Докети́зм (від [dokeō] — «видаюся») — одне з найстаріших єретичних християнських вчень, що заперечувало реальність страждань Ісуса Христа і його втілення, як такі, що суперечать уявленням про безпристрасність та необмеженість Бога, та проголошувало ілюзорність його існування. Очевидно, характерною рисою цього вчення було використання дієслова («видаватися») та різних похідних від нього для опису «ілюзорності» людської природи Ісуса Христа.
Найменування Словом «докети» () Климент Олександрійський називав особливу категорію єретиків. Це найменування він пов'язував з особливостями їхнього богослов'я (Clem. Alex. Strom. VII17. 108). Докетів (), за словами Климента, очолював Юлій КасіянIbid. Ill 13-14, який, згідно з Ієронімом Стридонським, стверджував, що плоть Христа була вдаваною (Hieron. In Gal. // PL. 26. Col. 431). За свідченням Серапіона Антіохійського, ті, кого називали докетами, пошановували Євангеліє від ПетраEuseb. Hist. eccl. VI12. 6. Крім того, про них згадує Іполит Римський, повідомляючи подробиці їхнього вченняHipp. Refut. VIII 8-11; Χ 16. Автори пізнішого часу використовують це найменування менш визначеноTheodoret. Ер. 82; Did. Alex. In Zach. IV 234; Cyr. Alex. De incarn. unigent. // SC. 97. P. 197.
Джерела відомостей
Новий Завіт Найдавнішими джерелами, що містять відомості про докетизм, можливо, є 1-ше і 2-ге послання Івана. Представники вчення, яке спростовується в них, оскаржували, «що Ісус є Христос» (-) і не сповідували «Ісуса Христа, що прийшов у плоті» (; ср.: ). Як противагу до такого роду поглядів деякі коментатори пояснюють характерний для Євангелія від Іоанна акцент на реальності плоті Ісуса Христа у втіленні, стражданнях і по воскресінні (; -; -; -; -).
Послання Ігнатія Богоносця Незаперечним свідченням про докетизм є полеміка, що міститься в посланнях Ігнатія Богоносця. За Ігнатієм, його противники відмовлялися визнавати, що Ісус «носив плоть» (Ign. Ep. ad Smyrn. 5. 2). У відповідь на це Антіохійський єпископ підкреслював істинність людської природи Ісуса, наводячи як доказ історичні факти його народження, хрещення та тілесних стражданьIbid. 1. 1; Idem. Ep. ad Trail. 9. 1. За його словами, Ісус Христос є «єдиний лікар, тілесний та духовний, народжений та ненароджений, Бог, що з'явився у плоті (), від Марії і від Бога, який спершу зазнав, а потім не зазнавав страждань»Idem. Ep. ad Eph. 7. 2.
Відмовляючись від реальності втілення, противники Ігнатія вчили, що Христос страждав лише «примарно» (Idem. Ep. ad Trail. 10; ср.: Idem. Ep. ad Smyrn. 2; 4. 2), і не визнавали, що «євхаристія є плоть рятівника нашого Ісуса Христа, яка постраждала за наші гріхи, але яку Отець воскресив зі своєї доброти»Idem. Ep. ad Smyrn. 7; ср.: Ibid. 6. Цю думку Антіохійський єпископ спростовував, наполягаючи на істинності плоті ХристаIbid. 1. 2; 3. 1; 7. 1; Idem. Ep. ad Trail. 9. 2; Idem. Ep. ad Eph. 20. 1; Idem. Ep. ad Magn. 11.
Таким чином, згідно з вченням, з яким полемізував Ігнатій Богоносець, втілення, страждання та воскресіння Ісуса Христа не були справжніми, оскільки його плоть була лише видимістю. На цій підставі противники Ігнатія відмовлялися вважати євхаристійні дари плоттю та кров'ю Христа.
Твори Тертуліана, Іринея Ліонського та ін. Аналогічна форма докетизму була властива вченням Саторніла, Кердона та Маркіона. Основними джерелами відомостей про них служать ересіологічні твори Тертуліана, Іринея Ліонського, Іполита Римського, Єпіфанія Кіпрського та ін.
За Іринеєм Ліонським, Саторніл вчив, що "Спаситель ненароджений, безтілесий (), безвидний (). Він не був, але лише здавався людиною ()" Iren. Adv. haer. I 24. 2. Оскільки ж Христос не мав істинної плоті, то і страждання його, на думку Саторніла, були лише видимістюTertull. Adv. haer. 1.4; Hipp. Refut. VII28.1-5; ср.: Epiph. Adv. haer. 23. 1.10.
