Спецпоселенець (спецпереселенець) — особа, виселена з місця проживання, переважно у віддалені райони країни без судової або квазісудової процедури. Особлива категорія репресованого населення СРСР.

У 1930-ті — це були «куркулі» і «підкуркульники», з кінця 1930-х почалися виселення за національною (німці, фіни, італійці та ін) і соціальною ознакою, в тому числі в анексованих державах Балтії, у Молдові та Білорусі, в Західній Україні. Після Другої світової війни на становище спецпереселенців були переведені «власівці», а під час війни — ті, хто підозрювався в колабораціонізмі.

Розкуркулення 30 січня 1930 Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». А 1 лютого 1931 р. з метою надання цьому процесу правової основи ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про надання крайовим (обласним) виконкомам і урядам автономних республік права виселення куркулів з меж районів суцільної колективізації сільського господарства». Відповідно до постанови від 30 січня 1930 куркулі були розділені на три категорії: перша категорія — контрреволюційний куркульський актив негайно ліквідувати шляхом відправлення в концтабори, не зупиняючись щодо організаторів терористичних актів, контрреволюційних виступів і повстанських організацій перед застосуванням вищої міри репресії; другу категорію мають скласти інші елементи куркульського активу, особливо з найбільш багатих куркулів і напівпоміщиків, які підлягають висилці у віддалені місцевості Союзу РСР і в межах даного краю у віддалені райони краю; у третю категорію входять куркулі, які підлягають розселенню на нових відведених їм за межами колгоспних господарств ділянках.

Розкуркулені селяни другої категорії, а також сім'ї куркулів першої категорії виселялися у віддалені райони країни на спецпоселення, або трудпоселення (інакше це називалося «куркульським засланням» або «трудзасланням»). У довідці Відділу по спецпереселенцям ГУЛАГу ОГПУ вказувалося, що в 1930—1931 рр. було виселено (з відправкою на спецпоселення) 381026 сімей загальною чисельністю 1803392 людини. До 1934 р. селяни, спрямовані в «куркульське заслання», називалися спецпереселенцями, в 1934—1944 рр. — трудпоселенцями, з 1944 р. — спецпоселенцями.

Другий етап масового розкуркулення та виселення куркулів почався навесні 1931 року. Всього за 1930 і 1931 рік, як зазначено в довідці Відділу по спецпереселенцям ГУЛАГу ОГПУ «Відомості про виселеному куркульстві в 1930—1931 рр.», Було відправлено на спецпоселення 381026 сімей загальною чисельністю 1803392 людини. Виселення куркулів, правда в значно менших масштабах, тривало і в 1932—1933 рр.

Відправка мільйонів людей на спецпоселення (трудпоселення) стало наслідком державної політики спецколонізації, тобто освоєння необжитих і малообжитих районів країни за допомогою насильницьких переселень. У постанові РНК РРФСР від 18 серпня 1930 «Про заходи щодо проведення спецколонізації в Північному і Сибірському краях і Уральській області» вказувалося: Покласти на Наркомзем РРФСР проведення земельного та господарського устрою спецпереселенців та їх сімей, що займаються сільським господарством, в Північному і Сибірському краях і Уральській області. Доручити ВРНГ РРФСР, НКТоргу та іншим господарським органам, за угодою з НКЗемом і Наркомвнудела РРФСР проведення влаштування спецпереселенців, використовуваних по лінії промисловості та промислів. Визнати за необхідне при проведенні спецколонізації: максимально використовувати робочу силу спецпереселенців на лісорозробках, на рибних та інших промислах у віддалених, гостропотребкючих робочої сили районах і у сільському господарстві влаштовувати лише тих спецпереселенців, робоча сила яких не може бути використана на лісорозробках і промислах.

Доручити НКЗему РРФСР, спільно з ВРНГ РРФСР, НКТоргом і з відповідними крайовими (обласними) виконкомами і за угодою з НКВС РРФСР розробити відповідно до вказівок п.3 цієї постанови конкретні господарські заходи щодо використання спецпереселенців.

