Джон Ві́нстон О́но Ле́ннон MBE (, при народженні Джон Вінстон Леннон, ; 9 жовтня 1940, Ліверпуль, Англія — 8 грудня 1980, Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки) — англійський співак, автор пісень і музикант, художник, політичний активіст та громадський діяч. Він здобув світову славу як засновник, співавтор пісень, соліст-вокаліст і ритм-гітарист гурту The Beatles. Його творчість включала музику, літературу, малюнки та кіно. Його співпраця з Полом Маккартні у написанні пісень залишається найуспішнішою в історії.
Леннон народився в Ліверпулі, але ще підлітком захопився скіфлом. У 1956 році він заснував гурт The Quarrymen, який у 1960 році перетворився на The Beatles. Іноді його називають «розумним бітлом», Леннон спочатку був фактичним лідером гурту, але поступово, здавалося, поступився цією роллю Маккартні. Під час написання пісень у The Beatles він увібрав у себе безліч музичних впливів: спочатку у перші роки існування гурту він писав і був співавтором рок- і поп-хітів, а згодом у другій половині кар'єри The Beatles включив у свої композиції експериментальні елементи, коли його пісні стали відомі завдяки своїм інноваційним рішенням. Незабаром Леннон поширив свою творчість на інші медіа, взявши участь у численних фільмах, зокрема How I Won the War, а також написав In His Own Write та A Spaniard in the Works — збірки творів у стилі літератури абсурду та лінійних малюнків. Починаючи з пісні «All You Need Is Love», його пісні стали гімнами антивоєнного руху та широкої контркультури 1960-х років. У 1969 році разом зі своєю другою дружиною, мультимедійною художницею Йоко Оно, він заснував гурт Plastic Ono Band, провів двотижневу антивоєнну демонстрацію Bed-ins for Peace і покинув The Beatles, щоб розпочати сольну кар'єру.
Між 1968 і 1972 роками Леннон і Оно співпрацювали над багатьма роботами, включаючи трилогію авангардних альбомів, ще кілька фільмів, його сольний дебютний альбом John Lennon/Plastic Ono Band і сингли «Give Peace a Chance», «Instant Karma!», «Imagine» і «Happy Xmas (War Is Over)», що увійшли до міжнародної топ-десятки синглів. Переїзд Леннона до Нью-Йорка в 1971 році, його критика війни у В'єтнамі призвела до трирічної спроби депортації з боку адміністрації Ніксона. Леннон і Оно розлучилися з 1973 по 1975 рік, в цей час він продюсував альбом Гаррі Нілссона Pussy Cats. Він також співпрацював з Елтоном Джоном («Whatever Gets You Through the Night») та Девідом Бові («Fame»), які очолювали хіт-паради. Після п'ятирічної перерви Леннон повернувся до музики у 1980 році, записавши з Оно спільний альбом Double Fantasy. Він був убитий фанатом The Beatles Марком Девідом Чепменом через три тижні після виходу альбому.
Як виконавець, автор або співавтор, Леннон мав 25 синглів номер один у чарті Billboard Hot 100. Double Fantasy, його другий найбільш продаваний альбом поза The Beatles, отримав премію Греммі 1981 року як альбом року. Того ж року він став лауреатом Британської премії за видатний внесок у музику. У 2002 році Леннон посів восьме місце в історичному опитуванні BBC про 100 найвизначніших британців. Журнал Rolling Stone назвав його п'ятим найвидатнішим співаком і 38-м найвидатнішим артистом усіх часів. Він був включений до Зали слави піснярів (у 1997 році) та Зали слави рок-н-ролу (двічі, як учасник гурту The Beatles у 1988 році та як сольний виконавець у 1994 році).
