Китаєзнавство, китаїстика, синолоґія (від пізньолатинського Sina — Китай) — комплекс наук, які вивчають історію, економіку, політику, філософію, мову, літературу, культуру стародавнього і сучасного Китаю.

Сутність терміна У Китаї для науки про минуле цієї країни використовується термін 汉学 (піньінь hànxué) або国学 (піньінь guóxué, може бути витлумачено як «батьківщинознавство», «наука про рідний край»). Перший частіше використовується в дослідженнях історії та культури ханського етносу, другий — інших національностей, що живуть на території Китаю. У Японії для позначення цієї науки служить термін канґаку (汉学, дослівно «ханське вчення»). В англомовних країнах цей термін вважається застарілим, він є складовою Китайських студій ().

Вчених, які займаються синолоґією, називають синолоґами, китаєзнавцями або китаїстами, в XIX в. рідко — «хінезистами» (запозичення з німецької мови).

Історія розвитку Синологія, як окремий науковий напрямок, виникла наприкінці XVI ст. Її виникнення пов'язане з місіонерською діяльністю європейців на території Китаю, яку здійснювали на початках переважно монахи ордену єзуїтів.

Першими синологами вважають італійських єзуїтів Мікеле Руджері (проповідував у Макао і Гуандуні з 1579 до 1588) і Матео Річі (проповідував у Китаї з 1582 до 1610). Матео Річі опублікував 1615 року свої щоденники під заголовком «De Christiana expeditione apud Sinas» («Про християнські експедиції в Китай») в латинському перекладі Ніколя Триго.

У наступному столітті декілька десятків місіонерів-єзуїтів опублікували в Європі результати своїх досліджень мови, культури, історії, природи Китаю. Зокрема, єзуїт зі Львова Михайло Боїм у 1643 році вирушив як місіонер до Китаю разом з 9 молодими єзуїтами. Відомо, що на цю поїздку надихнув його місіонер — св. Франциск Ксаверій. Результатом перебування Михайла Боїма у Піднебесній стали 25 друкованих праць з ботаніки (опублікував альбом «Flora Sinensis» — «Флора Китаю»), зоології, медицини, переклади Несторіанської стели і Конфуція, а також катехизм китайською. Не кажучи вже про етнографічні замальовки тих країв, де побував Боїм. 

У XVII—XVIII ст. центром синології був Париж, оскільки саме французькі монахи-єзуїти займали на цей час багато посад при китайському імператорському палаці. У 1736 році вийшла друком монографія Ж.-Б. Дюальда «Опис Китайської імперії». За його редакцією видано також багатотомну серію досліджень, проведених єзуїтами в Китаї. Зацікавлення перших дослідників були надзвичайно широкими. Вони стосувалися стародавньої історії Китаю, мови, перекладів китайських творів на латинь, музикознавства, а також прикладних аспектів (наприклад, технології виготовлення порцеляни).

До середини XIX ст. практично всі китаїсти були духовними особами. Світська синологія виникає у Франції в першій половині XIX ст. як академічна філологічна дисципліна. Новим поштовхом для її розвитку слугувало налагодження дипломатичних відносин з Китаєм після 1860 року.

У зв'язку з колоніальною експансією західних держав з середини XIX ст. Китай опинився в центрі геополітичних і торгово-економічних прагнень європейців. Для синологів пріоритетними стають дослідження культурно-ідеологічних традицій, зокрема літературно-поетична спадщина Китаю, де бачили «ключ» до розуміння східного імперського суспільства і загадкового східного менталітету.

У другій половині XIX ст. формуються національні синологічні школи і наукові центри (німецько-голландська, з центрами в Лейдені і Тюбінгені; французька; британська, з центром в Оксфорді і Кембриджі; північноамериканська (США), з центром у Єльському університеті; російська). Паралельно продовжувався розвиток місіонерської синології, однак її представники переважно зосереджували увагу на віровченнях і вивченні релігії та етнографії.

Сучасний стан У XX ст. відбувається розширення предмету дослідження китаїстики. Окрім традиційного вивчення давніх пам'яток, поширюються активні дослідження сучасного Китаю. Після другої світової війни починається новий етап китаєзнавства, формуються самостійні напрями досліджень: даологія, буддологія, дослідження архаїчного Китаю, дослідження зв'язків Китаю і Європи в новий час, історія китайської літературної та естетичної думки, релігієзнавство Китаю. Головні центри світової китаїстики переміщуються в США.

