Chengdu J-10 (; також відомий як «Менлун» (; за класифікацією НАТО: Firebird) — китайський середньоваговий одномоторний багатоцільовий винищувач із дельтоподібним крилом і переднім горизонтальним оперенням, що розвиває максимальну швидкість 1,8 Махів.
Він виробляється Chengdu Aircraft Corporation (CAC; ) для ПС НВАК та авіації ВМС НВАК Китаю, а також експортується до Повітряних сил Пакистану.
Історія розробки
У 1981 році командувач ПС НВАК Чжан Тінфа (张廷发) подав Ден Сяопіну пропозицію щодо розробки винищувача третього покоління вартістю 500 млн юанів; того ж року її було схвалено Центральною військовою комісією (ЦВК). Це була перша китайська авіаційна програма, що включала сучасні процеси розроблення та закупівель.Research, Development, and Acquisition, стор. 2 Однією з новацій стало те, що постачальник тепер підпорядковувався безпосередньо замовнику; це дозволило ПС НВАК передавати свої вимоги та забезпечувати їх виконання. Раніше постачальники звітували перед своїми керівними агентствами, що нерідко призводило до створення продукції, яка не відповідала потребам кінцевого замовника. Ще однією відмінністю було те, що проєкт обирали на конкурсній основі, а не призначали інституту, який мав створити будь-який можливий проєкт.Research, Development, and Acquisition, стор. 3
Проєктні пропозиції надали три основні авіаційні конструкторські інститути. Пропозиція Шеньянського інституту базувалася на скасованому J-13 і мала крильця, подібні до F-16. Пропозиція Hongdu була схожа на МіГ-23/Су-24 та мала крило змінної стрілоподібності. Пропозиція Ченду (CADI; Chengdu Aircraft Design Institute) базувалася на скасованому J-9 і нагадувала Saab 37 Viggen. У лютому 1984 року було обрано саме проєкт CADI. У наступному місяці CADI та Чендуйський завод винищувачів офіційно отримали директиву відповідно розробити та виготовити літак. Головним конструктором став Сун Веньцун (宋文骢).
Двигун обрали ще на етапі проєктних пропозицій. Серед кандидатів були: вдосконалений Woshan WS-6, WP-15 або новий двигун. У 1983 році було обрано новий двигун, яким зрештою став Shenyang WS-10.China's Aeroengine Industry, стор. 26
Державна рада та ЦВК схвалили програму у 1986 році, надавши їй кодову назву «Проєкт №10». Однак у наступні роки інтерес ослаб, що обмежило фінансування і затягнуло розробку. Війна в Перській затоці відновила інтерес і забезпечила достатні ресурси та фінансування.Research, Development, and Acquisition, стор. 4 На відміну від попередніх програм, вимоги до J-10 не зазнали руйнівного розростання.
Технічна розробка була повільною і складною. J-10 мав значно вищий рівень складності, ніж попередні покоління китайських літаків. Близько 60% літака вимагало нових технологій і компонентів, замість звичних — за твердженням Ченду — 30% для нового літака; така велика частка була результатом як високих вимог, так і обмежених внутрішніх можливостей. Розвиток і модернізація китайської авіаційної промисловості відбувалися паралельно з програмою J-10; програма стала одним з перших китайських користувачів цифрового проєктування, моделювання та тестування, включно з комп’ютерним проєктуванням (CAD) та обчислювальною аеродинамікою (CFD). J-10 став першим китайським літаком, який широко використовував CAD у структурному проєктуванні, що дозволило завершити детальне проєктування у 1994 році. Гідравлічну систему тестували на фізичних моделях через обмежені можливості цифрового моделювання.
Перший J-10 було зібрано у червні 1997 року. Лей Цян здійснив перший політ 23 березня 1998 року; його обрали завдяки досвіду польотів на сучасних іноземних винищувачах третього покоління. Навчальні підрозділи НВАК отримали J-10 раніше запланованого — починаючи з 2003 року. Випробування озброєння відбулися восени того ж року. Остаточний проєкт було завершено у 2004 році. Чутки про аварії під час льотних випробувань насправді стосувалися проблем з двигунами АЛ-31.Rupprecht, Andreas, 2013. Dragon's Wings. Birmingham: Ian Allan Publishing Ltd.
J-10 набув стану операційної готовності у 2006 році. У січні 2007 року він був офіційно представлений китайським урядом після публікації фотографій агентством «Сіньхуа».
