«Панч» () — британський щотижневий журнал гумору та сатири, який видавався з 1841 по 1992 і з 1996 по 2002.
Історія Сатиричний тижневик «Панч» був заснований журналістом, соціологом, драматургом, художником-гравером Генрі Мейх'ю () та ілюстратором Ебенезером Ланделлсом () у 1841 році. Спочатку він називався довше: «Панч, або Лондонський шаріварі» на честь французького сатиричного журналу «Le Charivari», та згодом цю частину відкинули. Журнал задумувався як пародія на типові видання вікторіанської епохи, призначені захищати читачів від недобросовісних журналістів.
Містер Панч прийшов у Англію наприкінці XVIII століття. Походить він від ідентичного персонажу італійської комедії дель арте — Пульчінелли. Зображення містера Панча — горбуна в гостроверхій шапці, з крючкуватим носом і демонічними очима — прикрашає першу сторінку кожного випуску журналу. Автори журналу називають містера Панча своїм прототипом, їх мета — не «звеселяти бездумний натовп», а відповідально, без блазнювання, вступати в боротьбу з ворогом (у даному випадку, з вадами суспільства), як це робив містер Панч у сутичках зі своїми недругами. З самого початку видавці дотримувалися певного рівня культури подання матеріалу, а, подекуди, їдка та гостра сатира «Панча» завжди лишалася коректною. Недарма його девізом були слова «Будьте справедливі і не бійтеся!».
У 1842 році «Панч» придбала видавнича фірма «Бредбері та Еванс» (), оскільки його засновники не мали змоги вкладати в журнал гроші. На той час фірма була основним видавцем художньої літератури у Великій Британії, а отже, у її розпорядженні було найновіше друкарське оснащення, що вплинуло і на якість друку «Панча». Коштував журнал три пенси, що було не надто дешевою, але доступною ціною.
Наприкінці ХІХ століття журнал став більш поміркованим, став виражати думку середнього класу і захищати інтереси Британської імперії.
«Панч» завжди намагався дотримуватися балансу між розважальними і інтелектуальними матеріалами, тому він вплинув на популяризацію наукових теорій серед широкої публіки. З плином часу підвищувались рівень освіти і загальна грамотність населення, аудиторія все більш прискіпливо ставилася до якості публікацій у періодичних виданнях — «Панчу» вдалося задовольнити потреби своїх читачів.
У журналі публікувалися відомі письменники і журналісти свого часу. Серед них Вільям Теккерей, Чарльз Діккенс , Джером К. Джером, Алан Александр Мілн та інші.
Тиражі «Панча» у різні часи залежали від існуючого внутрішньо- і зовнішньополітичного ладу, фінансового становища самого журналу та цільової аудиторії, інтенсивності подачі реклами, діяльності конкурентів. Піки популярності журналу припадали на воєнні роки.
У 1969 році «Панч» придбав видавничий концерн «» фінансиста Девіда Стівенса ().
У 1992 році вийшов 7888-й номер журналу, що мав стати останнім.
У 1996 році журнал спробував відродити єгипетський мільйонер Мохаммед аль-Файєд, викупивши права на «Панч». Проте легендарний журнал був збитковим та у 2002 році його остаточно закрили.
Ще однією традицією, що існувала до остаточного закриття журналу, стало вирізання редакторами, власниками та гостями журналу на овальному столі своїх ініціалів.
У 2004 році легендарний стіл «Панча» та частину архіву придбала Британська бібліотека.
З журналом «Панч» постійно співпрацювали художники Майлз Фостер (), Джон Теннієл () та Етель Рід (англ. Ethel Rid). Ця група стала відома як «Братство Панча». У журналі часто друкувався Чарлз Діккенс (), саме в «Панчі» вперше опублікований роман Теккерея «Ярмарок марнославства».
Політичні новини в журналі «Панч» Часопис був фактично віддзеркаленням важливих політичних подій того часу, повз нього ніщо не проходило. Одним з центральних політичних героїв на сторінках журналу була королева Вікторія.