Китаєзнавство в Україні

Інституції

Наукові центри Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського, Відділ Азіатсько-Тихоокеанського регіону Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Відділ Африки та Азії (з 1991 р. до ліквідації в 2013 р.)

Навчальні заклади Науково-дослідний Центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака

Викладання китайської мови

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (з 1992 р.) Київський міжнародний університет (з 1996 р.), Київський національний лінгвістичний університет (з 1989 р.) Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (з 1990 р.) Київський університет «Східний світ» (1997—2012 рр.) Київський університет імені Бориса Грінченка Краматорський економіко-гуманітарний інститут (1992—2016 рр.) Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка (з 2001 р.) Львівський національний університет ім. Івана Франка (з 2015 р.) Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (з 1996 р.) Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника (з 2003 р.) Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди (з 1994 р.) Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Громадські організації Українська асоціація китаєзнавців

Представники

Історія Гамянін Василь Іванович Кіктенко Віктор Олексійович Кошовий Сергій Анатолійович Лещенко Леонід Овдійович (1931—2013) Нікішенко Сергій Олександрович (1962—2003) Седнєва Владислав Володимирович (1947—2007)

Мовознавство Гобова Є. В. Демчук Т. В. Карпенко Г. А. Козоріз О. П. Колодко С. А. Коломієць Н. В. Костанда І. О. Малицька В. А. Нечипоренко Б. Ю. Остапчук А. Л. Пойнар Л. М. Тихонова О. Ф. Чирко Іван Корнійович (1922—2003) Костенко С.О. (1963—2010) Шевченко О. М.

Літературознавство Акімова А. О. Воробей О. С. Ісаєва Н. С. Кірносова Н. А. Мурашевич К. Г. Черниш Н. О. Шекера Я. В. Філософія Беля В. В. Бойченко О. І. Бутко Ю. Л. Кіктенко В. О. Михайлова В. С. Усик А. В.

Політичні науки Білак П. П. Бут С. А. Вишневська-Черкас І. Г. Гримська М. І. Кононенко М. Г. Ленський П. С. Федоренко С. М. Шевчук О. В.

Економіка Алексієнко М. С. Величко В. В. Голод В. Ю. Макогін З. Я. Олійник О. М.

Видання «Україна — Китай» (з 1999 р.), науково-популярний журнал «Китайська цивілізація: історія та сучасність» (2005—2010 рр.), науковий збірник «Китаєзнавчі дослідження»

 Див. також Китай Китайська Народна Республіка Республіка Китай Історія Китаю Китайське право Центральний Телеканал Китаю

Джерела

Кіктенко В. О. Історія українського китаєзнавства (XVIII — початок XXI століття)

