Зникнення Норфолкського полку — подія, що відбулася з бойовим підрозділом 1/5 батальйону Норфолкського полку британської армії 12 серпня 1915 року в ході атаки турецьких позицій під час Дарданельської операції. Про таємниче зникнення батальйону один дріб п'ять, королівського Норфолкського полку в Першу світову, ходить безліч чуток і легенд. Різні джерела наводять різні цифри, одні стверджують, що зниклих було 145, інші запевняють що понад 500. Є й такі, які наводять цифру у 2000 осіб.
Норфолкський полк Норфолкський полк був сформований під час реформи британської армії в 1881 році на базі 9-го піхотного полку, і складався в основному з місцевих ополченців і добровольців.
В Першу світову війну полк вступив у складі двох регулярних, одного резервного і трьох територіальних батальйонів (один з них — «самокатний», тобто велосипедний). З них два територіальні батальйони були приписані 163-ій бригаді 54 -ій (східно- англійській) дивізії, що входила до складу Середземноморських експедиційних сил під загальним командуванням генерал-лейтенанта сера Яна Гамільтона і брала участь у Дарданелльській операції на півострові Галліполі.
Початок операції Дарданелльська операція (англ.Gallipoli Campaign) — військова операція, почалася в 1915 році з метою захоплення країнами Антанти, головним чином Англією, чорноморських проток Дарданелли і Босфор, а також Константинополя. Атака 12 серпня, і Галіполльська кампанія загалом, була провальною для Великої Британії і союзників. 7 -го серпня (за іншими джерелами 10-го) 1915 року батальйони Норфолкського полку 1/4 під командуванням капітана Монтгомері і 1/5 під командуванням полковника сера Хорейс Бошема (англ. Sir Horace GP Beauchamp, Bart., CB) у складі десантної групи висадилися в бухті Сувла та взяли участь у наступі на поселення Анафарта.
Наступаючим англійцям протистояли частини 36-ї дивізії під командуванням майора Муніб-Бея.
Навколишні умови Недалеко від берега знаходилося солоне озеро. Пересихаючи влітку, воно сильно блищало на сонці, відблискуючи кристалами солі. Відразу за смужкою пляжу починалося поле битви — рівнина Сувла, далі ряд ланцюгових пагорбів, що простягаються з півночі на південь і перетворюють рівнину в гігантську арену.
Галіполльская кампанія велася на найбільш невигідному театрі військових дій, які тільки відомі сучасній історії; очам норфолкців, які хотіли переконати себе в тому, що їм вдасться пережити цю авантюру, показалася жахлива картина справжнього пекла. Умови були жахливими! Окопи нагадували розпечене пекло; обпалюючий вітер ніс запах смерті і підіймав над долиною хмари пилу. Їжу, окопи, трупи і відхожі місця заполонили огидні жирні зелені мухи — «трупні мухи», названі так тому, що вони величезними полчищами роїлися на тілах вбитих і поранених. Страшна форма дизентерії не шкодувала нікого, солдати на очах перетворювалися на ходячі скелети.
Війська, які сильно порідшали внаслідок епідемії, були виснажені. Трупи лежали всюди, їх було дуже багато, руки та обличчя загиблих, там і тут стирчали з піску, становили жахливу особливість навколишнього ландшафту. Моральний дух впав, у військах панувала атмосфера безвиході. Але сер Ян Гамільтон, головнокомандувач середземноморськими експедиційними силами, вважав, що єдиний шанс переламати хід кампанії і добитися перемоги — швидше ввести свіжі сили в бої на головному напрямку.
12 серпня 1915
Після кількох днів напружених боїв 12 серпня 1915 генерал-лейтенант Гамільтон направив один з підрозділів батальйону 1/5 зайняти висоту 60 ().
Операція почалася в 16 годин потужною артилерійською підготовкою, що тривала 45 хвилин. Проте зв'язок перебував в жалюгідному стані, погода того дня була туманна, і артилерія не отримала необхідної інформації. Артилерія відкрила вогонь у призначений час, але без чіткого узгодження цілей обстрілюваного району; офіцери не мали карт і відомостей про опорні пункти противника. Сили противника також були абсолютно невідомі.
У цій атаці брала участь Сендрінгемська добровольча рота батальйону 1/5 Норфолкського полку під командуванням капітана Френка Реджінальда Бека.
