Збройні сили Азербайджану () були відновлені згідно з Законом Азербайджанської Республіки «Про Збройні Сили Азербайджанської Республіки» від 9 жовтня 1991 року. Азербайджанська Демократична Республіка (АДР) початково утворила свої збройні сили 26 червня 1918 року, однак вони були розпущені після анексії Азербайджану Радянським Союзом, як Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки від 28 квітня 1920 року. Після розвалу Радянського Союзу у 1991—1992 роках збройні сили були відтворені на основі радянських баз та оснащення, що залишились на території країни.
Збройні сили поділяються на три види: Сухопутні війська, Повітряні сили та Військово-морські сили. Пов'язані сили, які можуть бути використані для захисту держави за певних обставин включають національну гвардію, внутрішні війська та Державну прикордонну службу.
За повідомленнями азербайджанських ЗМІ військові витрати Азербайджану на 2009 рік становили $2.46 мільярди USD, хоча за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, за цей рік було витрачено тільки $1.473 мільярди.Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру The SIPRI Military Expenditure Database Міжнародний інститут стратегічних досліджень також припускає, що військовий бюджет в 2009 році становив $1.5 мільярди. Азербайджан має власну оборонну промисловість яка виготовляє стрілецьку зброю. У майбутньому Азербайджан сподівається розпочати виготовлення танків, броньованих машин, військових літаків і гелікоптерів. and and
2013 року сталась зміна у керівництві міністерства оборони, генерал-полковник Сафар Абієв, який довгий час займав посаду був замінений на Закіра Гасанова.
Огляд Починаючи з розвалу СРСР, Азербайджан намагався перетворити свої збройні сили у професійні, добре підготовлені і мобільні сили. Азербайджан зараз втілює широку модернізацію і програму з нарощування можливостей, при зростанні військового бюджету з приблизно $300 млн у 2005 році до $2.46 млрд у 2009 році. Загальна кількість військовослужбовців складає 56,840 солдат у сухопутних військах, 7,900 солдат у повітряних силах та 2,200 солдат у ВМС. Також 19,500 військовослужбовців складають Національну гвардію, Державну прикордонну службу та Внутрішні війська.C. W. Blandy Azerbaijan: Is War Over Nagornyy Karabakh a Realistic Option? Advanced Research and Assessment Group. Caucasus Series 08/17. — Defence Academy of the United Kingdom, 2008, p.12 На додачу ще є 300,000 колишніх військовослужбовців, які проходили дійсну службу протягом 15 останніх років. Військове оснащення Азербайджану складається з 220 основних бойових танків, додатково було придбано 162 T-80 між 2005 та 2010 роками, 595 бойових машин піхоти та 270 артилерійських систем. Повітряні сили мають приблизно 106 літаків та 35 гелікоптерів. Перелік МІСД включає 37 винищувачі, 15 штурмових винищувачів, чотири військово-транспортні літаки, 50 навчальних літаків (включаючи п'ять здатних брати участь у бойових вильотах), 15 штурмових гелікоптерів та 20 транспортних гелікоптерів.
Азербайджан приєднався до договору про нерозповсюдження ядерної зброї як не-ядерна країна. Азербайджан бере учать у програмі НАТО Партнерство заради миру. Азербайджан долучився до багатонаціональних сил у 2003 році. Він направив 150 військовослужбовців до Іраку, а пізніше контингент у Косово. Азербайджанські військовослужбовці й досі перебувають в Афганістані.
Незважаючи на значне зростання азербайджанського оборонного бюджету, який зараз вдвічі перевищує весь державний бюджет Вірменії,Blandy, 'Azerbaijan: Is War Over Nagornyy Karabakh a Realistic Option?, 2008, p.6, quoting http://nvo.ng.ru/wars/2007-02-09/2_poroh.html Nezavisimoye Voyennoye Obozreniye 9 February 2007. збройні сили були оцінені в 2008 році як такі, що не мають високого рівня бойової готовності і погано підготовлені для ведення широкомаштабних операцій.Blandy, 2008, p.7
Сьогодні «Національний герой Азербайджану» — найвища національна відзнака у країні, що надається, серед іншого, і за видатні заслуги загальнонаціонального значення в обороні Азербайджану.