 Література

Шевчук Л. Т. Китай: соціально-економіко-географічна характеристика / Любов Шевчук. — Львів: Світ, 1999. — 136 с. Ісаєва Н. С. Основні мотиви романтичної поезії Т.Шевченка та її китайська специфіка в перекладах Ге Баоцюаня // Вісник Чженчжоуського університету. — 1998. — № 6 (31). — С.90-91 (кит. мовою); 娜塔利娅·伊萨耶娃 谢甫琴科诗作 的浪漫基调与戈宝权译本的中国风格 // 郑州大学学报 — 1998 年，第 31 卷，第 6 期，第 90-91 页。 Ісаєва Н. С. Китайська література в Україні // Дайцзун сюекан. — 1998. — № 1. — С.48-50 (кит. мовою); 娜塔利娅·伊萨耶娃 中国文学在乌克兰 // 岱宗学刊 — 1998 年 — № 1- 第 48-51 页。 Ісаєва Н. С. Типологія українського і китайського романтизму: структура художнього мислення. // Сходознавство (Інститут Сходознавства ім..Кримського НАН України). — 1999. — № 7-8. — С.212-221; Ісаєва Н. С. Спільні риси романтичного світогляду Т.Шевченка та Лі Бо // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. — К., 2000. — Вип. 4. — С. 34-40. Ісаєва Н. С. Компаративістика в Китаї: Лу Сінь. // Вісник Київського університету: східні мови та літератури. — 2000. — Вип.3. — С.11-17; Ісаєва Н. С. Спільні риси романтичного світогляду Т.Шевченка та Лі Бо. //Вісник Міжнародного інституту лінгвістики і права (Літературознавчі студії). — 2000. — Вип. 2 — С.266-273. Ісаєва Н. С. Поезія Т.Шевченка в Китаї: специфіка художнього перекладу. // Матеріали Ш Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна — країни Сходу в XXI столітті: діалог мов, культур, цивілізацій». — К. — 2001. — С. 46-55. Ісаєва Н. С. Українська література в Китаї: проблеми рецепції: автореферат дисертації на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук (10.01.05 — порівняльне літературознавство) — Київ, 2002. Ісаєва Н. С. Основні тенденції розвитку порівняльного літературознавства в Китаї. // Літературознавча компаративістика (навчальний посібник) за ред. Р.Гром‘яка — Тернопіль, 2002. — С.151-181; Ісаєва Н. С. Основні форми рецепції української літератури в Китаї. // Українознавство, 2006, № 2, С.313-319. Ісаєва Н. С. Поезія Тараса Шевченка періоду заслання і проблема відтворення її національної специфіки в китайських перекладах. // Українознавство, 2006,№ 3, С.263-270. Ісаєва Н. С. Поезія Т.Шевченка останніх років життя в перекладах Ге Баоцюаня // Записки з українського мовознавства: Зб. Статей. — Одеса, 2007, № 17, С.91-100. Ісаєва Н. С. Триптих Т.Шевченка «Доля», «Муза», «Слава» в китайських перекладах: проблема рецепції // Шевченкознавчі студії. — К., 2007 — С.213-219. Ісаєва Н. С. Літературознавча компаративістика та перспективи дослідження українсько-китайських літературних взаємин // Китайська цивілізація: традиції та сучасність. — К., 2007- С.21-26. Ісаєва Н. С. Концепція історії китайської літератури у працях Чжена Чженьдо // Східний світ — 2008, № 4, С.80-87. Ісаєва Н. С. Стилістичні особливості епістолярної прози Сань Мао // Вісник Київського національного університету. Серія «Східні мови та літератури», 2010, № 16. — С. 14-16. Ісаєва Н. С. Мовні засоби інтимізації в епістоляріях Сань Мао // Мова і культура. (Науковий журнал) — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго. — 2009 — Вип.11. — Т.1 (113). — С.242-248. Ісаєва Н. С. «Щоденник божевільного» Гоголя і Лу Сіня: психологічний аспект порівняння // Літературознавчі студії. — Київ: КНУ, — 2009. — вип. 25. — С. 77-85. Ісаєва Н. С. Функціональні особливості ретроспективних відступів у повісті Хун Їн «Компроміс заради ніжності» // Сходознавство — 2010, № 45-46 — С.11-23. Роль містичного компоненту в китайській феміністичній прозі 90-х років // Мова і культура. — 2010, Вип. 12, Том. VIII. — С.219-225. Ісаєва Н. С. Концепція «свободи особистості» в епістолярній прозі Сань Мао. // China, Korea, Japan: Methodology and Practice of Culture Interpretation/. — Korea, — 2009. — p.180-186 (у співавторстві з В.Шаповаловою). Ісаєва Н. С. Мотиви даоської утопії в середньовічній китайській поезії // Літературознавчі студії. — Київ: КНУ, — 2009. — вип. 24. — С.163-167. Ісаєва Н. С. Жіночий дискурс традиційних образів української і китайської прози постмодерного періоду // Літературознавчі студії. — Київ: КНУ, — 2010. — вип. 29. — С.166-173. Ісаєва Н. С. Функціональні та поетологічні особливості пейзажу в сучасній китайській жіночій прозі (на прикладі оповідання Чи Цзицзянь «Легкий вітерець в гаю») // Східний світ — 2010, № 3 — С.179-185. Ісаєва Н. С. Українсько-китайські літературні зв'язки // Мовні та літературні зв'язки України з країнами Сходу (Колективна монографія) / За ре. Бондаренка І. П. — Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. — С.255-277. Ісаєва Н. С. Символічні іпостасі жінки в романі Сюй Сяобінь «Пірната змія» // Міжнародна наукова конференція «Мова і культура», Київ, 21-25 червня, 2010 року // Мова і культура. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго.– 2010. — Вип. 13. — Том. VIII (144). — С.363-371. Ісаєва Н. С. Концептуалізація страху в малій прозі Цань Сюе // Літературознавчі студії. — Київ: КНУ, — 2011. — вип. 33. — С.180-185.