Однооб'єктивна дзеркальна фотокамера — фотокамера, особливість якої полягає в використанні дзеркального механізму, що забезпечує постійне візирування об'єкта зйомки безпосередньо через об'єктив камери. На поточний момент є одним із найпоширеніших типів фотокамер формату 135 та APS. Часто такі камери називають англомовною абревіатурою SLR (Single-Lens Reflex Camera).
В однооб'єктивних дзеркальних камерах використовується єдиний оптичний тракт створення зображення, в якому світло направляється після об'єктива за допомогою рухомого дзеркала (інколи розділяється за допомогою дзеркала). Коли дзеркало перебуває в нижньому положенні, світловий потік проходить крізь об'єктив та створює зображення на матовому склі після чого воно проєктується за допомогою пентапризми або пентадзеркала у видошукачі, це зображення і бачить фотограф. У момент натискання на спуск дзеркало на короткий час підіймається у верхнє положення і зображення проєктується на світлочутливий елемент. Важливо, що обидва зображення майже ідентичні, що є найбільшою перевагою дзеркальної оптичної схеми. Фотограф має змогу отримувати на знімку саме той кадр, який він бачив у момент зйомки. Проте, саме дзеркало є і найслабкішим елементом такої камери. По-перше, воно має працювати швидко, тихо і передавати на корпус камери якнайменше вібрацій. По-друге, механізм підняття та опускання дзеркала має бути дуже надійним, а значить відносно важким. По-третє, наявність дзеркала не дозволяє суттєво зменшити розміри корпусу камери (хоча, для багатьох це не є недоліком, оскільки маленьку камеру важче зафіксувати в долоні фотографа).
Крім такої конструкції камери, існують і інші варіанти, наприклад у камерах , та деяких інших дзеркало обертається не навколо горизонтальної, а навколо вертикальної осі, і фокусувальний екран (матове скло) розташований не над світлочутливим елементом, а збоку від нього.
У фотокамерах середнього та великого форматів пентапризма може бути відсутньою (візирування безпосередньо за матовим склом), чи бути змінною, зокрема, із вбудованим експонометром.
В бюджетних камерах пентапризму часто замінюють на дешевшу склейку дзеркал.
Більшість однооб'єктивних дзеркальних камер дають змогу змінювати об'єктив, який приєднується до камери за допомогою байонетного чи різьбового з'єднання.
Хронологія
Конструкція та принцип дії однооб'єктивної дзеркальної фотокамери склалися задовго до винайдення фотографії. Камеру-обскуру зі встановленим під кутом 45° дзеркалом художники використовували для малювання з натури вже в XVII столітті. Перша згадка про такий пристрій зустрічається в математичному трактаті, який 1565 року написав венеціанець Джамбатіста Бенедетті. Камера із дзеркалом дозволяла укладати папір горизонтально на скло у верхній стінці ящика. Крім того, зображення було обернуто тільки горизонтально, зберігаючи звичну орієнтацію по вертикалі, що полегшувало малювання. Рівно за століття після цього німецький чернець замінив отвір такої дзеркальної камери на об'єктив, об'єднавши майже всі ключові елементи дзеркальної фотокамери.
1861 року англієць отримав патент на фотокамеру із вбудованим дзеркалом. На відміну від камери-обскури, в якій дзеркало кріпилося нерухомо, у фотокамері Саттона воно підвішувалося на шарнірі, повертаючись на якому могло займати два положення: похиле між об'єктивом і фотопластинкою або горизонтальне вздовж верхньої стінки камери. Залежно від цього дзеркало відкидало світло на або безперешкодно пропускало його до фотоматеріалу. Одночасно дзеркало відігравало роль затвора. У порівнянні зі звичайною , що дає на матовому склі перекинуте зображення, така камера забезпечувала звичну орієнтацію предметів у видошукачі.
1884 року американець Келвін Сміт () уперше налагодив промисловий випуск фотокамер дзеркальної конструкції під назвою Monocular Duplex. Як і в камері Саттона, дзеркало одночасно слугувало затвором.
