Республіка́нська па́ртія США (), також відома як Велика стара партія () — американська права консервативна політична партія, одна з двох основних політичних сил в США, що створюють двопартійну систему (разом з історичним суперником — Демократичною партією США). Символами партії є червоний колір та слон як символ могутності та сили.

Партія заснована 1854 року противниками Закону Канзас-Небраска, який дозволяв потенційну експансію рабства на ці штати. Партія дотримувалась класичного лібералізму на противагу поширенню рабства, а також підтримувала . Авраам Лінкольн був першим республіканським президентом. Під лідерством Лінкольна та республіканської більшості в конгресі 1865 року в Сполучених Штатах рабство було заборонено. Головно партія домінувала впродовж та . Після 1912 року в партії відбувся ідеологічний зсув направо. Після ухвалення Акту про громадянські права 1964 року та 1965 року відбувся зсув ядра партійної підтримки, південні штати на президентських виборах. Після рішення Верховного суду в справі Ро проти Вейда, у своїй партійній програмі Республіканська партія стала противником абортів і наростила підтримку поміж . Із 1990-х підтримка партії головно надходить з Півдня, Великих рівнин, гірських штатів і Півночі.

Ідеологією Республіканської партії в 21-му столітті є . Партія підтримує зниження податків, вільноринковий капіталізм, сильну сферу оборони, право на зброю, дерегулювання та обмеження для ; партія є противником права на аборт. Окрім підтримки консервативної економічної політики, Республіканська партія є . РП стійко підтримувала протекціонізм та відповідне тарифування, однак перейшла до підтримки вільної торгівлі у 20-му сторіччі.

Упродовж історії США було 19 республіканських президентів, найбільша кількість від усіх політичних партій.

Станом на липень 2021 року партія контролює більшість (26) губернаторів і більшість (30) законодавчих складів штатів, а в двадцяти трьох штатах має повний контроль і над законодавчою, і над виконавчою гілками влади. Також, шість з дев'яти чинних суддів Верховного суду США є номінованими республіканськими президентами.

Історія

Докладніше:

19-те століття

Див. також:

Заснована 1854 року в північних штатах аболіціоністами, ексвігами та , Республіканська партія швидко стала головною опозицією домінуючій Демократичній партії та короткочасно популярній . Партія зростала з опозиції Закону Канзас-Небраска, який скасовував Міссурійський компроміс і відкривав і для рабовласництва та майбутнього долучення до рабовласницьких штатів. Республіканці закликали до економічної та соціальної модернізації. Вони засуджували поширення рабовласництва, називаючи його великим злом, однак не закликали до його заборони в південних штатах. Перша публічна зустріч загального , на якій була запропонована назва Республіканська партія, відбулася 20 березня 1854 року в місті Рипон (штат Вісконсин). Таку назву було обрано, аби віддати належне Республіканській партії Томаса Джефферсона. Перший офіційний з'їзд партії відбувся 6 липня 1854 року в місті Джексон (штат Мічиґан).

На Республіканському національному з'їзді 1865 року партія прийняла національну програму, що підкреслювала опозицію до поширення рабовласництва на території США. Хоч республіканський кандидат Джон Фремонт програв на виборах президента США 1856 року Джеймсу Б'юкенену, однак він переміг в 11 з 16 північних штатів.