267 осіб, яких вели в бій полковник Бошем і капітан Бек, за словами очевидців, під час просування по видолинку увійшли в хмару туману. Однак, коли туман незабаром розсіявся, ні живих норфолкців, ні їхніх тіл на землі виявлено не було.
Ось як Гамільтон описував наступні події в донесенні військовому міністру лорду Кітченера:
Батальйон 1/5-й Норфолкського полку був на правому фланзі і в якийсь момент відчув менш сильний опір (противника), ніж той, який зустрічала інша частина бригади. Проти відступаючих сил противника полковник сер Х. Бошем — хоробрий, впевнений у собі офіцер — повів завзятий натиск (дослівно «гаряче натиснув вперед»), ведучи за собою найкращу частину батальйону. Битва посилювалося, а місцевість ставала (треба розуміти — на дистанції переслідування відступаючого супротивника) більш лісистою. До цієї стадії бою багато бійців були поранені або доведені до знемоги спрагою. Вони поверталися в табір протягом ночі. Але полковник з шістнадцятьма офіцерами і 250 бійцями продовжував переслідування, відтісняючи супротивника… Нікого з них більше не бачили і не чули. Вони заглибилися в ліс і їх вже не було ні видно, ні почуто. Ніхто з них не повернувся.
В результаті серпневих і вересневих боїв 1/5 частина батальйону Норфолкського полку зазнала великих втрат на полі бою, хворими і пораненими. Особовий склад, що залишився, був зведений в дві роти, і батальйон до листопада 1915 залишався на передовій в районі Агіл -Дере, північніше пагорба Сарі-Бейр.
На місці боїв десанту в бухті Сувла досі залишилося кілька місць поховань, відомих під загальною назвою кладовище «Азмак». До складу кладовища «Азмак» увійшло також кладовище «5-е Норфолкське», назване саме на честь 1/5 батальйону Норфолкського полку, і складається з 114 могил.
Розслідування події
Можливість серйозно зайнятися розслідуванням зникнення відразу 267 осіб з'явилася тільки після закінчення бойових дій. Тоді, в 1918 році, британська влада занепокоїлися поверненням своїх підданих, захоплених в ході битви у бухти Сувла, на рідну землю. Туреччина охоче пішла назустріч колишньому противнику, сумлінно пред'явивши всіх бранців і надавши інформацію про загиблих.
І тут став очевидним неймовірний факт: виявляється, серед численних англійських військових, що потрапили в руки ворога влітку 1915-го, нікого з зниклого 1-го батальйону 5-го Норфолкського полку не було!
До того ж, ніхто із звільнених британців нічого не чув про зниклих в той серпневий ранок, і ніхто їх не зустрічав.
У 1967 році нарешті стали доступними для громадськості документи за Дарданелльской кампанії та їх опублікували. Звичайно, доповіді, призначені для друку, пройшли серйозну цензурну обробку в міністерстві оборони. Проте, в них все ж збереглися цікаві деталі, які робили історію надприродного «випаровування» 267 осіб правдоподібною. Так, в остаточному звіті підтверджувалася пропажа без очевидних причин великої кількості людей на схилі «висоти 60».
Звіт «The Final Report of the Dardanelles Commission» У звіті комісії (The Final Report of the Dardanelles Commission) згадувалося про дивний туман, який 12 серпня 1915 засліплював артилерійських спостерігачів в районі бухти Сувла.
Сам звіт: З якоїсь примхи природи Сувла Бей і Плейн були оповиті дивним туманом 12 серпня, вдень. Це була повна невдача для нас, так як ми сподівалися, що стрільці ворога будуть засліплені сонцем, що схиляється до заходу, а нам турецькі окопи будуть ясно видно в його вечірніх променях з винятковою чіткістю. Вийшло ж, що ми насилу могли розрізнити порядки ворога цього дня, в той час як західні цілі були особливо добре видно на яскравому світлі.