Сучасник Саторніла Кердон, який розрізняв двох Богів — вищого, благого, і творця світу, злого, вважав Ісуса Христа Сином вищого Бога і, заперечуючи Боговтілення (Tertull. Adv. haer. 6. 1; Epiph. Adv. haer. 41. 1. 7), вчив, що все його земне життя було лише видимістю та примарою (Tertull. Adv. haer. 6.1; ). За Кердоном, Ісус не лише не народився від Діви, а й зовсім не народжувався (; ) і абсолютно не страждав, але був лише «ніби страждаючим» ().
Христологія Маркіона, учителем якого був Кердон, теж мала явні докетичні рисиWeigandt. S. 67-73. Він вчив, що Ісус Христос не був народжений, але з'явився прямо з небес у 15-й рік імператора Тіберія «в образі людини» (Iren. Adv. haer. I 27. 2) або «під видом людської природи» (Tertull. Adv. Marcion. Ill 10. 2). Його тіло, якого насправді він не мав, було лише видимістю (Ibid. IV 42. 7). Отже, на думку Маркіона, Ісус Христос насправді не страждав, не вмирав, або не був похований і не воскресTertull. De earn. Chr. 5. 2-3; 9 — все це відбувалося лише як видимість (Idem. Adv. Marcion. Ill 8. 4; Hipp. Refut. X 19. 3; Epiph. Adv. haer. 42. 12. 3). безпосереднім наслідком цих положень було невизнання тілесного воскресіння мертвихIren. Adv. haer. I 27. 3; Tertull. Adv. Marcion. Ill 8. 6-7;V 7. 4-5 та особливе вчення про євхаристії: слова Христа «Це тіло Моє» () Маркіон розумів як «це є образ Мого тіла» (Tertull. Adv. Marcion. IV 40. 3) і здійснював евхаристію на хлібі та водіEpiph. Adv. haer. 42. 3. 3.
Апокрифи Докетичні христологічні концепції відображені в деяких апокрифічних текстах, насамперед у Діяннях Іоанна та Євангелії від Петра.
Апокрифічні Діяння Іоанна — одне з небагатьох збережених літературних джерел про докетизм. Первинним мотивом христології Діянь Іоанна служить міркування, за яким Христос не міг стати людиною, оскільки він — Бог, а Бог незмінний. Тому проповідувати його можна лише як Бога і поклонятися йому можна лише як Богу (роз. 104). Оскільки його людська природа була лише примарою, він був то наділеним тілом, то так, «начебто б він і зовсім не існував» (роз. 93). І до і після воскресіння він поліморфічний й поперемінно постає у вигляді дитини, чоловіка, старця та юнака (розділи 82, 87-88,93). Він не був розп'ятий на хресті (роз. 99) і не страждав (роз. 101). Тому й євхаристія не має сотеріологічного значення, а є лише молитвою на подяку над хлібом (розділи 46, 84-86, 109).
Сучасні дослідження докетизму
Визначення Серед дослідників раннього християнства визначення терміна «докетизм» і його застосування до тих чи тих христологічних концепцій є предметами полеміки. Основне ускладнення при цьому викликають такі вчення, в яких заперечується якщо не реальність людської природи Ісуса Христа, то реальність єдності божества з людством, яке зазанє страждань. Такого роду христологія була характерна для цілої низки гностичних систем.
Найширше визначення докетизму дав В. Бауер, який вирізняв три типи докетичних христологій:
1) Вчення, в яких розп'ятий був не Христос, але хтось інший замість нього (Симон Киринеянин, за вченням ВасилидаIren. Adv. haer. I 24. 4: Православная богословская энциклопедия под ред. А. П. Лопухина. Петроград, 1904. Т.4, стр. 1173.);
2) Вчення, які розрізняють земну людину Ісуса та «небесного Христа», що зійшов на Ісуса при хрещенні та залишив його перед розп'яттям: у вченні Керінфа та в Євангелії від Петра;
3) Вчення, які цілковито заперечують будь-яку реальність людської природи Ісуса ХристаBauer, Paulsen. 1985. S. 239. При такій інтерпретації докетизмом більшою чи меншою мірою можуть бути визнані всі відомі гностичні христології. Прихильником цього погляду є М. Слуссер, який вважає, що докетизмом можна назвати будь-яке христологічне вчення, що розділяє божественне та людське в Христі або має тенденцію до такого поділуSlussser. 1981.