Історія
Азербайджанська Демократична Республіка
Історія сучасної азербайджанської армії починається з Азербайджанської Демократичної Республіки у 1918 році, коли 26 червня було проголошено створення Збройних сил Азербайджанської Республіки. Першим де-факто міністром оборони АДР був доктор Хосров бей Султанов. Коли міністерство було офіційно створене, генерал Самед бей Мехмандаров став міністром, а генерал-лейтенант Алі-Ага Шихлінський його заступником. Начальниками Генерального штабу були генерал-лейтенант Сулейман Сулькевич (березень 1919 — 10 грудня 1919) і генерал-майор Абдулхамід бей Гаітабаши (10 грудня 1919 — квітень 1920).
Червона армія вторглась в Азербайджан 28 квітня 1920 року. Тоді переважна частина щойно сформованої азербайджанської армії була задіяна у придушенні вірменського повстання, яке тільки-но спалахнуло у Карабаху, проте азербайджанці не планували полишати надії на власну незалежність, здобуту у 1918—1920 роках. Приблизно 20,000 з загальних 30,000 солдат загинули у протистоянні російському завоюванню.Hugh Pope, «Sons of the conquerors: the rise of the Turkic world», New York: The Overlook Press, 2006, p. 116, ISBN 1-58567-804-X Національні збройні сили Азербайджану були розпущені більшовицьким урядом, 15 з 21 армійських генералів було страчено.
Друга світова війна Протягом Другої світової війни Азербайджан відігравав вирішальне значення у стратегічній енергетичній політиці Радянського Союзу. Більшість нафти Радянському Союзу на Східний фронт постачалася з Баку. Наказом Верховної ради СРСР у лютому 1942 року внесок більш ніж 500 робітників і підприємств нафтової галузі Азербайджану було відзначено орденами та медалями.
Операція Едельвейс, яку проводив німецький Вермахт була націлена на Баку через важливість його нафтових родовищ для СРСР.Swietochowski, Tadeusz(1995) Russia and Azerbaijan: A Borderland in Transition, Columbia University, p. 133.
Приблизно 800 000 азербайджанців воювали у рядах радянських збройних сил, 400 000 з них загинули. Азербайджанські національні формування Червоної армії включали 223-ю, 227-му, 396-ту, 402-гу та 416-ту стрілецькі дивізії. Азербайджанський генерал-майор Ази Асланов був двічі нагороджений званням Героя Радянського Союзу.
Розпуск радянських збройних сил Протягом Холодної війни Азербайджан був районом розгортання підрозділів радянської 4-ї Армії, основна структура якої включала три мотострілецькі дивізії (23-тя гвардійська, 60-та і 296-та). Також 4-та Армія включала бригади ракетних військ, військ ППО, артилерії та ракетні полки. 75-та мотострілецька дивізія, що входила до 7-ї гвардійської армії, була ізольована у Нахічевані. Склади та озброєння 75-ї дивізії, вочевидь, були передані представникам влади у Нахічевані.Дивіться посилання у статті 7-ма гвардійська армія. У Азербайджані також розміщувався 49-й арсенал радянського Головного ракетно-артилерійського управління, в якому зберігалося понад 7,000 контейнерів боєприпасів, що перебільшує мільярд одиниць.
Перший президент Азербайджану, Аяз Муталібов, не хотів розбудовувати незалежні збройні сили, натомість сильно покладався на радянські війська. Навіть після того, як парламент вирішив у вересні 1991 року, що національні збройні сили необхідно створити, суперечка між урядом та опозиційним Народним фронтом Азербайджану ускладнювала створення об'єднаних сил.International Crisis Group, Azerbaijan: Defence Sector Management and Reform Crisis Group Europe Briefing N°50, 29 October 2008, p.3 Приблизно у цей час, був утворений перший підрозділ нової армії на базі військової частини № 18-110 механізованих військ Сухопутних військ Радянського Союзу (імовірно частини 4-ї Армії) розташованої у Шиково, південніше Баку. На момент рішення парламенту, генерал-лейтенант Валех Баршадлі став першим міністром оборони Азербайджану, починаючи з 5 вересня до 11 грудня 1991 року. Пізніше, з травня до 4 вересня 1992 року він обіймав посаду Начальника Генерального штабу Збройних сил Азербайджану.
