Араба́жин Костянти́н Іва́нович (, псевдоніми та криптоніми: К. Не-я, К. Недоля та ін.;) (, Канів — , Рига) — російський, український і латвійський літературознавець, журналіст, письменник, перекладач. Редактор латвійської газети «День».
Життєпис Походив з дворян Полтавської губернії. Двоюрідний брат Андрія Бєлого.
Закінчив 1-у київську гімназію (1883), у 1890 році — історико-філологічний факультет Київського університету (навчався разом із В. Самійленком). Кандидатське дослідження Арабажина «Казимир Бродзинский и его литературная деятельность» (Київ, 1891, російською мовою) було відзначено премією ім. М. І. Пирогова (Київський університет) та почесним відгуком Академії наукВестник Европы, 1891, № 10; Журнал Министерства народного просвещения, 1893, № 11..
Українською мовою писав вірші революційного змісту (неопубліковані), видав водевіль «Поперед спитайся, а тоді й лайся» (Київ, 1885), а також низку газетних дописів. Переклав українською мовою оповідання Г. де Мопассана, Л. Толстого, Г. Мачтета (надруковані у львівській «Зорі» 1889 року). У вісімдесяті роки брав участь у визвольній боротьбі, нелегально перевозив з Галичини до Росії заборонену літературу. Перебував у дружніх взаєминах з І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, М. Драгомановим.
Від 1892 року мешкав у Петербурзі. Редагував газету «Северный курьер» (1899—1900, разом з В. В. Барятинським), залучив І. Франка до співробітництва в ній. Для Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона написав ґрунтовну розвідку «Галицько-руський суспільний рух», а також декілька інших статей (зокрема, про І. Богдановича); для «Ілюстрованої всесвітньої історії літератури І. Шерра» (т. 2, 1898) — розділ «Слов'янські землі», а для «Історії російської літератури» (т. 2, 1908) — «Історичні пісні та думи». Автор статей про Т. Шевченка — «Український Прометей» (1911), «Т. Г. Шевченко і панславізм (До питання про Кирило-Мефодіївське товариство)» (1914), «Шевченко і месіанізм» (1914) (всі російською мовою).
Також опублікував праці про М. Гоголя, М. Лермонтова, Л. Толстого, М. Горького та інших російських письменників. Крім зазначених вище російських та українських періодичних видань, друкувався в журналах «Новая жизнь», «Всемирный вестник», «Театр и искусство», «Вестник императорских театров», газетах «Діло», «Биржевые ведомости» та ін.
1913 року обраний професором кафедри російської літератури Гельсинґфорського університету, від 1918 року постійно мешкав у Гельсінкі, крім викладання видавав газету «Русский голос». З 1920 року — професор Ризького університету; був ректором російських університетських курсів та редактором газети «День» (1922) у Ризі.
Примітки
Джерела Усенко П. Г. Арабажин Костянтин Іванович // Ф. П. Погребенник. Арабажин Костянтин Іванович // . Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Перевидання в Україні. Львів: НТШ, 1993, т. 1, с. 55. Ф. П. Погребенник. Арабажин Костянтин Іванович // Українська літературна енциклопедія. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії ім. М. П. Бажана, 1988, т. 1, с. 79. А. М. Конечный. Арабажин Константин Иванович // Русские писатели. 1800—1917. Москва: Наука, т. 1, с. 100.
Література Ф. П. Погребенник. Іван Франко в українсько-російських взаєминах. Київ, 1986. Деятели современности. К. И. Арабажин. Москва, 1914, вып. 1. И. Ф. Павловский. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII в. Полтава, 1912. Столетие Киевской 1-й гимназии. Киев, 1911, т. 1.