Ранні роки: 1940—1956
Джон Вінстон Леннон народився 9 жовтня 1940 року в Ліверпульському пологовому будинку в сім'ї Джулії (уродженої Стенлі) (1914—1958) та Альфреда Леннона (1912—1976). Альфред був моряком торгового флоту ірландського походження, який був у від'їзді під час народження сина. Батьки назвали його Джоном Вінстоном Ленноном на честь діда по батькові, Джона «Джека» Леннона, та прем'єр-міністра Вінстона Черчилля. Його батько часто був далеко від дому, але регулярно надсилав зарплатні чеки на Ньюкасл Роуд, 9, Ліверпуль, де Леннон жив з матір'ю. Чеки перестали надходити після того, як він дезертирував в лютому 1944. Коли він врешті-решт повернувся додому через шість місяців, він запропонував доглядати за сім'єю, але Джулія, на той час вагітна від іншого чоловіка, відкинула цю ідею. Після того, як її сестра Мімі двічі поскаржилася в соціальні служби Ліверпуля, Джулія віддала їй опіку над Ленноном.
У липні 1946 року батько Леннона відвідав її і забрав сина до Блекпула, таємно маючи намір емігрувати з ним до Нової Зеландії. Джулія поїхала за ними — разом зі своїм тодішнім партнером Боббі Дайкінсом — і після палкої суперечки батько змусив п'ятирічного хлопчика вибирати між ними. В одному з описів цього інциденту Леннон двічі вибирав батька, але коли мати пішла, він почав плакати і пішов за нею. Однак, за словами автора Марка Льюїсона, батьки Леннона погодилися, щоб Джулія забрала його і дала йому дім. Біллі Голл, який був свідком цього інциденту, сказав, що драматичне зображення молодого Джона Леннона, змушеного приймати рішення між батьками, є неточним. Леннон більше не контактував з Альфом протягом майже 20 років.
Протягом решти дитинства та юності Леннон жив у Мендіпсі, 251 Менлав Авеню, Вултон, з Мімі та її чоловіком Джорджем Тугудом Смітом, які не мали власних дітей. Тітка купувала для нього томи оповідань, а дядько, молочник на сімейній фермі, купив йому губний орган і займався з ним розгадуванням кросвордів. Джулія регулярно відвідувала Мендіпс, а Джон часто навідувався до неї на Бломфілд-роуд, 1, Ліверпуль, де вона ставила йому платівки Елвіса Преслі, вчила грати на банджо і показувала, як грати «Ain't That a Shame» Фетса Доміно. У вересні 1980 року Леннон коментував свою сім'ю і свій бунтарський характер:
Він регулярно відвідував свого двоюрідного брата Стенлі Паркса, який жив у Флітвуді і брав його з собою в походи до місцевих кінотеатрів. Під час шкільних канікул Паркс часто відвідував Леннона разом з Лейлою Гарві, ще однією кузиною, і вони часто їздили до Блекпула два або три рази на тиждень, щоб подивитися шоу. Вони відвідували цирк Блекпул Тавер і бачили таких артистів, як Дікі Валентайн, Артур Ескі, Макс Байгрейвз і Джо Лосс, причому Паркс згадував, що Леннону особливо подобався Джордж Формбі. Після того, як сім'я Паркса переїхала до Шотландії, троє кузенів часто проводили там свої шкільні канікули разом. Паркс згадував: «Джон, кузина Лейла і я були дуже близькі. З Единбурга ми приїжджали на сімейну ферму в Дурнесс, де Джон бував приблизно з 9 років до 16 років». 5 червня 1955 року дядько Леннона Джордж помер від крововиливу в печінку у віці 52 років.
Леннон виховувався в англіканській церкві і відвідував початкову школу Довдейл. Склавши іспит на одинадцять з плюсом, з вересня 1952 по 1957 рік він навчався в середній школі Quarry Bank в Ліверпулі, і був описаний Гарві в той час як «веселий, щасливий, з добрим гумором, легкий на підйом, жвавий хлопець». Однак він також був відомий тим, що часто брав участь у бійках, задирався і зривав уроки. Незважаючи на це, він швидко здобув репутацію клоуна класу і часто малював комічні карикатури, які з'являлися в його саморобному шкільному журналі Daily Howl.