Сибірський аеронавігаційний науково-дослідний інститут (СібНДІА) Росії брав участь у програмі станом на 2006 рік. За даними СібНДІА, його роль полягала лише у спостереженні та наставництві як «наукових консультантів».
У травні 2021 року China National Radio оприлюднило зображення J-10C з двигуном WS-10B; це був перший офіційний випадок, коли WS-10 було помічено на серійному J-10.
Спірне походження (IAI Lavi)
У 1988 році міністр оборони Ізраїлю спростував повідомлення The Sunday Times про те, що Ізраїль і Китай нібито домовилися розробити винищувач на основі IAI Lavi.
У 2006 році інженери російського НДІ СібНІА вважали, що J-10 є «майже китайською версією» Lavi, яка поєднує «плавильний котел іноземних технологій і запозичених методів проєктування… але є також низка інших елементів та технологій, отриманих з різних джерел».
У 2008 році Jane’s стверджував, що J-10 отримав користь від технічної інформації ізраїльського проєкту, посилаючись на старших російських інженерів, які заявляли, що чули це від китайських колег.
Китайська сторона наполягає, що характеристики J-10, які приписують Lavi, походять із власних попередніх розробок. Наприклад, подібну до Lavi подвійну канардну компоновку приписують роботам Chengdu над скасованим проєктом J-9 1960–70-х років; цієї точки зору дотримується Сон Венцун, який працював над J-9 і став головним конструктором J-10, а також генерал-майор ПС НВАК Чжан Вейґан.
Опис J-10 є середньоваговим багатоцільовим винищувачем, який відносять до 4 покоління.
Будова Винищувач виконаний за схемою «качка», низькоплан. Крило — трикутне. Повітрозабірник розташований під фюзеляжем. J-10B і J-10C оснащені приймальною штангою для дозаправки в повітрі.
Авіоніка Кабіна оснащена трьома багатофункціональними рідкокристалічними дисплеями (LCD) та голографічним індикатором на лобовому склі (HUD), розробленим у Китаї. Устаткування сумісне з китайським нашоломним прицілом ; китайці вважають, що нашоломний приціл, встановлений на імпортованих Су-27, гірший.
Радар
Ранні J-10 спочатку оснащувалися імпульсно-доплерівською РЛС Type 1473, розробленою 14-м інститутом CETC (China Electronics Technology Group Corporation); Type 1473 називають першою «успішною» або «практичною» ІД-радарною системою Китаю.
J-10B оснащений радаром з активною (АФАР) або пасивною (ПФАР) фазованою антенною решіткою. За китайськими даними, ПФАР ніколи не застосовувалася через незадовільні характеристики; інститути AVIC 607 та CETC 14 розробили ПФАР-радар, здатний одночасно відстежувати кілька цілей, але його дальність була меншою, ніж у ІД-радара. Розробка ПФАР та АФАР затримала створення J-10B. 14-й інститут CETC допоміг у розробці АФАР-радара для J-10B.
Силова установка
J-10 оснащений одним турбовентиляторним двигуном. J-10A почав серійно виготовлятися з російським двигуном АЛ-31ФН. Початкова версія забезпечувала максимальну статичну тягу 12 500 кгс (123 кН). У грудні 2013 року компанія «Салют» повідомила, що тестує модернізований АЛ-31ФН М3 для Китаю, зі збільшеним на 250 годин ресурсом та на 1000 кгс більшою тягою; М3 мав встановлюватися на вдосконалений J-10B. Порівняно з оригінальним АЛ-31Ф, АЛ-31ФН був адаптований до J-10 шляхом розміщення редуктора та допоміжних агрегатів на нижньому боці.
Передбаченим двигуном для J-10 був китайський WS-10. WS-10 зіткнувся з труднощами у розробці, тому виробництво літака продовжили з АЛ-31ФН як заміною. Передсерійний J-10C літав із WS-10 на авіасалоні China International Aviation & Aerospace Exhibition у 2018 році; сопло двигуна було модифіковане для зниження помітності та забезпечення керування вектором тяги (КВТ). У березні 2020 року відео китайських державних ЗМІ показало J-10C у забарвленні ПС НВАК, оснащений WS-10B; літаки з двигунами WS-10B вже перебували на службі станом на листопад 2021 року.
Озброєння та зовнішні підвіски
Внутрішнє озброєння літака складається з двоствольної гармати ГШ-23, розташованої під лівим боком повітрозабірника. Інше озброєння та обладнання встановлюється зовні на 11 точках підвісу (6 під крилом і 5 під фюзеляжем), до яких можна прикріпити 5 600 кг (у версії J-10C) ракет і бомб, паливні баки або інше обладнання, наприклад контейнер з авіонікою.
