Осві́та (іноді едука́ція; ) — це процес набуття та вдосконалення знань, навичок, цінностей, переконань і звичок за допомогою різних форм пізнавальної діяльності, таких як сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення; та різних форм навчання, таких як вивчення, інструктаж, тренування, дослідження та практичний досвід. Воно може відбуватися в різних місцях, включаючи школи, училища, університети, студії, робочі місця та спільноти, і може бути формальним або неформальним.
Освіта — це процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України, головний ред. В. Г. Кремень. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 1040 с.
Також, освіта — це дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах на противагу різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає навчання учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки цьому предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.
Історія освіти
Стародавні часи
Історія стародавньої освіти сягає освітніх практик і теорій ранніх цивілізацій, у тому числі стародавнього Єгипту, Месопотамії, Греції, Риму, Індії та Китаю. Освіта в цих цивілізаціях насамперед була призначена для еліти, включаючи королівську сім’ю, священників і дворян.
У Стародавньому Єгипті освіта була зосереджена на грамоті, математиці та релігійних вченнях. У храмових школах учнів навчали книжники та священники.
У Месопотамії освіта так само була зосереджена на грамотності та математиці, але також включала навчання професійним навичкам, таким як сільське господарство та металургія. Студентів навчали в храмових школах або приватні вчителі.
У Стародавній Греції освіта поділялася на два етапи: початкова освіта (grammata), яка була зосереджена на читанні, письмі та арифметиці, і вища освіта (paideia), яка включала філософію, риторику та фізичне виховання. Освіта також була розділеною за статтю, дівчата отримували обмежену освіту вдома. (див. також Освіта у Стародавній Греції)
У Стародавньому Римі на освіту вплинула грецька система, зосереджена на літературі, історії та ораторському мистецтві. Хлопчики з багатих сімей отримували освіту у приватних викладачів або в школах, які називалися луді. (див. також Освіта в Стародавньому Римі)
В Індії освіта здебільшого була зарезервована для касти брахманів, зосереджуючись на релігійних вченнях, філософії та літературі. Навчання надавалося в гурукулах або ашрамах, де учні жили зі своїми вчителями.
У Китаї освіта була зосереджена на конфуціанстві з наголосом на морально-етичних вченнях. Навчання надавалося в школах під назвою шуюань або гуоцзянь, де учні вивчали класику та складали іспити на державну службу.
Загалом у стародавній освіті наголошувалося на грамотності, релігійних і моральних вченнях і професійних навичках, причому різні цивілізації робили різний ступінь акценту на кожному з них.
Освіта за часів Середньовіччя
Детальніше — Середньовічна освіта, Список найстаріших університетів.
Середньовічну систему освіти запозичено в античності, але її збагатили, пристосували до нових умов. Шкільна освіта будувалася на «семи вільних мистецтвах». Викладання велося латиною, у XIV столітті відбувається перехід на національні мови. Вікові особливості дітей не враховувалися. Читати в школі вчилися за Біблією. Відомості часто були фантастичними.
З розвитком міської культури кафедральні школи перетворювалися на університети. Університетські випускники мали право викладання в будь-якій школі. Університет поділявся на факультети. Революцію у викладанні здійснило книгодрукування.
До XII століття книги зберігалися переважно у монастирських і кафедральних бібліотеках. Перші публічні бібліотеки відрилися в XV столітті у великих містах.
Історія освіти в Україні
Основні статті — Історія освіти в Україні, Історія вищої освіти в Україні, Історія жіночої освіти в Україні.
З часів Русі при монастирях та митрополичій кафедрі діяли лише вищі студії з філософії та богослов'я. 1037 року Ярослав Мудрий заснував Київську Академію. Розвитку вищої освіти зашкодила монголо-татарська навала, тривала відсутність власної національної держави, поступова асиміляція еліти Волині, Червоної Русі, Поділля та Київщини польською шляхтою. Населення українських земель могло здобувати вищу освіту в університетах Європи: Ягеллонському (Краків), Болонському, в інших італійських, німецьких та французьких університетах, Віленській і Замойській академії.
Вищі студії в Україні були започатковані князями Острозькими наприкінці XVI століття в Острозькій академії, де в 1570–1590-х роках сформувався гурток вчених, письменників, перекладачів і видавців, які випускали богословську, полемічну й навчальну літературу, викладали в школі. Та школа, називалась «тримовним ліцеєм», «гімназією» і «академією», поєднувала програму тогочасної європейської середньої школи («школа семи вільних наук») із вищими студіями. В академії розпочався процес активного засвоєння на православному підґрунті досягнень єзуїтських колегіумів. За її прикладом православні школи почали з'являтись в інших містах, що розгорнуло реформу шкільної освіти. 1632 року у Києві митрополитом Петром Могилою, шляхом злиття братської школи з Лаврською, було утвореною Києво-Могилянську колегію, на базі якого згодом постала Києво-Могилянська академія.
Освітянська галузь упродовж 1990-х років із набуттям незалежності на основі Закону України «Про освіту» 1991 року була значною мірою реформована:
здійснено перехід на триступеневу підготовку — бакалавр, спеціаліст, магістр; розроблено та впроваджено нові навчальні плани й програми; встановлено чотири рівні акредитації (1-й — технікуми, училища, 2-й — коледжі, 3-й і 4-й — інститути, консерваторії, університети); запроваджено ліцензування й акредитацію, що забезпечує державний контроль.
