Ро́зум (; ) — сукупність пізнавальних та аналітичних здібностей людини, завдяки яким формується інтелект особистості. Не існує загальноприйнятого визначення, що саме є розумом, тому що у релігійних, філософських і наукових текстах це поняття сприймається по-різному, і у кожній з цих галузей існує довга традиція того чи іншого тлумаченняФілософія: підручник / О. Г. Данильян, В. М. Тараненко. — 2-ге вид., допов. і переробл. — X. : Право, 2012. — 312 с. Зміст ISBN 978-966-458-183-4. — С.136-153СВІДОМІСТЬ — САМОСВІДОМІСТЬ — РОЗУМ ЯК ЛОГІКА СХОДЖЕННЯ КЛАСИЧНОЇ НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ. Василь Лисий // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. 2019. Випуск 22, C.107-126. DOI: https://doi.org/10.30970/2078-6999-2019-22-11.
Вивченням розуму займається когнітивістика.
Генезис терміна Хоча інші види іноді демонструють деякі з подібних функцій, слово зазвичай використовують у зв'язку з людиною. Слово розум має архаїчний еквівалент ум.
У синодальному перекладі Біблії словом розум (ум Божий) перекладається те, що в церковнослов'янській позначено як серце () (Ізе 28:2). Проте термін розум (оумъ, ) зустрічається і в церковнослов'янському перекладі Біблії (1Кор 2:16; 1Кор 14:20; Фил 4:7). Розум () протиставляється духу як здатність розуміння (1Кор 14:14).
Українське слово «розум» в перекладній літературі часто використовується як переклад санскритських термінів манас і чітта, англійського mind і німецьких термінів geist (дух)СВІДОМІСТЬ ЧИ РОЗУМ? (про вибір термінів для перекладів буддійських текстів) . До латинських синонімів можна віднести «інтелект» (від — розуміння, пізнання) — розум, розсудок, розумові здібності: вчитися з досвіду, пристосовуватися, адаптуватися до нових ситуацій, застосовувати знання, щоб керувати довкіллям або мислити абстрактноHuman intelligence // БЕ, 2012,.
Параметри «розуму» До параметрів, що формують відмінні особливості інтелектуальної системи людини, відносять: об'єм робочої пам'яті, здатність до прогнозування, діяльності за допомогою знарядь, логікиМарков А. Эволюция человека. Обезьяны, нейроны, душа. М.:Астрель. 2011. — 512 с.ISBN 978-5-271-36294-1, багаторівневу (6 шарів нейронів) ієрархію системного відбору цінної інформаціїХокинс Д., Блейксли С. Об интеллекте. М.:ООО "И. Д. Вильямс, 2007. — 240 с.ISBN 978-5-8459-1139-1, свідомістьРамачандран В. С. Рождение разума. Загадки нашего сознания. М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2006. — 224 с.ISBN 5-9693-0022-5, пам'ятьКандель Э. В поисках памяти. Возникновение новой науки о человеческой психике. М.:Астрель. 2012. 736 с. ISBN 978-5-271-36938-4.
Виділяють біофізичні параметри «інтелектуальної енергетики»: кількість інформації, прискорення (частота, швидкість) і відстань її передачі, — з об'єднанням їх у «формулу інтелекту»Еремин А. Л. Ноогенез и теория интеллекта — Краснодар: СовКуб, 2005. — 356 с. ISBN 5-7221-0671-2.
Людвіг фон Мізес один з основоположників Австрійської школи економіки писав Тільки людський розум, який керує діями і виробництвом, є творчимHuman Action: A Treatise on Economics, 1st ed. (Auburn, Ala.:
Ludwig von Mises Institute, 1999.
Аналітичний склад розуму Однією з ключових властивостей розуму є аналітичне мислення — здатність розбивати складну інформацію, проблеми чи явища на складові частини, досліджувати їх взаємозв'язки та робити висновки на основі логіки та наявних даних. Цей процес зазвичай включає: Ідентифікацію проблеми: чітке визначення суті питання. Збір інформації: пошук релевантних фактів і даних. Декомпозицію: розділення цілого на менші, керовані частини. Виявлення закономірностей та зв'язків: аналіз того, як частини взаємодіють між собою. Формулювання висновків або рішень: прийняття рішення на основі проведеного аналізу.