Смертність спецпереселенців під час транспортування і в перші роки життя була досить висока. У травні 1933 р. начальник ГУЛАГу ОГПУ М.Берман в рапорті на ім'я заст. голови ОГПУ Г. Г. Ягоди: Незважаючи на Ваші неодноразові вказівки ПП ОДПУ СКК про порядок комплектування та організації ешелонів, що спрямовуються в табори і трудпоселеннях ОГПУ, стан прибуваючих ешелонів абсолютно неблагополучний. У всіх прибуваючих з Північного Кавказу ешелонах відзначена виключно висока смертність і захворюваність, переважно на висипний тиф і гострошлункові захворювання. За повідомленням нач. Сиблага ОГПУ, зі складу прибулих з Півн. Кавказу в Новосибірськ ешелонів трудпоселенців № 24, 25, 26, 27, 28 і 29 загальною чисельністю в 10185 людини померло в дорозі 341 осіб, тобто 3,3 %, у тому числі значна кількість від виснаження. Така висока смертність пояснюється: злочинно-недбалим ставленням до відбору контингенту, який виселяють в трудпоселення, результатом чого стало включення в етапи хворих, старих, що явно не можуть за станом здоров'я витримати тривале перевезення; невиконанням вказівок директивних органів про виділення трудпоселенцям 2-х місячного запасу продовольства; в зазначених ешелонах трудпоселенці ніяких власних запасів продовольства не мали і під час шляху забезпечувалися тільки хлібом, кепської якості, в кількості від 200 до 400 грам; гарячою їжею ешелони забезпечені не були, окропом забезпечувалися абсолютно незадовільно, з великими перебоями, споживання сирої води викликало масові захворювання.

У рапорті М.Бермана від 8 червня 1933 р. ім'я Г. Г. Ягоди відзначалися наступні неблагополучні, на його думку, моменти в комплектуванні та організації ешелонів з виселеними кулаками: висока смертність і захворюваність на висипний тиф, гострошлунковими захворюваннями і навіть натуральною віспою; дуже багато виснажених, старих, які не можуть бути абсолютно використаними; поголовна вошивість; цілковите нехтування до обліку (відсутність особистих справ, постанов про виселення, спотворення прізвищ, неповнота облікових даних і т. ін.); навіть засилання людей, які не підпадають під дію постанови РНК СРСР за ь775/146с від 20 квітня 1933; після прибуття ешелонів до місця призначення іноді з'ясовується, зазначав М.Берман, що серед виселених є робочі, комсомольці, іноземці.

У особливо важкому становищі перебували діти. У доповідній записці Уральського облздороввідділу в Наркомздрав на 10 лютого 1932 відзначалася величезна дитяча смертність серед спецпереселенців. «Так, на комбінаті» К "в м. Пермі за два місяці серпень — вересень померло близько 30 % всіх дітей, в Н. Лялінському районі за рік народилося 87, а померло 347, в Гарінському районі народилося за 2 місяці 32, а померло 73 і вся ця смертність в переважній більшості за рахунок дітей. "

За 1932—1940 рр. на поселення прибуло ще 489 822 куркулів, що разом з 1803392 висланими в 1930—1931 рр. склало 2293214 спецпереселенців. Однак не всі вони були куркулями. Так, на 1 жовтня 1941 р. на обліку перебувало 936 547 трудпоселенців. З них 871 851 чоловік (93,1 %) складали колишні куркулі, а решта 64 696 (6,9 %) — такі особи: виселені за рішенням судів за зрив і саботаж хлібозаготівельної та інших кампаній; міський декласований елемент, виселений (переважно в 1933 р.) за постановами «трійок» ОГПУ за відмову виїхати за 101-й кілометр з Москви, Ленінграда та інших режимних центрів у зв'язку з паспортизацією; виселені (в основному в 1935—1937 рр.) за постановами органів НКВС з прикордонзони; засуджені (переважно в 1932—1933 рр.) органами ОГПУ і судами на строк від 3 до 5 років (крім «особливо соціально небезпечних») з заміною відбування терміну покарання в місцях позбавлення волі напрямком на проживання в спецселища (трудпоселення).