Заява британців
Після закінчення війни в 1918 році британський солдат окупаційних військ, обходячи поле битви, виявив кокарду королівського Норфолкського полку і після недовгих розпитувань з'ясував, що якомусь турецькому селянинові довелося вивезти зі своєї ділянки безліч тіл, які він звалив до найближчої ущелини. 23 вересня 1918 офіцер, який відав проблемами поховань, повідомив:
Ми знайшли Норфолкський батальйон «один дріб п'ять» — всього 180 тіл: 122 норфолкця, кілька Гентців і саффолкців з чеширцями (з батальйону) «два дріб чотири». Нам вдалося ідентифікувати тільки трупи рядових Барнабі і Коттера. Тіла були розкидані на площі приблизно квадратної милі, на відстані не менше 800 ярдів за переднім краєм турків. Багато хто з них безсумнівно були вбиті на фермі, так як місцевий турок, власник цієї ділянки, сказав нам, що коли він повернувся, ферма була завалена (дослівно «покрита») тілами британських солдатів, що розкладались, і він їх скинув у маленький яр. Тобто підтверджується первинне припущення про те, що вони (норфолкці) не втекли далеко вглиб оборони противника, а були знищені один за іншим (на полі бою) за винятком тих, хто дістався до ферми.
Вищезазначена заява більш ніж дивна тому, що вона суперечить сама собі — 800 ярдів, тобто 750 метрів «за переднім краєм турків», це вже зовсім не поле бою, а майже кілометр за лінією фронту!
Так само дивний той факт, що з 180 знайдених, було упізнано лише двоє.
Що знайдено всього 180 з 267 (як стверджується в заяві Гамільтона) зниклих.
Але головне те, про що промовчали офіційні джерела, просто не намагаючись пояснити подив і жах цього самого селянина, який запевняв, що трупи, знайдені на власному полі, були сильно понівечені.
«Зламані і як би скинуті з великої висоти …» — Так він описав подію. Злякавшись нечистих сил, він скинув тіла в яр.
З 1915 року підрозділ Норфолкського полку вважалося зниклим безвісти. Уряд Великої Британії намагався з'ясувати його подальшу долю, в тому числі, звертався по допомогу в цьому питанні до турецької влади.
Остаточно ясність у даному питанні на поточний момент (2014) не встановлена.
Вже з моменту зникнення Сендрінгемської роти 1/5 батальйону Норфолкського полку ця історія мала містичний відтінок. Сер Ян Гамільтон зазначав дивину (mysterious thing) в самому факті пропажі цілого підрозділу на полі бою серед білого дня.
Надалі з'являлися додаткові свідчення, що додавали загадковість в цю історію.
Також у звіті комісії (The Final Report of the Dardanelles Commission) згадувалося про дивний туман, який 12 серпня 1915 засліплював артилерійських спостерігачів в районі бухти Сувла.
Тоді ж були опубліковані свідчення свідків ветеранів зі складу новозеландського підрозділу, яке знаходилося на передовій в районі висоти 60 під час атаки 12 серпня 1915. У ньому повідомлялося про незрозумілий зв'язок із зникненням норфолкців та дивною хмарою, до якої вони увійшли [ 1 ]: Починався день, ясний, безхмарний, загалом, прекрасний середземноморський день, якого і слід було очікувати. Однак було одне виключення: у повітрі висіли 6 або 8 хмар у формі «круглих буханок хліба». Всі ці однакові за формою хмари знаходилися прямо над «висотою 60». Було відмічено, що, незважаючи на легкий вітер, що дув з півдня зі швидкістю 5-6 миль на годину, ні розташування хмар, ні їх форма не змінювалися. З нашого спостережного пункту, розташованого в 500 футах, ми бачили, що вони висять на куті піднесення 60 градусів. На землі, прямо під цією групою хмар, знаходилася ще одна нерухома хмара такої ж форми Її розміри були близько 800 футів в довжину, 200 у висоту і 200 у ширину. Ця хмара була зовсім щільною і здавалася майже твердою структурою. Вона знаходилася на відстані від 14 до 18 кіл (280—360 метрів) від місця бою, на території зайнятої британцями. Двадцять дві людини з 3-го відділення 1 — ї польової роти NEZ і я спостерігали за всім цим з траншей на відстані в 2500 ярдів на північний захід від хмари, що знаходилася ближче всіх до землі. Наша точка спостереження височіла над «висотою 60» десь на 300 футів ; вже пізніше ми згадали, що ця хмара розтягнулася над руслом пересохлої річкою або розмитої дороги, і ми чудово бачили її боки і краї. Вона була, як і всі інші хмари, світло-сірого кольору.