Влітку 1992 року, новостворене Міністерство оборони отримало дозвіл президента Азербайджану на перейняття підрозділів та формувань на території країни. Тоді воно направило ультиматум до Москви, у якому вимагало контроль над технікою та озброєнням 135-ї та 139-ї мотострілецьких полків 295-ї мотострілецької дивізії.Vladimir Petrov, How South Caucasus was armed , Centre for Analysis of Strategies and Technologies (Moscow, Russia) У липні 1992 року Азербайджан ратифікував Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), який встановлює всебічні обмеження на основні категорії конвенційних військових засобів. Азербайджан затвердив додаткову угоду ДЗЗСЄ у травні 1997 року.
Передача майна 4-ї Армії (за винятком частини майна 366-го мотострілецького полку 23-ї гвардійської мотострілецької дивізії захопленого вірменськими збройними формуваннями у 1992 році, протягом його відступу з Степанакерту) та 49-го арсеналу була завершена у 1992 році. Таким чином, до кінця 1992 року, Азербайджан отримав зброю і військову техніку, достатні для приблизно чотирьох мотострілецьких дивізій із штатними армійськими підрозділами. Він також успадкував військово-морські кораблі. Також існує інформація про 50 військових літаків з розформованої 19-ї Армії військ ППО Радянського Союзу, що перейшли під азербайджанський контроль. Після того, як генерал-лейтенант Баршадлі став Начальником Генерального штабу, наступними міністрами оборони починаючи з 1992 були:
генерал-майор Таджаддін Мехтієв (грудень 1991 — січень 1992) полковник Шахін Мусаєв (січень-лютий 1992) полковник внутрішніх військ Тахір Алієв (лютий-березень 1992) Рахім Ґазієв (березень 1992 — лютий 1993) генерал-майор Дадаш Рзаєв (лютий-червень 1993) полковник Закір Гасанов (червень-серпень 1993) генерал-майор Вахід Мусаєв (серпень-вересень 1993) генерал-майор Мамадрафі Мамадов (вересень 1993 — лютий 1995) генерал-полковник Сафар Абієв (1995—2013)
Збройні сили Азербайджану зазнали серії нищівних поразок від вірменських збройних формувань протягом Карабаського конфлікту 1992—1994 років, який вилився у втрату контролю над, власне, Нагірним Карабахом та сімома навколишніми районами, що становить приблизно 16 % території Азербайджану. Азербайджанські джерела наполягають, що вірменська перемога була здобута, в основному, за рахунок військової допомоги Росії та великої вірменської діаспори. Вірмени частково заперечують такі твердження, заявляючи, що російська сторона однаково постачала зброю та найманців обом сторонам конфлікту. Протягом війни азербайджанські збройні сили також отримували допомогу від турецьких військових радників, а також російських, українських, чеченських та афганських найманців.
Не бойові втрати Декілька азербайджанських груп боротьби за права людини відслідковували не бойові смерті і помітили тенденцію до їх збільшення. Базуючись на статистиці міністерства оборони, яка не була оприлюднена, Група контролю за дотриманням прав людини в армії (ГКДПЛА) зареєструвала випадки смерті 76 солдат у не бойових умовах у 2011 році і поранення ще 91 солдата. Для порівняння, у 2010 їх було 62 не бойові смерті та 71 випадок поранення, відповідно. Низка не бойових смертей підіймає питання щодо прогресу реформування збройних сил. Фактори, що обумовлюють смерті включають залякування, знущання і системну корупцію в збройних силах Азербайджану.
Сухопутні війська
Сухопутні війська Азербайджану налічують приблизно 85,000 військовослужбовців, згідно з оцінкою Групи передових досліджень та оцінки при академії оборони Сполученого Королівства. 2,500 військовослужбовців Національної гвардії також відносяться до сухопутних військ. На додачу, ще є 300,000 колишніх військовослужбовців, які проходили дійсну службу протягом останніх 15 років. Інші воєнізовані структури складаються з Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, 12,000 особового складу, та сухопутної компоненти Державної прикордонної служби, 5,000 особового складу.