Всі ці особи входили в документах НКВС у контингент «колишні куркулі».

Історія спецпоселень Вперше термін «спецпоселення» () з'явився в постанові РНК РРФСР № 36 від 16 грудня 1930 «Про трудове влаштування куркульських сімей, висланих у віддалені місцевості, та про порядок організації та управління спеціальними селищами». У ньому сформульовано основні положення про порядок будівництва та управління спецпоселеннями. У постанові зазначалося, що всі «куркульські сім'ї», які зазнали розкуркулення та виселення у віддалені місцевості (друга категорія розкуркулених) у порядку постанови ЦВК і РНК СРСР про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством, видворяються в спеціальні селища. спецпоселення організовуються в місцевостях, де відчувається нестача в робочий силі для лісозаготівельних робіт, у розробці надр, для рибних промислів і т. ін., а також для освоєння невикористаних земель. Спецпоселення не могли бути утворені ближче 200 кілометрів від прикордонної смуги, поблизу залізниць, міст, робітничих селищ і великих селищ, а також фабрик і заводів, колгоспів, радгоспів і МТС. Відступ від цього правила допускалося у виняткових випадках за пропозицією НКВС та з дозволу РНК РРФСРГУЛАГівська система спецпоселень для «колишніх куркулів» .

До липня 1931 розселенням, працевлаштуванням та іншими питаннями, пов'язаними зі спецпереселенцамі, відали крайові і обласні виконкоми. І лише постановою РНК СРСР від 1 липня 1931 «Про устрій спецпереселенців» їх адміністративне управління, господарське влаштування і використання були доручені ОГПУ. Спеціальні (трудові) поселення ГУЛАГу для висланого куркульства були організовані згідно з постановами РНК СРСР від 16 серпня 1931 № 174с, від 20 квітня 1933 № 775/146с і від 21 серпня 1933 № 1796/393с. За цими постановами на ГУЛАГ було покладено відповідальність за нагляд, пристрій, господарсько-побутове обслуговування та працевикористання виселених куркулів«Куркульські заслання» в 30-ті роки .

Управління спецпоселеннями Управління спецпоселеннями здійснювалося призначеними комендантами «селища». У своїй діяльності комендант спецселища підпорядковувався крайовому, обласному адміністративному управлінню та голові райвиконкому, а з 1931 р. — коменданту районної спецкомендатури. При коменданті був технічний персонал, визначений крайовим адміністративним управлінням. Наймання працівників техперсоналу призначалося за погодженням з органами ОГПУ. Комендант призначав собі в допомогу виконавців з числа спецпереселенців в кількості не більше 1 особи на 10 дворів. Спецпоселення входили до складу районів як особливі адміністративні одиниці. Право пересування спецпереселенців та членів їх сімей було обмежено. Вони могли залишати територію селища тільки з дозволу коменданта. Для забезпечення на території селища порядку і безпеки при коменданті були міліціонери в кількості від 1 до 4 осіб, з розрахунку 1 міліціонер на 50 сімей спецпереселенців. Коменданту спецселища надавалися права районного адміністративного відділу і сільради. Права та обов'язки коменданта визначалися інструкцією НКВС УРСР за погодженням з ОГПУ.

Покарання Порушення спецпереселенцями правил внутрішнього розпорядку в селищах, ухилення від виконання доручень або роботи та планових завдань, а також вчинення дрібних побутових злочинів тягло за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до 100 крб. або арешту до 30 діб, що накладаються комендантом селища з затвердженням начальника районного адміністративного відділу. Втеча зі спецселища або відмова від роботи, вчинена більше трьох разів або групою, супроводжувалися відправленням у виправно-трудовий табір. За скоєння злочинів, передбачених статтями Кримінального кодексу (за винятками, зазначеними у статті 19), спецпереселенців відправляли у виправно-трудові табори за постановами ОГПУ.

Оплата праці