Так сталося, що початковий період її правління припав на «добу» становлення журналу й закріплення своїх позицій як їдкого гостро налаштованого політичного видання. Королева Вікторія завжди знаходилася під прицілом «Панча». Взяти хоча б 1845 р., коли вся Ірландія страждала від фітофтори (хвороба, що вражає рослини, насамперед картоплю). Масовий голод, еміграція, висока смертність населення — молода Вікторія, яку тоді називали «Королевою Голоду» не сходить зі шпальт видання, виступаючи в одному з номерів центральним героєм публікацій близько12-ти разів.
Але королева Вікторія була героїнею не тільки статей «Панча»: дуже часто вона з'являлася і в карикатурах. Наприклад, карикатура 1877 р. під назвою «Disputed Empire» («Посягання імперії» або «Імперія оскаржується»). На ілюстрації бачимо скелет у короні, який символізує Англію. На короні є надпис — Famine (голод). Біля ніг скелету, чи то може смерті, мертві люди, а ті, що ще живі, на колінах молять про допомогу. На фоні — трон, на якому зображена королева Вікторія. Вона дає команду: «Уперед!». Ця карикатура має історичне підґрунтя, яке стосується якраз територіальних посягань Англії щодо Індії.
Британський карикатурний журнал «Панч» всіляко підтримував запал чартистів в цьому випадку також доклав чимало зусиль до досягнення ними своїх цілей. «Панч» не просто розкривав у своїх матеріалах якнайповніше офіційний дискурс новин — він знаходив суттєві важелі впливу на своїх читачів.
Політичні діячі постійно виступали головними героями на сторінках британського часопису «Панч», і досить часто їх зображували (і в текстах, і на карикатурах) з відтінками класичного їдкого британського гумору, навіть якщо справа стосувалася, на перший погляд, аполітичної теми. Зокрема цитата зі статті «Панча»: «Королям та королевам нечасто щось дозволяється: тому вони так засліплені заздрістю та бажанням надолужити недозволене у літературних творах. Говорячи чесно, вони мають час для відпочинку, бо є великими шахраями; їх приємні слова на чиюсь адресу завжди вже сказані за них: ці гарні слова кладуть їм до рота, так само як Ви кладете шматочок цукру до дзьобика папуги».
Повсякденні теми в журналі «Панч» Перший примірник «Панча» за липень — грудень 1841 року знайомить свого читача з рубриками журналу і дає їм короткі характеристики. Наприклад, розділ мода:«Цей відділ веде Місіс Дж. Панч, чиї численні знайомства з елітою дозволяють отримувати інформацію про модні тенденції в світі».Писати огляди доручили Джону Кетчу (), який був в курсі сучасних літературних течій і напрямків. Відділ образотворчого мистецтва став вести один з найпопулярніших художників-декораторів того часу. Саме тут обговорювали живопис і скульптуру, як прояв таланту. Замітки щодо музики та драми писав «Джентльмен з губною гармошкою», як його прозвав сам «Панч». «Панч» сам по собі — це вже драма", — дозволяв собі казати автор музичної рубрики.
Спортивна рубрика сатиричного видання в першому ж номері зазначає про те, що«Пророк знає не тільки переможців кожної раси, але й кольори гонщиків».В альманасі за 1841 рік опубліковано чимало неофіційних заміток на тему мистецтва.
Великим досягненням фізики XIX століття була висунута англійським вченим Джеймсом Клерком Максвеллом теорія електромагнітного поля (1865). Звісно, «Панч» не відстає від наукових тенденцій, ми можемо часто зустріти слово «прогрес» на його сторінках, і тільки розумний читач Великої Британії здогадається чи то справді мова про прогрес чи працівник редакції висміює чудернацький винахід. Наприклад, під заголовком «Прогрес науки та мистецтва» (Progress of Science and Art) була опублікована замітка про геніальний пристрій, що допомагає з'ясувати, який сьогодні день тижня, число та рік.
Варто приділити увагу циклу статей «The Physiology of London…». Творці «Панча» додають слово до назви, припустимо «нероба» (idler), і вже отримують тему для нового матеріалу «The Physiology of London Idlers» (Фізіологія лондонських нероб). Кожний матеріал циклу супроводжується буквицею, чи то з гарною дамою в криноліні чи з чоловіком напідпитку, що підпирає головну літеру.