Республіканська партія вперше прийшла до влади після виборів 1860 року, коли вона виграла контроль над обома палатами Конгресу, а її кандидат, колишній конгресмен Авраам Лінкольн, був обраний президентом. На виборах 1864 року партія об'єдналась із «», разом номінуючи Лінкольна на квиток від ; Лінкольна було переобрано президентом. Під лідерством республіканців у Конгресі було прийнято Тринадцяту поправку до Конституції США, що скасовувала рабство в Сполучених Штатах (1864 року в Сенаті, а 1865 року в Палаті представників); поправку було ратифіковано в грудні 1865 року.Успіх партії в 1870-х роках призвів до розвитку окремих внутрішньопартійних угрупувань. Президентську кандидатуру Гораса Ґрілі підтримували ті, хто вірив, що Перебудову було завершено, а її продовження лише підтримувало великомасштабну корупцію, толеровану президентом Уліссом Ґрантом. Угруповання підтримувало Ґранта та систему поділу здобичі, тоді як «» просували реформу державної служби. 1883 року було прийнято . Республіканська партія підтримувала важкі гроші (наприклад, золотий стандарт), високі тарифи задля стимулювання економічного зростання, підвищення зарплати та доходів, щедрі виплати ветеранам Армії Союзу та (після 1893 року) анексію Гаваїв. Республіканці виявляли потужну підтримку пієтистським протестантам, однак ті противились прийняттю Сухого закону. Із повоєнним зростанням економіки на Півночі, що супроводжувалось розвитком важкої та легкої промисловостей, прокладанням залізниці, будівництвом шахт, швидким розвитком міст та процвітанням сільськогосподарської галузі, республіканці взяли це за свою заслугу та просували законопроєкти, які б підтримували швидке зростання економіки.

РП здебільшого домінувала над демократами упродовж Третьої партійної системи (1850-ті — 1890-ті). Утім, до 1890 року республіканці погодились на прийняття Антитрестового акту Шермана та створення у відповідь на скарги від власників малих бізнесів і фермерів. Високий 1890 року нашкодив партії і демократи з відривом перемогли на позарокових виборах, навіть перемігши самого Маккінлі. Від демократів було обрано Ґровера Клівленда в 1884 та 1892 роках. Обрання 1896 року президентом Вільяма Маккінлі повернуло владу до рук республіканців аж до 1932 року (окрім виборів 1912 та 1916 років). Маккінлі обіцяв, що високі тарифи покінчать із важкими економічними труднощами, спричиненими Панікою 1893 року, і що республіканці гарантуватимуть певний плюралізм, від якого скористаються всі політичні сторони.

Республіканська програма часів Громадянської війни включала безкоштовні фермерські господарства, побудову федерально субсидованої трансконтинентальної залізниці, нову національну систему банкінгу, високий державний борг, земельні гранти для закладів вищої освіти, воєнний податок на прибуток і встановлення високих тарифів для сприяння зростанню промисловості та підвищенню зарплат. До 1870-х років республіканці ввели систему важких грошей на основі золотого стандарту, а також боролись зі спробами стимулювати інфляцію Політикою вільного срібла. Вони заклали підвалини сучасної держави загального добробуту, упровадивши широку програму виплат ветеранам Армії Союзу. Питання зовнішньої політики рідко були предметом партизанських суперечок, утім упродовж короткого періоду 1893—1904 років Республіканська партія підтримувала імперіалістичну експансію на Гаваї, Філіппіни та Панамський канал.

20-те століття

Див. також: та Прогресивна ера

Перерозподіл сил 1896 року зміцнив республіканців як партію великого бізнесу, тоді як Теодор Рузвельт додав підтримку малому бізнесу, ввівши антимонопольне законодавство. Він допоміг обратись своєму наступнику Вільяму Говарду Тафту 1908 року, однак невдовзі вони стали ворогами, коли відбувся внутрішньопартійний розкол. Тафт переміг Рузвельта в номінації від партії, тому Рузвельт висунув свою кандидатуру від його новоствореної Прогресивної партії. Він закликав до , багато з яких здійснили в 1930-х роках. Він програв на президентських виборах, а коли його прихильники повернулися до Республіканської партії, то зрозуміли, що вони не погоджуються з новим , що призвело до ідеологічного зсуву направо в Республіканській партії. Республіканці поверталися до Білого дому в 1920-х роках, пропонуючи програму нормальної бізнес-орієнтованої ефективності та високих тарифів. Національна партійна програма уникала тему Сухого закону, натомість невиразно заявляючи про відданість закону та порядку.