1891 року голландський фотограф уперше встановив у дзеркальну фотокамеру фокальний затвор, синхронізувавши з його роботою підняття дзеркала спільним пневматичним приводом.
1896 року на російський винахідник Ілля Карпов демонструє фотокамеру «Рефлекс» власної конструкції з відкидним дзеркалом і фокальним затвором, розраховану на магазинне заряджання 12 фотопластинок 9×12 або 13×18 см.
1909 року американська компанія представила першу однооб'єктивну дзеркальну фотокамеру «модель 1А», розраховану на рулонну фотоплівку замість фотопластинок. Камера робила 8 знімків на одній котушці плівки «тип-116».
Великоформатні дзеркальні фотокамери, попри всі переваги, були надто громіздкими та програвали компактнішим традиційної конструкції. Перевага «дзеркалок» стала помітною в міру їх мініатюризації, що дозволила їм конкурувати саме як інструменту фотожурналістів. 1933 року німецька компанія випустила камеру VP Exakta, розраховану на рулонну . За розмірами вона вписувалася в жилетну кишеню, що відбито в назві:.
1935 року Ernst Leitz розпочав випуск дзеркальної приставки для фотокамер . Приставка з рухомим дзеркалом установлювалася між камерою та телеоб'єктивами зі збільшеним робочим відрізком, перетворюючи далекомірну фотокамеру на дзеркальну. Приставка використовувалася, переважно, для макрозйомки та мікрофотографії, недоступних далекомірним фотокамерам. Головний недолік такої системи полягає у складності синхронізації дзеркала та затвора, і як наслідок, обмеженої придатності для репортажної зйомки.
Того ж 1935 року на розпочато випуск перших серійних зразків дзеркальної фотокамери для знімання на 35-мм кіноплівку. Роком пізніше, під цей самий формат компанія Ihagee випустила камеру , яку вважають першою у світі серійною малоформатною однооб'єктивною дзеркальною фотокамерою. Розташування кнопки спуску на передній панелі «Екзакти» дозволило пізніше сконструювати змінні об'єктиви з механізмом натискної діафрагми. Кнопка на при його встановленні на камеру кінематично поєднувалася зі спусковою, і закривала діафрагму до робочого значення безпосередньо перед спрацюванням затвора, під час візирування залишаючи видошукач світлим. Надалі аналогічна будова об'єктивів використовувалася в дзеркальних фотокамерах Topcon, та «Старт».
1938 року інженери Zeiss Ikon зареєстрували патент на видошукач із використанням , що застосовується в біноклях. Такий пристрій вперше дозволяв фотографувати «дзеркалкою» з рівня очей, спостерігаючи в окулярі пряме зображення. Конструкція була розрахована для квадратного знімка 24×24 мм і виявилася надто громіздкою за стандартного малоформатного кадру.
Компактні розміри малоформатних «дзеркалок» та доступність фотоматеріалу цього типу відіграли вирішальну роль у розповсюдженні таких камер. Після Другої світової війни 35-мм однооб'єктивні дзеркальні фотокамери поступово стали домінантним типом професійної фотоапаратури загального призначення. Ключовою обставиною стала можливість необмеженого використання довгофокусної оптики, критично необхідної в репортажній та особливо спортивній фотографії, коли доступ до об'єкта зйомки обмежений.
Опускання дзеркала в перших однооб'єктивних фотокамерах відбувалося лише при зведенні всього механізму, і при спущеному затворі видошукач втрачав працездатність. Пізніше така будова отримала назву «дзеркало, що залипає». Механізм дзеркала, що автоматично повертається в положення візирування після спрацьовування затвора, вперше реалізувала 1948 року угорська компанія Gamma в камері Duflex, випущеній партією менше 800 примірників. Такий тип механізму отримав назву «». Також у цій камері реалізовано видошукач із призмами Порро, вперше запропонований інженерами Zeiss Ikon.