У П. Вайгандта, автора єдиної на сьогоднішній день монографії про докетизм, протилежний погляд. Він вважає, що докетизмом може бути названа лише та христология, яка виключає будь-який контакт божественної природи Ісуса з матеріальним світомWeigandt. 1961. Bd. 1. S. 22; ср.: Brox. 1984. S. 306. Тому в повному розумінні докетичними він визнає лише христологічні погляди, з якими полемізує Ігнатій Антіохійський, а також вчення про Христа Кердона, Саторніла, Маркіона та Діянь ІоаннаIbid. S. 100.
Походження У науковій літературі немає єдиної думки й про походження докетизму. Його виникнення може пояснюватися впливом поширених в той час дуалістичних поглядів еллінізму , в рамках яких неможливе поєднання матеріального та ідеального, людського та божественногоGrillmeier. 1979; Munier. 1993. P. 409. Водночас деякі автори, які вважають основою докетизму конфлікт уявлення про непричетність бога до світу та історичного факту хресних страждань та смерті Ісуса Христа, вбачають в докетизмі не лише результат елліністичного впливу, а й розвиток деяких юдейськихDavies. 1962. Р. 16 або юдейохристиянськихВгох. 1984 концепцій. Також робилися спроби пояснити докетизм лише юдейським культурно-релігійним контекстом — як розвиток біблійної традиції про жертвоприношення Ісаака ()Stroumsa. 2004. Р. 270.
Паралелі в ісламі
Примітки
Література Докетизм // Православна енциклопедія — Т. 15. С. 573–575. Михаил Поснов, История христианской церкви (до разделения Церквей — 1054 г.) Первое, сокращенное издание: София, 1937. Второе в изд-ве «Жизнь с Богом», полное: Брюссель, 1964. Репринт: Брюссель, ЖсБ, 1988. Лосев А. Ф., История античной философии в конспективном изложении, М., 1998 Ronnie Goldstein, Guy Stroumsa, The Greek and Jewish Origins of Docetism: A New Proposal, inZeitschrift für Antikes Christentum, т. 10, № 3, червня 2007, стр. 423–441 Guy Stroumsa,Le rire du Christ. Essais sur le christianisme antique, Bayard, 2006, див. текст Bauer W., Paulsen H. Die Briefe des Ignatius von Antiochia und der Brief des Polykarp von Smyrna. Tub., 1985 Darrell D. Hannah,The Ascension of Isaiah and Docetic Christology, вVigiliae Christianae, Т. 53, № 2, травень 1999, стр. 165–196 A.K.M. Adam,Docetism, Kasemann, and Christology, вScottish Journal of Theology, Т. 49, № 4, 1996, стр. 391–410 Norbert Brox,Doketismus, eine Problemanzeige, вZeitschrift für Antikes Christentum, № 95, 1984, стр. 301–314 Jerry W. McCant,The Gospel of Peter: Docetism Reconsidered, вNew Testament Studies, Т. 30, № 2, 1984, стр. 258–273 Edwin Yamauchi,The Crucifixion and Docetic Christology, вConcordia Theological Quarterly, № 46, 1982, стр. 1-20 Michael Slusser,Docetism: A Historical Definition, вSecond Century, Т.1, № 3, 1981, стр. 163–172 J.N.D. Kelly,Early Christian Doctrines, HarperCollins, 1978, стр. 141–142 Winrich Löhr, Josef van Ess, Art.Doketismus I. Christentum II. Islam. In: Religion in Geschichte und Gegenwart, 4. Aufl., Bd. 2. Peter Weigandt,Der Doketismus im Urchristentum und in der theologischen Entwicklung des zweiten Jahrhunderts. 2 Bde., Diss. Heidelberg 1961 Slusser M. Docetism: A Historical Definition // The Second Century: J. of Early Christian Stud. 1981. Vol. 1. P. 163–172 Ulrich B. Mü ller,Die Menschwerdung des Gottessohnes. Frühchristliche Inkarnationsvorstellungen und die Anfänge des Doketismus. Stuttgarter Bibelstudien 140. Verl. Kath. Bibelwerk, Stuttgart 1990 ISBN 3-460-04401-2 Wolfram Uebele,«Viele Verführer sind in die Welt ausgegangen». Die Gegner in den Briefen des Ignatius von Antiochien und in den Johannesbriefen. BWANT 151. Kohlhammer, Stuttgart/Berlin/Köln 2001 ISBN 3-17-016725-1 Benjamin Walker,Gnosis. Vom Wissen göttlicher Geheimnisse. Diederichs, München 1992 ISBN 3-424-01126-6 Посилання
Докети // Українська Релігієзнавча Енциклопедія