Секретиніт

Секретиніт ( ) — мацерал інертинітової мацеральної групи, що складається з круглих тіл з пухирцями (порожнинами) або без і тіл, що мають ізометричну або довгасту форму, з явною рослинною структурою.

Загальний опис

Термін був запропонований Ліоном і інш. (1986 р.) для позначення мацералу інертинітової групи, який характеризується нечарунковими (некомірковими) формами, що варіюють від круглих до довгастих, з високою відбивною здатністю. Термін був прийнятий Міжнародним комітетом з петрології вугілля і органічної речовини (МКПВОР) у 1997 р.

Походження слова: secretio (лат.) — секреція (по заляганню в секреторних каналах вищих насіннєвих спорових рослин).

Походження секретиніту Походження секретиніту до кінця неясне. Вважають, що секретиніт — це продукт окиснення смоли (Козанке і Гаррісон, 1957 р.), але він може походити і від гумусових гелів (Ліон і інш., 1986 р.), які утворювалися в секреторних серцеподібних каналах спор папоротей і, в меншій мірі, в клітинах або каналах інших судинних рослин. Секретиніт був виявлений у вугіллі середньої стадії вуглефікації з Аппалачів разом з товстостінним фюзинітом (див. Табл.), що утворився від склеренхімної тканини (волокон), яка оточує секреторні серцеподібні канали спорової рослини (Ліон і інш., 1982 р.). Високі концентрації секретиніту (Гакербард, 1951 р.; Парік, 1964 р.; Штах, 1964 р.), ймовірно, пояснюються вибірковим накопиченням (збагаченням) під час пожеж або сильною деградацією спорової тканини рослин (папоротей), що привело до утворення гумусових гелів або високоокиснених смол.

Таблиця. — Елементний склад і відбивна здатність секретиніту та попутних фюзиніту і вітриніту у вугіллі кам'яновугільного періоду (Аппалачі) Мацерал Зола С Н О N S Атомні співвідношення Rr (Суха беззольна основа, мас. %) Н/С О/С Секретиніт 1 10,9 81,8 3,3 12,2 0,5 -- 0,48 0,11 2,2 2 -- 91,3 -- 7,61 -- 0,18 -- 0,06 2,8 3 -- 79,7 2,4 -- 0,49 0,39 0,37 -- -- 4 -- 81,5 3,7 -- 0,66 < 0,1 0,54 -- -- Фюзиніт(товстостінний) 1 21,0 78,9 4,0 16,7 1,1 0,08 0,61 0,16 1,5 2 -- 81,6 -- 11,2 -- 0,15 -- 0,10 1,7 Фюзиніт(тонкостінний) 1 32,5 77,5 3,9 17,9 0,4 0,02 0,060 0,17 1,2 2* -- 89,4 -- 7,89 -- 0,30 0,64 0,07 2,2 Вітриніт 1 2,5 75,9 4,8 16,2 1,5 0,02 0,76 0,16 0,60 2 -- 76,4 -- 16,0 -- 0,78 -- 0,16 0,601 — концентрат Померойського вугілля (Аппалачі), досліджений методами загального аналізу (Ліон та інш., 1982 р.). 2 — окремі зерна досліджені електронним мікрозондом (Машталерц і Ліон). 3 + 4 — окремі гранули, досліджені В. Г. Оремом (геолог-маркшейдер, США).* попелова структура.

Фізичні властивості Секретиніт має форму від субсферичної до сплюсненої, але може також зустрічатися в серпоподібній, полігональній і бульбашковій формі (Ліон і інш., 1986 р.). Крупність (10-60)-400 мкм в поперечному перетині, у разі довгастих форм понад 2000 мкм. Секретиніт може мати характерні тріщини і окси-плівку з більш високою відбивною здатністю і внутрішні борозенки (Ліон і інш., 1982, 1986 рр.). Зустрічається секретиніт у вигляді мушлі з високою відбивною здатністю, заповненої каолінітом або іншими мінералами. Секретиніт з низькою відбивною здатністю нетиповий, він гомогенний або має вихровий малюнок, що пояснюється в'язким потоком, поверхня гладенька.

Колір секретиніту ясно-сірий до жовтувато-білого. Відбивна здатність може бути лише трохи вищою, ніж у вітриніту, особливо в антрациті, але може навіть перевищувати відбивну здатність фюзиніту в одному і тому ж вугіллі. Між секретинітом з низькою і високою відбивною здатністю є перехідні форми. За стандартних умов секретиніт не флуоресціює.