У 1956 році Джулія купила Джону його першу гітару. Це була недорога акустична гітара Gallotone Champion, за яку вона позичила синові п'ять фунтів і десять шилінгів за умови, що гітара буде доставлена до її власного будинку, а не до Мімі, добре знаючи, що її сестра не підтримувала музичні прагнення сина. Мімі скептично ставилася до його тверджень про те, що він колись стане відомим, і сподівалася, що музика йому набридне, часто кажучи йому: «Гітара — це дуже добре, Джоне, але ти ніколи не зможеш заробляти нею на життя.»
Старші шкільні роки Леннона були позначені змінами в його поведінці. Вчителі середньої школи Quarry Bank так описували його: «У нього занадто багато неправильних амбіцій, і його енергія часто витрачається не за призначенням», і «Його роботі завжди бракує зусиль. Він задовольняється „дрейфом“ замість того, щоб використовувати свої здібності». Неправильна поведінка Леннона призвела до розриву в його стосунках з тіткою.
15 липня 1958 року, у віці 44 років, Джулія Леннон була збита машиною, коли йшла додому після відвідин будинку Смітів. Смерть матері травмувала підлітка Леннона, який протягом наступних двох років багато пив і часто потрапляв у бійки, охоплений «сліпою люттю». Пам'ять про Джулію згодом послужить головним творчим натхненням для Леннона, надихнувши його на пісню «Julia» 1968 року.
Леннон провалив іспити на атестат зрілості і був прийнятий до Ліверпульського коледжу мистецтв після втручання його тітки та директора. У коледжі він почав носити одяг Тедді-боя, і йому погрожували відрахуванням за таку поведінку. За описом однокурсниці Леннона, а згодом його дружини, Синтії Павелл, його «викинули з коледжу перед останнім курсом».
Від The Quarrymen до The Beatles: 1956—1970
Становлення, слава та гастролі: 1956—1966 У віці 15 років Леннон створив скіфл-гурт The Quarrymen. Названий на честь середньої школи Quarry Bank, гурт був заснований Ленноном у вересні 1956 року. До літа 1957-го The Quarrymen грали «енергійний набір пісень», що складався наполовину зі скіфлу і наполовину з рок-н-ролу. Леннон вперше зустрів Пола Маккартні на другому виступі The Quarrymen, що відбувся у Вултоні 6 липня на святі в саду церкви Святого Петра. Тоді Леннон запропонував Маккартні приєднатися до гурту.
Маккартні говорив, що тітка Мімі «дуже добре знала, що друзі Джона були нижчого класу», і часто покровительствувала йому, коли він приїжджав до Леннона. За словами брата Маккартні, Майка, їхній батько так само не схвалював Леннона, заявляючи, що Леннон втягне його сина «в неприємності». Батько Маккартні все ж дозволив молодому гурту репетирувати у сімейній вітальні на Фортлін Роуд, 20. За цей час Леннон написав свою першу пісню «Hello Little Girl», яка у 1963 році увійшла до британського хіт-параду The Fourmost.
Маккартні порекомендував своєму другові Джорджу Гаррісону стати соло-гітаристом. Леннон вважав, що Гаррісон, якому тоді було 14 років, був занадто юним. Маккартні організував прослуховування на верхньому поверсі ліверпульського автобуса, де Гаррісон зіграв для Леннона пісню «Raunchy» і отримав запрошення приєднатися до гурту. Стюарт Саткліфф, друг Леннона зі школи мистецтв, пізніше приєднався до гурту як басист. Леннон, Маккартні, Гаррісон і Саткліфф стали The Beatles на початку 1960 року. У серпні того ж року The Beatles були запрошені на 48 ночей для виступів у Гамбург, у Західній Німеччині, і відчайдушно почали шукати барабанщика. Вони попросили Піта Беста приєднатися до них. Тітка Леннона, вжахнувшись, коли він розповів їй про поїздку, благала Леннона продовжити навчатися мистецтву. Після першої гамбурзької резиденції гурт прийняв другу у квітні 1961 року, а третю — у квітні 1962 року. Як і інші учасники гурту, Леннон познайомився з психостимулятором прелюдином під час перебування в Гамбурзі, і регулярно приймав цей препарат як стимулятор під час довгих нічних виступів.