Воррен Гардінґ, Калвін Кулідж і Герберт Гувер рішуче перемогли на виборах 1920, 1924 та 1928 років відповідно. створив загрозу для партії, але зі смертю Гардінґа, в його бік Куліджом було скеровано всі звинувачення; водночас 1924 року відбувся розпад опозиції. Про-бізнесова політика десятиріччя мала всі шанси створити безпрецедентне процвітання економіки, чому не судилось статись через біржовий крах 1929 року, що дав початок Великій депресії.

Доба Нового курсу

демократа Франкліна Делано Рузвельта контролювала американську політику упродовж понад трьох десятиріч (за винятком двох президентських термінів республіканця Дуайта Ейзенхауера). Темношкірі американці стали електоратом Демократичної партії під час доби Нового курсу, позаяк вони мали право голосувати на Півночі, однак не могли голосувати на Півдні. Після приходу до влади Рузвельта в 1933 році, законопроєкт про Новий курс був прийнятий у Конгресі, а економіка з початку 1933 року почала стрімко зростати. Утім, довгострокове безробіття залишалось соціальним тягарем аж до 1940 року. На проміжних виборах 1934 року Республіканська партія втратила 10 сенаторів, залишившись у складі 25 проти 71 демократа. Палата представників теж мала переважну демократичну більшість.

Республіканська партія поділилась на більше крило «Старих правих» (базоване на Середньому заході) та менше ліберальне крило, базоване на Північному сході, що підтримувало більшу частину Нового курсу. Старі праві гостро критикували «Другий Новий курс», звинувачуючи його в класовій боротьбі та соціалізмі. Рузвельта з відривом було переобрано на посаді в 1936 році, але з початком його другого терміну економіка впала, піднялись страйки, а йому самому не вдалось взяти під контроль Верховний суд чи переманити консерваторів Півдня до Демократичної партії. Республіканці здійснили потужну реабілітацію на виборах 1938 року з новими висхідними зірками, як-от правим Робертом Тафтом з Огайо та лівим Томасом Дьюї з Нью-Йорка. Консерватори Півдня приєднались з більшістю республіканців для утворення , яка домінувала в питаннях внутрішньої політики у Конгресі аж до 1964 року. Обидві партії розходились на питаннях зовнішньої політики з противоєнними ізоляціоністами, що домінували в Республіканській партії, та , які хотіли зупинити Адольфа Гітлера, з Демократичної партії. Рузвельт переобрався на третій та четвертий терміни в 1940 та 1944 роках. Упродовж війни консерватори скасували більшість положень Нового курсу, однак вони не здійснювали спроб ліквідувати соціальне забезпечення та агентства, що регулюють бізнес.

Історик пише:На відміну від «поміркованих» інтернаціоналістів, головно східного блоку республіканців, які приймали (або хоч погоджувались) із «Рузвельтівською революцією» та основними засадами зовнішньої політики президента Трумена, праве крило республіканців у своїй основі було контрреволюційним. Антиколективістичні, антикомуністичні, антиновокурсівські, гаряче віддані принципам обмеженої держави, вільноринковій економіці та конгресівським (на противагу виконавчим) прерогативам, консерватори Республіканської партії були змушені з самого початку провадити війну на два фронти — проти ліберальних демократів ззовні та проти «я теж»-республіканців зсередини.Демократи здобували більшості в Конгресі майже безперервно після 1932 року (РП перемогла лише в 1946 та 1952 роках), однак консервативна коаліція блокувала практично всі основні ліберальні ініціативи щодо внутрішньої політики. Після 1945 року інтернаціоналістське крило РП, підтримуючи зовнішню політику Гаррі Трумена щодо Холодної війни, створило План Маршалла та здійснювало підтримку НАТО, незважаючи на постійний ізоляціонізм зі сторони Старих правих.