Твердість шліфування. Типовий секретиніт з високою відбивною здатністю може бути твердіше попутного фюзиніту. Існують всі переходи твердості шліфування.

Хімічні властивості

(Табл.). Атомне відношення Н/С секретиніту у вугіллі з Аппалачів приблизно таке ж, як співвідношення Н/С смоляних стерженьків з Іллінойського басейну (0,46-0,59, Козанке, 1952 р.), які з хімічної точки зору відрізняються від співвідношень для викопних смол (Н/С ~ 1,5). Подібна картина має місце і для іспанського лігніту (Кох, 1970 р.). Однак співвідношення О/С секретиніту істотно нижче (< 0,11 проти 0,29), що може вказувати на несмолисте походження даного мацералу. На відміну від вітриніту і фюзиніту секретиніт має тільки сліди Si і Al (Ліон і інш., 1987 р.).

У секретиніті відсутні типово сильні частоти аліфатичних С-Н-груп порядку 1450 см-1 і 2900 см-1 резиніту і окисненого резиніту (Мерчисон, 1966 р.). Спектри мікро-FTIR секретиніту у вугіллі середніх стадій вуглефікації показують прошарки слабкого аліфатичного розтягнення і згинання, а також явні ароматичні позаплощинні зони при 815—825 см−1, 751—759 см−1 і 883—887 см−1 в порядку домінування; крім того, є піки при 1595 см-1, що належать до ароматичних вуглеводнів (Машталерц і Ліон).

Поширення Секретиніт є типовим мацералом у середньо- і високовуглефікованому кам'яновугільного і пермського періодів всього світу. Він також присутній у вугіллі юрського періоду Китаю (Янг і інш., 1996 р.) і Данії (Петерсен, 1994 р.). У вигляді окисненої смоли зустрічається в палеоценовому ліптиніті «Суріс» Саскачевана, Канада. Секретиніт звичайно супроводжують шари дюриту з алохтонними властивостями і глинисті мінерали у вугіллі або глинистих сланцях. У формі склеротиоїдних ґранул (Гакебард, 1952 р.) секретиніт зустрічається в Європі в складі глинистих сланців після періоду нижнього кам'яновугільного періоду (Tn2) (Блесс і інш., 1976, 1981 рр.). Секретиніт використовувався як основа для стратиграфічного порівняння вугілля середньої стадії вуглефікації з атлантичної частини Канади (Гакебард, 1951, 1952, 1971 рр.), де він може залягати у високих концентраціях.

Як правило секретиніт зустрічається в прошарках з великим вмістом інертодетриніту, семіфюзиніту і десмоколініту, напр., в прошарках матового вугілля. Тому він після дроблення залишиться в грубій фракції.

Реакційна здатність Експеримент по нагріванню секрети-нітових тіл у вугіллі середньої стадії вуглефікації (RrVit = 0,60 %) показав відсутність плавлення при температурах до 510 °С (Лі-он і інш., 1982 р.).

Коксування Секретиніт не вступає в реакцію в процесі коксування при максимальній температурі 950 °С і тому посилює міцність коксу при умові диспергування в реактивному компоненті. Синоніми: склеротиоїдні зерна (Гакебард, 1951, 1952 рр.), частково склеротиніт (Штах, 1952 р.; кн. Штах і інш., 1975 р.; МКПВОР, 1957 р.), частково склерокол (Гені, 1954 р.), фузині-зована смола (Козанке і Гаррісон, 1957 р.; Тейлор і Кук, 1962 р.; Парік, 1964 р.), частково смоляні стерженьки (Козанке, 1952 р.; МКПВОР, 1963 р.; Ліон і інш., 1982 р.), фузірезиніт (Парік, 1964 р.), резиніт-склеротиніт (Бенес і Краусова, 1964 р.; Штах, 1964 р.; Кох, 1970 р.), секреція склеротиніт (МКПВОР, 1971 р.), резіно-склеротиніт (Штах, 1966 р.; Ліон і інш., 1982 р.), стерженьки інертинітової мацеральної групи (Ліон і інш., 1982 р.).

Література

В. І. Саранчук, М. О. Ільяшов, В. В. Ошовський, В. С. Білецький. Основи хімії і фізики горючих копалин. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — с. 640. ISBN 978-966-317-024-4 Маценко Г., Білецький В., Шендрік Т. Короткий словник з петрографії вугілля. Донецьк: Схід. видавн. дім. 2011. — 74 с.