Поряд із новими державними постали навчальні заклади із недержавною формою власності.
У 2001/2002 навчальному році в Україні діяло 318 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 1,55 млн студентів. Понад 20 провідних закладів освіти отримали статус національних. В Україні переважно збериглась кількість студентських місць, яка склалася протягом попередніх десятиліть — 170 студентів на 10 000 осіб населення.
Мета та функції освіти
Мета Мета освіти полягає в тому, щоб надати людям знання, навички та цінності, необхідні їм, щоб стати поінформованими, відповідальними та продуктивними членами суспільства. Навчання має на меті надати людям інструменти та моделі, необхідні для досягнення успіху в житті, як особистого, так і професійного.
Освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб'єкта, забезпечує формування її духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Вона покликана допомогти суб'єкту увійти в культуру, освоїти її цінності й успішно діяти в культурному бутті; її завданням є формування суб'єкта, здатного побачити проблеми, суперечності цього світу, розпредметити його, знайти нові комбінації відомих елементів і своєю діяльністю створити відсутні елементи, для того, щоб інсайт, творче осяяння породило нову культурну реальність, діяльність зі створення культурних цінностей.
Освіта є одним із найоптимальніших способів входження людини у світ науки та культури, оскільки саме в процесі здобування освіти людина засвоює культурні цінності.
Конкретні цілі освіти можуть відрізнятися залежно від контексту та рівня освіти. Наприклад, цілі початкової освіти можуть включати розвиток базових навичок грамотності та лічби, тоді як цілі середньої освіти можуть включати підготовку учнів до вищої освіти або професійного навчання. Цілі вищої освіти можуть включати розвиток спеціальних знань і навичок у певній галузі, а також розвиток критичного мислення, креативності та здібностей до вирішення проблем.
Зрештою, мета освіти полягає в тому, щоб надати людям можливість жити повноцінним і змістовним життям, робити внесок у свої громади та створювати кращий світ для майбутніх поколінь.
Функції освіти Освіта виконує кілька функцій, зокрема:
Надання знань і навичок: Однією з основних функцій освіти є надання людям знань і навичок, необхідних для досягнення успіху в житті. Освіта допомагає людям розвивати критичне мислення, навички вирішення проблем і комунікації, а також знання та розуміння різних предметів і сфер. Соціалізація: Освіта відіграє важливу роль у соціалізації, допомагаючи людям засвоїти норми, цінності та поведінку свого суспільства. Завдяки освіті люди вчаться взаємодіяти з іншими, орієнтуватися в соціальних структурах і стати відповідальними громадянами. Передача культури: Освіта допомагає передавати культурні цінності та знання від одного покоління до наступного. Вивчаючи історію, літературу, мистецтво та інші аспекти культури, люди отримують глибше розуміння власної культури та світу навколо них. Економічний розвиток: Освіта також важлива для економічного розвитку, оскільки вона дає людям навички та знання, необхідні для участі в робочій силі та внеску в економіку. Освіта також може стимулювати інновації та креативність, створюючи нові ідеї та технології, які можуть сприяти економічному зростанню. Особистий розвиток: Освіта може допомогти людям розвинути почуття власної гідності та впевненості в собі, а також відчуття мети та напрямку в житті. Заохочуючи особистий ріст і розвиток, освіта може допомогти людям досягти своїх цілей і реалізувати свій потенціал. Соціальна мобільність: освіта також може бути потужним інструментом соціальної мобільності, надаючи людям можливість покращити свій соціальний та економічний статус. Освіта може допомогти подолати бар’єри та створити можливості для людей з неблагополучного середовища досягти успіху та процвітати.
Класифікація
Типи освіти Існує три основних види освіти: формальна, неформальна та інформальна освіта.
Формальна освіта – це структурована та систематична освіта, яку надають школи, коледжі, університети та інші установи. Зазвичай він складається за спеціальною навчальною програмою та має визначені цілі навчання. Формальна освіта зазвичай веде до визнаних кваліфікацій або ступенів, таких як дипломи, сертифікати чи ступені.
Неформальна освіта – це будь-яке організоване навчання поза формальною системою освіти. Це включає освіту дорослих, професійне навчання та освітні програми на рівні громади. Неформальна освіта зазвичай не веде до формальних кваліфікацій, але може надати цінні навички та знання.
Інформальна освіта – це навчання, яке відбувається поза структурованим навчальним середовищем. Така освіта може відбуватись в повсякденному житті через досвід, взаємодію та спостереження. Неформальна неорганізована освіта може включати такі речі, як самонавчання, читання книжок, наукових журналів, Вікіпедії тощо, перегляд навчальних відео або відвідування майстер-класів, семінарів та конференцій. Це часто самонаправляється та керується особистим інтересом або мотивацією.
Форми освіти за ступенем Початкова школа, Початкова освіта Середня школа, Середня освіта Вища школа, Вища освіта за видом Денна Заочна Вечірня Суботня Екстернат, Інтернат Дистанційна Дуальна