Піразинамі́д — синтетичний протитуберкульозний препарат, що є похідним піразину, для прийому всередину.

Історія Уперше піразинамід був синтезований у 1936 році Дальмером і Вальтером, значно раніше, ніж було виявлено його протитуберкульозні властивості. Інтерес до цієї речовини з'явився у зв'язку із дослідженнями французького вченого Шоріна у 1945 році. Він виявив, що нікотинамід інгібує Mycobacterium tuberculosis. Ці постереження були підтверджені у 1948 році групою науковців під керівництвом Маккензі з американської фармацевтичної компанії «Cyanamid». Од ночасно дослідження, які проводилися компаніями «Lederle» і «Merck» встановили у дослідженнях на мишах, що саме піразінамід є тим похідним нікотинаміду, який має найвищий протитуберкульозний ефект. Ці дослідження призвели до відкриття ще двох протитуберкульозних препаратів: ізоніазиду та етіонаміду. . Впровадження піразинаміду до лікування туберкульозу проходило у нетиповий спосіб. Для препарату не проводилось ніяких досліджень in vitro, а проводились виключно дослідження на лабораторних тваринах, результати яких були неоднозначними (деякі дослідження вказували на недостатню активність препарату, зокрема на морських свинках) . Після серії досліджень на тваринах було проведено клінічні дослідження на хворих, у яких встановлено високу ефективність піразинаміду. Піразинамідом зацікавилися співробітники однієї з лабораторій Корнелльського університету під керівництвом Уолша Макдермотта. Завдяки їх дослідженням встановлено причину низької активності препарату in vitro і високої активності in vivo (піразинамід діє виключно при кислому pH, а кисле середовище наявне лише при наявності запального процесу в тканинах, при наявності молочної кислоти ). Вчені з команди Макдермотта також висловили припущення, що найвищу протитуберкульозну дію має основний метаболіт піразинаміду — піразинова кислота.

Фармакологічні властивості Піразинамід — синтетичний протитуберкульозний препарат, що є похідним піразину. Препарат має переважно бактерицидну дію, механізм якої не встановлений. До піразинаміду чутлива виключно туберкульозна паличка. Інші мікроорганізми до препарату нечутливі. Піразинамід застосовують виключно у складі комплексної терапії у зв'язку з швидким розвитком стійкості мікобактерій до препарату при монотерапії.

Фармакокінетика Піразинамід швидко всмоктується при пероральному прийомі, максимальна концентрація в крові досягається протягом 2—3 годин. Біодоступність препарату складає 80—90 %. Препарат створює високі концентрації в більшості тканин та рідин організму. Зберігає активність в кислому середовищі казеозних мас, тому препарат часто призначають при різних казеозних процесах. Піразинамід проходить через гематоенцефалічний бар'єр. Піразинамід проникає через плацентарний бар'єр і виділяється в грудне молоко. Препарат метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів. Піразинамід виводиться з організму переважно з сечею у вигляді метаболітів (70 %). Період напіввиведення препарату складає 9—10 годин; при нирковій та печінковій недостатності цей час може збільшуватись.

Показання до застосування Піразинамід застосовують для лікування різних форм туберкульозу в складі комбінованої терапії.

Побічна дія При застосуванні піразинаміду можливі наступні побічні ефектиПіразинамід инструкция, аналоги и состав: Алергічні реакції — нечасто висипання на шкірі, свербіж шкіри, кропив'янка, гарячка; рідко фотосенсибілізація, бронхоспазм, набряк Квінке, анафілактичний шок. З боку травної системи — часто нудота, блювання, біль у животі; нечасто печія, металевий присмак в роті, пептична виразка, діарея; рідко при тривалому застосуванні гепатит, жовтяниця, гостра атрофія печінки. З боку нервової системи — нечасто головний біль; рідко запаморочення, сплутаність свідомості, галюцинації, судоми, депресія, периферичні неврити, парестезії. З боку опорно-рухового апарату — артралгія (згідно даних частини клінічних досліджень, є найчастішим побічним ефектом піразинаміду) ; рідко спостерігаються міалгія, рабдоміоліз, загострення подагри. З боку сечовидільної системи — рідко інтерстиціальний нефрит, дизурія; дуже рідко ниркова недостатність внаслідок рабдоміолізу. Зміни в лабораторних аналізах — нечасто еозинофілія; рідко лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, підвищення рівня сечової кислоти креатиніну і сечовини в крові, підвищення активності амінотрансфераз в крові, підвищення рівня заліза в сироватці крові.

Протипоказання Піразинамід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при подагрі, важкій печінковій недостатності, епілепсії, гіпотиреозі, вагітності та годуванні грудьми.

Форми випуску Піразинамід випускається у вигляді таблеток по 0,25; 0,5; 0,7; 0,75 та 1 г.

Примітки

Література (С.?) Фармакологія: підручник / І. В. Нековаль, Т. В. Казанюк. — 4-е вид., виправл. — К.: ВСВ «Медицина», 2011.— 520 с. ISBN 978-617-505-147-4 (С.?)

Посилання Піразинамід // pharmencyclopedia.com.ua Піразинамід на сайті mozdocs.kiev.ua Піразинамід на сайті rlsnet.ru Протитуберкульозні препарати // ФЕ Противотуберкулезные препараты