До боєкомплекту можуть входити ракети «повітря — повітря» малого радіусу дії, такі як PL-8 і PL-10 (на версії J-10C), ракети середньої дальності з радіолокаційним наведенням, такі як PL-12 і PL-15 (на J-10C), некеровані та високоточні боєприпаси, зокрема лазерні бомби; ракети «повітря — поверхня», такі як KD-88; протикорабельні ракети, наприклад YJ-91A; та протирадіолокаційні ракети, такі як YJ-91.
Варіанти та модифікації
J-10A — одномісний варіант. Експортне позначення — F-10A або FC-20. J-10AH — морська версія J-10A. J-10AY — показовий (аеробатичний) варіант J-10A. J-10S — двомісний навчально-тренувальний варіант J-10A. J-10SH — морська версія J-10S. J-10B — модернізований J-10, спершу відомий як «Super-10». Оснащений легшим і малопомітнішим надзвуковим повітрозабірником без відхилювача потоку, подовженим носовим радарним обтічником (ймовірно з РЛС з АФАР), оптико-електронним прицільним сенсором (IRST і лазерний далекомір), а також новою станцією попередження або РЕБ на верхівці вертикального кіля. Літак оснащений двигуном АЛ-31ФН М1; один прототип літав із WS-10A у липні 2011 року, але цей двигун не був обраний для першої серії. Перший політ відбувся не пізніше грудня 2008 року. J-10B TVC Demonstrator — прототип винищувача на базі J-10B, оснащений двигуном WS-10B із системою керування вектором тяги. Має надманевровість і здатний виконувати «кобру». J-10C — подальша модернізація J-10B, оснащена вітчизняною РЛС з АФАР, ракетами PL-10 з тепловізійною ГСН, двигуном WS-10B та ракетами PL-15 класу «повітря — повітря» великої дальності. Джастін Бронк характеризує J-10C як винищувач 4,5 покоління. J-10CE — експортна версія J-10C. J-10CY — аеробатичний варіант J-10C, що замінив J-10AY. J-10D — ймовірний варіант для ведення радіоелектронної боротьби. Має піднятий прямий «хребет» для обладнання або пального, суцільний ліхтар кабіни для зниження радіолокаційної помітності, а також перероблене крило для покращеної аеродинаміки.
Тактико-технічні характеристики Наведені характеристики відповідають модифікації J-10С.
Джерела даних: hk01.com, Мілітарний
Технічні характеристики
Екіпаж: 1 особа Довжина: 16,9 м Розмах крила: 9,8 м Висота: 5,7 м Площа крила: 37 м² Маса порожнього: 9 750 кг Маса спорядженого: 14 040 кг Максимальна злітна маса: 19 275 кг Обсяг паливних баків: 4000 л (3120 кг) зовнішнього пального з трьома ППБ (2 × 1600 л + 1 × 800 л) Силова установка 1 × ТРДДФ WS-10B Тяга максимальна: 89,17 кН (7 600 кгс) Тяга на форсажі: 122,5—135 кН (12 500 кгс)
Льотні характеристики Максимальна швидкість: 1,8 М (за деякими даними 2,2) Посадкова швидкість: 235 км/год Бойовий радіус: 800 км Практична дальність: 4 600 км (з ППБ) Практична стеля: 18 000 м Навантаження на крило: 335 кг/м² Тягооснащеність: 1,04
Озброєння Гарматне: 1 × двоствольна 23-мм гармата ГШ-23 Точки підвіски: 11 (по 3 під кожним крилом і 5 під фюзеляжем) Бойове навантаження: 5 600 кг різного озброєння: Ракети: повітря — повітря: PL-8, PL-10, PL-12, PL-15 повітря — поверхня: KD-88, ПКР YJ-91A, ПРР YJ-91 Бомби: Некеровані бомби: калібром 250 та 500 кг Кориговані бомби: LS-500J, LT-2, LS-6, GB3, GB2A, GB3A, GB250
Авіоніка Радар: Радар з АФАР KLJ-7A Зовнішні контейнери: Цілевказівний контейнер CM-802AKG для ракет KD-88 і YJ-91 Контейнер радіоелектронної протидії KG600 Навігаційно-ударний контейнер Blue Sky Цілевказівний контейнер WMD-7
Бойове застосування Пакистан