«В катакóмбах» — драматична поема Лесі Українки, написана 1905 року, із посвятою «шановному побратимові А.Кримському». В поемі йдеться про перші християнські общини, час дії сама авторка датувала II с. н. е.
Вперше «В катакомбах» надруковано у щотижневому громадському журналі «Рідний край», Полтава, 1906 рік. Того ж року поема вийшла окремим відбитком. В архівах зберігся автограф повної, остаточно відредагованої чорнової редакції, датований 4.Х.1905.
Дійові особи Єпископ Хор Диякон Неофіт-раб Християнка-рабиня Християнин-патрицій Старий раб Стара жінка Дияконіса Анціллодея Християнин-купець Молодий християнин
Сюжет Молодий раб-неофіт запрошений у катакомби на проповідь у громаду перших християн. Між ним і єпископом розгорається суперечка про значення духовної і фізичної волі. Для єпископа та інших християн зміст свободи полягає у свідомому служінню Господеві заради спасіння після смерті, в той час як в реальному мирському житті вони не відмовляються від своїх ролей патриція, купця, раба, інше, вважаючи, що так наказав Господь.
Неофіт-раб Коли ви рівні, То нащо маєш ти йому служити?
Старий раб То Божа воля, що вродивсь він паном, а я — рабом.
Неофіт-раб не розуміє й не розділяє їхніх поглядів, для нього духовна і реальна свободи нероздільні, лише ця єдність є визначником життя на противагу бездіяльному животінню:
Єпископ … «Не єдиним хлібом Живе людина, а й кожним словом, що з Божих уст виходить.»
Неофіт-раб Ні, їй мало самого хліба й слів, їй треба волі, інакше буде нидіти, не жити.
За свою свободу, а не за богів («…нікому з них не буду я рабом…»), неофіт-раб готовий піти на смерть і бути страченим на хресті, знову ж таки на противагу християнській громаді, яка вважає, що жодна людина не може змінити рабовласницький уклад їхнього життя, патрицій відповідає на розповідь про рабів-повстанців «Ти думаєш, вони надовго скинуть?»
як почую я в своєму серці святий вогонь і хоч на час, на мить здолаю жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним, богорівним, то я щасливим і на смерть піду, і без докору на хресті сконаю.
В кінці неофіт-раб проголошує:
«Я честь віддам титану Прометею, що не створив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам погибель. Я вслід його піду.»
За що єпископ відлучає його від церкви.
Лист Лесі Українки до Агатангела Кримського 27 січня 1906 року Леся Українка написала листа своєму другові перекладачеві і науковцю Агатангелу Кримському, в якому чітко висловилась про ідею поеми.
… от і Ви уявляєте собі, що типовий християнин тих часів марив би, що всі колись стануть слугами Христа — чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-прометеїст? Він зовсім слушно думає, що поки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи, і т. ін.
Також письменниця різко критикувала ієрархічну структуру християнства, зокрема єпископат. Загалом, з листа чітко зрозуміло, що Леся Українка засуджує лише окремі особливості християнства, проте не можна зробити однозначний висновок про нерелігійний характер поеми або про антихристиянські погляди письменниці, з огляду на усю її творчість.
Відколи з'явився на світ єпископат і перші початки церковної ієрархії, відтоді єпископи заговорили мовою мого єпископа, і задержалась ця традиція до сучасного нам архієрейства.
… не дарма в притчах і скрізь у Євангелії так часто вживається слово «раб» і антитеза «пана і раба», яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством.
У листі письменниця приділяє увагу ще одному персонажеві своєї поеми, молодій рабині Анціллодеї, яка єдина співчуває неофітові-рабу, а у попередніх редакція поеми допомагає знайти йому вихід із катакомб.
Коли що надається до щирої ідеалізації у первісному християнстві, то не його quasi-анархічні доктрини, а хіба ота грація почуття його «жен-мироносиць», до яких належить і моя Анціллодея, і те нове для античного аристократичного світу почуття всепрощаючої симпатії, що так красило відносини Христа до його зрадливих і тупих учеників (не один класичний філософ не простив би у такому становищі своїм друзям)…
Посилання Леся Українка. В катакомбах /Леся Українка //Зібр. твор.:у 12т./ Леся Українка. — К.:Наукова думка, 1976. — Т.3. — С.240-262.