Розвитку аналітичного мислення сприяють такі практики, як розв'язання логічних задач, критичне читання, моделювання ситуацій та їхній аналіз з різних точок зору (наприклад, за допомогою філософських уявних експериментів).
Місце «розуму» у свідомості У процесах свідомості, що склалася, самоспостереження розрізняє три основні групи явищ : Сприйняття та їх інтелектуальну переробку; Зміни емоційної рівноваги; Вольові імпульси.
Розрізнення це має характер абстракції в тому сенсі, що невідомі стани свідомості, в яких будь-який з цих елементів був би відсутній повністю; але можливість різного кількісного і якісного їх поєднання і неможливість зведення одного з них до інших примушує розрізняти їх так само, як розрізняємо ми в об'єктивних предметах форму і колір, ніколи не спостережувані в чистому вигляді. Перша з основних груп психічних процесів має назву розум, розумової або пізнавальної діяльності. Різноманітність явищ цієї групи і кількісне переважання диференційованих інтелектуальних процесів над процесами обох інших груп вели і нерідко ведуть досі до надмірного розширення об'єму поняття «розум» і ототожненню з ним усієї сукупності явищ свідомості; з іншого боку, та роль, яку в інтелектуальній діяльності культурної людини відіграють найскладніші процеси переробки сприйняття, веде до звуження об'єму поняття, що вносить таку ж плутанину, і ототожнення «розуму» з цими процесами, сукупність яких називається розсудком, розумом (філософія) тощо.
Тричленний поділ отримав в психології загальне поширення завдяки, головним чином, Іммануїлу Канту. Вивчати розумову діяльність можна або в її елементах (сприйняття, увага, асоціації, пам'ять, розсудок, розум (філософія), судження), або оскільки вони об'єднані в індивідуальній психології і характеризують інтелектуальну індивідуальність. Характерна особливість людської свідомості полягає в тому, що з незліченної безлічі явищ зовнішнього світу матеріал для розумових операцій надає тільки мізерна частина — явища, що їх можна сприйняти органами чуття.
Розум, досвід та органи чуття
Можна уявити собі душевний світ, область сприйняття якого обмежена майже виключно дотиковими враженнями (сліпа і глухоніма Лора Бріджмен); за цих умов можливе утворення досить складних уявлень, але душевне життя вирізнятиметься винятковою однобічністю. З-поміж зорових і слухових сприйняттів, більше значення для розумового розвитку мають, мабуть, останні, внаслідок їх тісного зв'язку зі звуковою промовою, завдяки якій людина може використовувати розумовий досвід, що його накопичили попередні покоління: глухонімі, які не отримали освіти, залишаються все життя на рівні недоумкуватих навіть у тому випадку, коли глухота не залежить від загальнішого ураження мозку.
Але й при повній неушкодженості органів чуття не всі враження, які на них діють, входять у людську свідомість як матеріал, придатний для подальшої розумової переробки. Велика частина отримуваних щодня вражень для цього занадто неясні й розпливчаті. Для того, щоб вони стали сприйняттями, потрібні, окрім умов фізіологічного характеру, умови інтелектуальної властивості, що визначають інтелектуальну індивідуальність. Враження стають ясними сприйняттями тільки у тому випадку, якщо вони зустрічають у свідомості людини свого роду резонатори, у вигляді образів пригадування, що містяться в ній, спільне збудження яких посилює чуттєве подразнення (апперцепція). Людина, незнайома з рослинним світом, отримає при розгляді квітки дивовижно мізерну кількість сприйняттів, як порівняти з ботаніком. Те ж спостерігають на собі неспеціалісти при відвідуванні, наприклад, виставки машин. Одиничні сильні враження можуть при цьому ще проникати у свідомість, але вони в ній не затримуються і не засвоюються, оскільки не вступають у зв'язок з нашими уявленнями і поняттями і залишаються без наслідків в сенсі подальшої розумової переробки.
