«Антон Іванович сердиться» () — російська радянська повнометражна чорно-біла музична комедія, поставлена на Леніградской ордена Леніна кіностудії «Ленфільм» в 1941 року режисером Олександром Ивановським.
Прем'єра фільму в СРСР відбулося 29 серпня 1941 року.
Зміст Антон Іванович грає тільки Баха, а його донька вчиться в консерваторії. За нею по п'ятах ходить молодий композитор, який пише оперети, які Антон Іванович за музику не вважає – він через це так розсердився, що навіть з другом посварився. Знадобилося втручання самого Йоганна Себастьяна і чудового дебюту доньки, щоб суворий ортодокс розтанув і схвалив легку музику і кохання.
Ролі Микола Коновалов — Засл. арт. РРФСР — Воронов Антон Іванович, професор Людмила Целіковська — Сіма, його дочка Тетяна Кондракова — Діна, старша дочка Тамара Глібова — дружина Воронова Павло Кадочников — Олексій Мухін, композитор Тамара Павлоцька — Холодецька Ядвіга Валентинівна, примадонна музкомедії Олександр Орлов — Засл. арт. РРФСР — Кибрик Яків Григорович, комік музкомедії Сергій Мартінсон — Керосінов, композитор Віталій Кільчевський - Ролландо, тенор Анатолій Королькевич — Скворешніках, режисер музкомедії Володимир Гардін — Нар. арт. РРФСР — Йоганн Себастьян Бах Анатолій Нелидов — професор консерваторії по вокалу (в титрах не вказаний) Анна Сергієва — епізод (в титрах не вказана)
Знімальна група Художній керівник студії — засл. деят. мистецтв — Фрідріх Ермлер Сценарій — Євгенія Петрова, Георгія Мунблитом Режисер — засл. деят. мистецтв — Олександр Івановський 2-й режисер — Карл Гаккель Оператор — Євген Шапіро Консультант-оператор — засл. арт. БССР — Аркадій Кальцатий Композитор — Дмитро Кабалевський Ескізи художника — Семена Мандель Художник — Абрам Векслер Директор картини - Юхим Хаютін Звукооператор - Іван Дмитрієв Асистенти:режисера - Л. Жанно, Л. Карасьовапо монтажу - Олександр Івановськийоператора - Ілля Гольдберг, Музакір Шуруковхудожника - Михайло Цибасов, Ельза Рапопорт Костюми - Лідія Шільдкнехт Текст пісень — Всеволод Рождественський У фільмі використана музика Баха, Генделя, Гуно
Думки про фільм «Обравши водевільний сюжет, насичений непорозуміннями, любовними перипетіями, смішними колізіями, творці фільму знайшли вихід із суперечки: не музика Баха конкурує з „Весняної піснею“, але жартівлива тирада класика, з'явився у сні професору консерваторії Антону Івановичу Воронову, відкриває дорогу плюралізму, дозволяє бажану різноманітність. Успіх картини багато в чому був зумовлений дебютом чудової актриси Людмили Василівни Целіковською ».
Музичні твори, які звучать у фільмі Шарль Гуно, опера «Ромео і Джульєтта» — Арія Джульєтти. Людвіг Ван Бетховен — «Застільна пісня». «По вулиці ходила велика крокодила» (вульгарна вулична пісенька, що виникла в смутний передреволюційний час в люмпенському середовищі і опошляючи красивий марш Льва Чернецького «Дні нашого життя», на музику якого її виспівували до і після революції всі, кому не лінь). Йоганн Себастіан Бах — Пассакалія до-мінор для органу. Георг Фрідріх Гендель — опера «Рінальдо», арія Альмірени «Lascia ch’io pianga» Жан Жильбер. Каскадний дует з оперети «Король комедіантів» Імре Кальман. Арія Маріци з однойменної оперети. Приспів з неї Ядвіга Валентинівна співає зі словами «Панчоха зі стрілкою, каблук високий...»
Цікаві факти Всі вокальні номери, які співала Сімочка, виконала співачка Дебора Яківна Пантофель-Нечецька, яка не вказана в титрах. Фільм починається з органного концерту в Санкт-Петербурзької академічної капелі. Концертний зал з органом практично не змінився до наших днів. Драматичний пік картини - транспонування музикантами оркестру арії співачки на три тони вище на прохання диригента безпосередньо перед виконанням - звичайно, не міг мати місця в дійсності. Великі оркестрові колективи грають тільки за заздалегідь переписаним і розкладеним по партіях нотах. Групове транспонування, гра на слух - виключені. До того ж при транспонірований окремої арії виникла б серйозна проблема сполучення її з попереднім і наступним музичним матеріалом. Сама верхня нота в цій арії - ре третьої октави. Фільм вийшов в 1941 р., напередодні війна. Афішами фільму в 1941 р. були заклеєні тумби в Ленінграді. Під час блокади їх зривати було нікому, в результаті афіші провисіли до кінця війни і стали одним з атрибутів війни. Багато хроністи, що знаходилися в цей час в блокованому місті, згадували про них.
«У нас, в Ленінграді, перед самою війною мала піти музична кінокомедія під такою назвою, і тому майже до кожного ліхтарного стовпа прикріплена була досить велика фанерна дошка, на якій великими квітчастими літерами було написано: „Антон Іванович сердиться“. Більше нічого не було написано. Кінокомедію ми подивитися не встигли, не встигли зняти в перші дні війни і ці афіші. Так вони і залишилися під погашеними ліхтарями до кінця блокади. І той, хто йшов по Невському, скільки б разів не піднімав очі, завжди бачив ці афіші, які, у міру того як розгорталася війна, штурм, блокада і лихо міста, перетворювалися на якесь попередження, що нагадує гучний докір: „А адже Антон Іванович сердиться!“ І в поданні нашому виник якийсь реальний, живий чоловік, дуже добрий, не всі розуміє, жахливо бажаючий людям щастя і по-доброму, з болем сердитися на людей за всі ті непотрібні, безглузді і страшні страждання, яким вони себе навіщось піддали».
Посилання