У вересні 1948 року в Італії розпочато серійний випуск першої у світі фотокамери з дахоподібною пентапризмою — Rectaflex. Така будова позбавила дзеркальний видошукач ще від одного принципового недоліку, дозволивши спостерігати пряме зображення з рівня очей, а не від пояса. Цього ж року вперше використано модульну конструкцію однооб'єктивної дзеркальної фотокамери в середньоформатній камері Hasselblad 1600F.
У березні 1949 року на представлено фотокамеру -S (Spigelcontax), також оснащену дахоподібною пентапризмою. Цього ж року побачила світ швейцарська фотокамера Prisma Reflex із призмою Керна, яка стала третьою «дзеркалкою» з прямим візиром. У СРСР серійний випуск фотокамери з пентапризмою «Зеніт» розпочато 1952 року.
1950 року у Франції випущено Angénieux Retrofocus. Він став першим ширококутником, придатним для використання з однооб'єктивними дзеркальними фотокамерами без , яке блокує основний видошукач. Завдяки подовженому задньому відрізку об'єктив не заважав руху дзеркала, і надалі вся ширококутна оптика для дзеркальної фотоапаратури будувалася лише за таким принципом.
1952 року східнонімецьке підприємство розпочало випуск фотокамери , в якій уперше реалізовано механізм стрибучої діафрагми та можливість роботи з приставним . Ця камера вперше мала модульний принцип стикування з приладдям і змінними елементами видошукача, і стала прообразом професійних дзеркальних фотосистем.
1953 року західнонімецька випустила першу у світі 35-мм однооб'єктивну дзеркальну фотокамеру із центральним затвором замість загальноприйнятого фокального. Затвор Synchro-Compur у ній розташований між лінзами вбудованого об'єктива. У наступних двох моделях 1956 року передня частина об'єктива перед затвором стала змінною. Надалі схема отримала нетривалий розвиток у малоформатних фотокамерах, допускаючи заміну об'єктива цілком або лише його передньої частини. При цьому затвор був незнімним і спільним для всіх об'єктивів. За цим принципом будувалися камери радянського сімейства "Зеніт-4 ", запущеного у виробництво 1964 року.
1954 року в Японії розпочато випуск першої серійної фотокамери із дзеркалом постійного візирування.
1957 року на ринку з'явилася перша середньоформатна однооб'єктивна дзеркальна фотокамера Hasselblad 500C з центральним затвором. У всі змінні об'єктиви вбудовувалися затвори Compur, які для кадру 6×6 см виявилися зручнішими, ніж громіздкий і шумний фокальний затвор. Головний виграш дала необмежена можливість синхронізації з електронними фотоспалахами, принципово важлива для професійних студійних фотографів, і надалі більшість середньоформатних дзеркальних фотосистем будувалися за таким принципом.
1958 року в серійне виробництво запущено японську камеру Zunow, уперше оснащену повноцінною механікою стрибучої діафрагми Zunow-matic, інтегрованою в байонет оригінальної конструкції. Практично одночасно у Франції розпочато випуск однооб'єктивної дзеркальної фотокамери , виконаної за нестандартною схемою. Рухливе напівпрозоре дзеркало відкидалося перед зйомкою не вгору, а вниз на фокусувальний екран. Під час візирування фотограф спостерігав пряме зображення на цьому екрані крізь дзеркало за допомогою дахоподібної призми Амічі, встановленої замість пентапризми.
1959 року розпочато випуск фотокамери Nikon F, що зібрала в одному корпусі всі найважливіші елементи сучасної однооб'єктивної системи: дзеркало постійного візирування, байонет зі стрибаючою діафрагмою, необертову головку витримок із рівномірною шкалою для поєднання з приставними експонометрами, куркове зведення і можливість використання приставного електроприводу. Крім того, замість знімної задньої кришки можна було встановлювати касети на 250 кадрів плівки і навіть приставку для Polaroid.
1961 року розпочато серійний випуск першої у світі однооб'єктивної дзеркальної фотокамери мініатюрного формату, розрахованої на неперфоровану 16-мм фотоплівку. В СРСР через дефіцит такої плівки камера не набула поширення, але успішно експортувалася за кордон.