Літописні племена — термін, що вживається істориками для означення тих слов'ян, союзів племен, які згадані літописцем у «Повісті минулих літ». Загалом літописець подає понад 25 їхніх найменувань. Частина з них згадується у певній послідовності — в складі груп, що виокремлюються літописцем за географічним принципом.
Порядок їх згадування такий: подунайські племена — моравани, чехи, білі хорвати, серби, хорутани; племена, які жили на землях біля р.Вісла, а це — ляхи й племена, що від них пішли, — віслянські поляни, лютичі, мазовшани, поморяни; племена, що жили на сході загальнослов'янського ареалу побутування, тобто східнослов'янські племена, — поляни, древляни, дреговичі, полочани, ільменські словени, сіверяни.
Потім, в іншому місці «Повісті…» (у недатованій частині), згадуються імена племен: дуліби, бужани, волиняни, уличі, тиверці, хорвати, кривичі, радимичі, в'ятичі.
Ґрунтуючись на твердженні «Повісті врем'яних літ», що всі ці племена «мали ж свої обичаї та закони предків своїх і заповіти, кожне — свій норов», вчені припускають, що як об'єднання ці племена становили собою етнополітичні та територіальні утворення.
Згідно з даними археології, усі східнослов'ян. племена, які жили на землях, що є нині територією України, треба вважати носіями близьких за своїми ознаками археологічних культур — райковецької культури, волинцівської культури та роменська культурароменської культури, на території Росії та Білорусі — носіями культур, синхронних із уже перерахованими. Археологами встановлено, що територія поширення волинцівської та роменської культур збігається з територією мешкання сіверян, райковецька культура покриває територію проживання всіх правобережних слов'ян від Дніпра до приток Вісли — Західного Бугу і Сяну. Проте виділити в межах цього регіону пам'ятки, які належали б тому чи іншому з Літописних племен Правобережної України, поки що не вдається. Такі спроби були більш успішними для північних племен на території Росії та Білорусі, там знайдено додаткові елементи для розрізнення — пам'ятки балтського та угро-фінського субстратного населення, яке було інтегроване прийшлими туди слов'янами. Найбільш виразними етнографічними племінними ознаками багатьох тамтешніх племен виявилися жіночі прикраси.
За відомостями арабського автора X ст. ал-Масуді, у 3-й частині 1 тис. на території Волині і Верхнього Подністров'я існував племінний союз правобережних племен, що утворився навколо дулібів-волинян на чолі з князем Маджаком. Деякі історики вважають, що цей союз як об'єднання був початковим етапом слов'янської державності на території України. Невдовзі під ударами аварів він розпався. Державотворчі процеси на східнослов'янських землях поновилися в IX ст. в Середньому Подніпров'ї, основною їх рушійною силою стали поляни разом з норманськими дружинами, що на чолі з князями Рюриковичами прийшли в тутешні краї. Саме завдяки їх спільним зусиллям навколо Києва сформувалася східнослов'янська держава Русь.
Див. також Слов'янські племена Слов'яни Київська Русь Повість врем'яних літ
Джерела та література В. Д. Баран. Літописні племена // В. Д. Баран. Літописні племена // Плахонін А. Г. Плем'я літописне //
Література Грушевський М. Історія України-Руси, т. 1. Львів, 1913; Баран В. Д. Давні слов'яни / Україна крізь віки. т. 3. — К., 1998; Толочко О., Толочко П. Київська Русь / Україна крізь віки. т. 4. — К., 1998; Наливайко Сергій. Етнічна історія Давньої України / Міністерство освіти і науки України, Науково-дослідний інститут українознавства; Національний гуманітарний проект «Україна: у вимірі тисячоліть». — К.: Євшан-зілля, 2007.