Фасони суконь у Вікторіанську епоху змінювалися кожного десятиріччя, тому мода на жіночі вбрання стала також дуже актуальною темою, яку висвітлював і з якої глузував хуліган «Панч». В матеріалі «Чому я ношу кринолін» (Reasons Why I Wear Crinoline, 1860 рік, № 38) можна знайти 7 причин, чому британська жінка віддає перевагу незручним фасонам широких спідниць з жорсткої тканини. Ось деякі з них: «Тому що це те, що потрібно; тому що зараз всі їх носять; тому що так встановлено; тому що чоловіки це обожнюють (я знаю, вони можуть сказати, що це не так, але цеправда); Ви дійсно хочете знати, чому я ношу кринолін? Правда? Добре, я ношу кринолін, тому що мені це подобається, сер!».Ставлення до релігії у радикалів, працюючих над «Панчем» було доволі суперечним. Лише за часів редагування Сера Франциса Бернанда () видання стає більш католічним, відходить від не толерантних, різких матеріалів. Але в 1867 році члени редакції, очолюваної Бернардом Холовудом (), ще дозволяють собі жарти на церковну тему. В замітці «Поради для англійця за кордоном» (Advice to Englishmen Abroad, 1867 рік, червень 29, № 183) є настанова для читача: «На вході до церкви, якщо ви наважитеся, то зніміть свого капелюха, робіть це з жестом, який позначає презирство…саркастично критикуйте святині, не звертаючи ніякої уваги на віруючих, які стоять на колінах». «Ніколи не соромтеся, якщо в разі необхідності жінка за вас платить, – продовжує давати гумористичні поради автор, — таким чином ви позиціонуєте себе як вільного британця, який робить так, як йому забагнеться». «Завжди, коли на це є змога, йдіть серединою вулиці з таким видом, немов всі будинки належать саме вам, і ви просто подорожуєте, щоб оглянути свої володіння». «Для того, щоб показати, що ви народилися в вільній країні, коментуйте ті речі, що викликають у вас сміх, зокрема назви магазинів, таким чином, щоб власники почули ваші слова через вікно».Часопис торкається і проблем тогочасного суспільства, як наприклад, пияцтво. В матеріалі «Нове уявлення прощастя» (A New Idea of Happiness) ця звичка засуджується. Адже здоровий образ життя і спорт вважалися споконвічно чоловічим заняттям, яке зміцнювало силу духу, підвищувало витривалість і волю до боротьби. «Давайте замислимося: для одної людини спорт — це можливість, для іншої — смерть. Чомусь ми навчені, що пияцтво може стати джерелом внутрішнього щастя. Тут може бути багато розмов, але про вподобання не сперечаються» (1855 рік, 22 грудня, № 29 , стор. 247). Журнал змушує читача замислитися, чи будещаслива родина, яка постійно спостерігає «п'яний рев людської істоти», яка утримує п'яницю, наче в'язня. Складно уявити собі задоволення від наглядання свого ближнього, що хитається будинком в стані алкогольного сп'яніння.
Вікторіанська епоха подарувала нам чоловічий образ джентльмена. Сьогодні за тлумачним словником це поняття характеризує освіченого і вихованого чоловіка, практично інтелігента, але набагато респектабельного і урівноваженого. В 1855 році «Панч» опублікував статтю-інструкцію під назвою «Як має себе поводити джентльмен» (What Gentlemen Ought To Do). Замітка дає змогу нам порівняти, яке уявлення про джентльменів було за часи королеви Вікторії, і що залишилося від цього визначення на сьогодні. «Кілька разів ми казали, що джентльмен не повинен бути без якоїсь особливої фірми зубної щітки або сорочки, або мила для гоління, і ми робимо висновок, що наша соціальна оцінка регулюється вмістом нашого саквояжа і речами на полиці в ванній кімнаті» (1855 рік, 22 грудня, № 29, стор. 245).В одному з матеріалів альманаху за 1864 рік «Панч» перелічував переваги ілюстрацій для людського сприйняття інформації. «Їх краса в тому, що вони провокують розмову, – мова про фотокартки, — вони дають безліч тем для обговорення» (1864 рік, № 46, замітка «The Great Beauty Of Photographs»). Тож зрозуміло, чому карикатуристи і художники сатирично-гумористичного видання у Вікторіанську епоху приділяли так багато уваги візуальним складовим журналу.
Зображення повсякденних тем