і Секретаріат РКП(б), на пропозицію Генерального секретаря ЦК Й. Сталіна, ухвалили рішення про централізоване вилучення у громадян та організацій для архіву ЦК усіх матеріалів, що стосувалися історії партії, та про суворе обмеження доступу до них, особливо до документів часів революції та громадянської війни у Росії. Як результат цієї операції почали з'являтися праці, у яких прекручувався дійсний сенс історичних подій, їх хронологія, змінювався склад дійових осіб, наводились тенденці́йні політичні їх характеристики, у масову свідомість настирно втовкмачувалась фальшива «теорія двох керманичів Жовтня» (тобто Леніна і Сталіна)Вилкова В. П., Ненароков А. П. Послесловие. — В кн.: Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С.294.. Від партії та народу старанно приховувалися, а отже, були недосяжними навіть для істориків, дійсні документи революції, що могли посвідчити про найближче оточення В. Ульянова, про справжні справи, вчинки, погляди Л. Троцького, Л. Каменєва, Г. Зинов'єва, М. Бухаріна, Й. Сталіна та інших діячів ЖовтняВилкова В. П., Ненароков А. П. Послесловие. — В кн.: Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С.294 — 295..
Великих переробок історії партії та революційного руху в Росії до початку 1930 років було три: протягом 1923—1926 років історія перероблялась для потреб періоду головним чином Г. Зінов'євим, за підтримки так званої «старої гвардії», до якої також належали Каменєв, Сталін, Риков, Томський, Бухарін, Куйбишев. Після виступу 1926 року «нової опозиції» у складі Зінов'єва, Каменєва, Крупської, Сокольникова — історія заново переглядається блоком Сталіна — Бухаріна, щоб скомпрометувати частину «старої гвардії», що її на той час очолювали Зінов'єв та Каменєв, а також звеличити її частину, очолювану Сталіним та Бухаріним. Теоретиком цієї переробки стає Бухарін, а її істориком — Ярославський. Від 1929 року більшовицька теорія і історія переробляються втретє. Сталін є теоретиком цієї переробки, а Ярославський спеціалізується на перегляді і «виправленні» історії. Мета цих дій: довести, що ніякої «старої гвардії» раніше не існувало, а був Сталін і, окрім нього, лише опортуністи і штрейкбрехери, котрі, як це не дивно, з невідомих прочин керували ЦК більшовицької партіїТроцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С.8-9..
Тотальний контроль за засобами масової інформації дозволяв керівництву партії фальсифікувати будь-яку інформацію і будь-які події. Так, вже на початку 1918 року керівник більшовицького уряду Радянської Росії В. Ульянов у своїх виступах з пропагандистською метою наводив недостовірну інформацію: 7 квітня у промові на мітинзі стверджував, що меньшовики та праві есери «поставили шибеницю для тов. Шаумяна»Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 427., хоча на той час він навіть не був заарештованийЛенин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 620.; 23 ж квітня говорив, що «перший за хоробрістю контрреволюціонер Корнілов убитий своїми ж власними, обуреними солдатами»Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 431., хоча Л. Корнілов був убитий у бою під КатеринодаромЛенин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933.— Том XXII. 1917—1918.— С. 621..
Одним із прикладів фальсифікації було висвітлення діяльності Революційної Військової Ради республіки (РРФСР), що не було об'єктивним, бо більшість її членів були оголошені «ворогами народу» й репресовані: голова РВРР Л. ТроцькийВбитий за наказом Секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна, командарми І. Вацетіс, С. Каменєв, члени ради , І. Смирнов, В. Антонов-Овсієнко, О. Риков, А. Розенгольц, , , Л. Серебряков, , , К. Данишевський, І. Смілга. Їх імена й фотографії видалялися із виданих книжок, діяльність перекручувалась та фальсифікуваласьОт издательства.— В кн.: Реввоенсовет Республики (6 сент. 1918 г.— 28 авг. 1923 г.).— М.: Политиздат, 1991.— 464 с. — С. 5.. У 48-му томі першого видання Великої радянської енциклопедії, що вийшов друком 1941 року, немає про Раду й згадкиШевоцуков П. А. Революционный военный совет Республики.— В кн.: Реввоенсовет Республики (6 сент. 1918 г.— 28 авг. 1923 г.).— М.: Политиздат, 1991.— 464 с. — С. 7..
Після чергових репресій до передплатників Малої радянської енциклопедії, Великої радянської енциклопедії першого, а потім і другого видання надсилалися сторінки для заміни тих, де містилися статті про репресованих, або тих, де про них згадувалось у інших статтях. Вилучені сторінки передплатник мусив знищити. Із бібліотек вилучалися та знищувалися книги авторів, що були репресовані.
Видані за кордонами СРСР книги, що містили критику політичного режиму в СРСР, було заборонено ввозити у країну. У разі потреби такі книги, як, наприклад «Моя боротьба» А. Гітлера, перекладались для вищого керівництва КПРС, але зберігались у спеціальних сховищах з обмеженим доступом.