У такому становищі, стосовно усієї області зовнішніх вражень, перебуває свідомість дитини одразу після її появи на світ. Поки враження зовнішнього світу не утворили ще ніяких міцних слідів для спогадів, доти не виникає і та тканина психологічних відношень, в якій усі подальші враження негайно ж сплітаються з розумовими надбаннями попереднього часу. Навіть тоді, коли враження, що часто повторюються, створили вже у свідомості дитини міцні сліди, число її сприйняттів вирізняється великою бідністю й однобічністю, відповідно до нечисленності і одноманітності її спогадів. Так само є мізерними і односторонніми сприйняття дикуна. Освіта і наука підвищують нашу сприйнятливість до зовнішніх вражень, створюючи в нашій свідомості суголосся з найрізноманітнішими враженнями від зовнішнього світу. Найважливішим наслідком впливу наявного запасу уявлень на процес сприйняття є можливість вибору між враженнями, що діють на нас. Зміст свідомості дитини перебуває в повній залежності від випадковостей її навколишнього оточення; на неї діють в кожен цей момент лише найбільш сильні подразники, незалежно від внутрішнього зв'язку явищ.
У дорослих навпаки процес сприйняття все більш і більш підкоряється схильностям кожного, що складаються з особистого душевного досвіду. Людина сприймає переважно ті враження, які знаходять відгомін в накопичених нею уявленнях і їх асоціаціях; кожен крок в цьому напрямі прогресивно посилює чутливість, а отже, зрештою, найменший натяк на близьке нашому інтелектуальному світу враження викликає ясне і виразне сприйняття. Таким чином підтримується єдність людської особистості, створюється інтелектуальна індивідуальність. Зі сказаного зрозуміло, що визначний вплив на увесь хід нашого розумового життя робить пам'ять.
Розум і пам'ять Поширене уявлення, що не пов'язує розвиток пам'яті з розумовим розвитком, ґрунтується на непорозумінні. Наші спогади не лише утворюють ту мережу, в яку вплітаються нові враження, але частково визначають вибір тих сприйняттів, які увійдуть до нашої свідомості як оновлювальний матеріал, і того місця, яке вони займуть в загальній мережі психологічних стосунків. Вони впливають не лише на кількість, але й на якість отримуваних сприйняттів. Сучасна цивілізована людина бачить у фетиші не те, що бачить у ньому африканський дикун з первісного племені; апперцепований об'єкт змінюється під впливом «апперцепувальної маси», як і сам він її видозмінює, з'єднуючись з нею. Послаблення пам'яті в старості або під впливом прогресивного паралічу веде до розпаду розумового життя й втрати інтелектуальної індивідуальності: особа стає безпорадною жертвою випадкових найсильніших вражень моменту, що не поєднуються один з одним і залишаються без подальшої переробки.
Те протиставлення пам'яті розумовому розвитку, про яке було згадано, ґрунтується на ототожненні пам'яті взагалі з деякими спеціальними її видами. Звичка до абстрактного мислення може, наприклад, послаблювати конкретні спогади, тому що відвернення і полягає в тому, що в процесі складної і різнорідної асоціації уявлень відпадають їх конкретні риси; на крайніх ступенях цього процесу конкретні риси можуть бути навіть відсутніми абсолютно і бути заміщеними символом або знаком. На цих східцях можливе те явище, яке Гете охарактеризував словами: , тобто виникнення ідей, позбавлених всілякої конкретної основи у формі конкретних образів, спогадів, — підводний камінь, об який так часто розбивалися філософські умогляди. Непотрібно, проте, виводити звідси висновок несприятливий для пам'яті взагалі; навпаки, абстрактне мислення припускає наявність складного і різнорідного комплексу спогадів.
Розум і увага
Іншим важливим чинником, що впливає на перебіг розумової діяльності, є увага. Вона робить вплив вже на процеси сприйняття, підвищуючи нашу сприйнятливість до тих враження, на які вона спрямована. Ще значнішою є її роль в процесах переробки сприйняттів. Якщо сприймаються тільки враження, що знаходять собі відгомін в апперципувальній масі нашої свідомості, то зв'язок цей у будь-якому разі обопільний, і сприйняття пожвавлюють в нашій свідомості тільки суголосні сліди колишнього душевного досвіду. Подібних суголосних слідів в розвиненій свідомості кожне сприйняття знаходить так багато, що мимовільна течія уявлень, що виходять з них, може приймати украй різноманітний і іноді абсолютно безладний характер.