Воли́нська гаря́чка (син.: гарячка окопна, траншейна, п'ятиденна пароксизмальна, молдавсько-валахська, хвороба Вернера—Гіса, ) — гостра інфекційна хвороба, яку спричинює . Хворобу переносять та передають платтяні воши. Волинська гарячка характеризується повторними чотири-п'ятиденними нападами гарячки, болем у кістках і м'язах, розеольозним висипом.
Раніше ця хворобу тривало відносили до рикетсіозів, однак у XXI столітті її класифікують до групи бартонельозів як і системний бартонельоз (хвороба Карріона/гарячка Оройя — перуанська бородавка), хворобу котячих подряпин, бацилярний ангіоматоз, бацилярний пурпурний гепатит. Хоча й надалі подекуди «традиційно» волинську гарячку нерідко продовжують розглядати як представника групи так званих «пароксизмальних рикетсіозів», що є застарілим і помилковим згідно з багатьма етіологічними, епідеміологічними, патогенетичними та клінічними факторами. Багато бартонельозів вважаються опортуністичними інфекціями, які відбуваються у людини при зниженні імунітету.
Історичні відомості
Подібні на волинську гарячку спалахи часто відзначали під час воєн протягом Середньовіччя, але тоді нерідко її описували під збірною назвою «тиф», «гарячка». Недавні дослідження методикою «суїцидальної ПЛР» решток зубів загиблих французьких солдатів часів франко-російської війни 1812 року, залишків платтяних вошей, знайдені під Вільнюсом, показали наявність в них ДНК збудника волинської гарячкиRaoult D, Dutour O, Houhamdi L, Jankauskas R, Fournier PE, Ardagna Y, Drancourt M, Signoli M, La VD, Macia Y, & Aboudharam G (2006). Evidence for louse-transmitted diseases in soldiers of Napoleon's Grand Army in Vilnius. The Journal of infectious diseases, 193 (1), 112-20. . Так само ДНК цього збудника знайшли в зубах людських трупів у військовому похованні в НімеччиніGrumbkow, P., Zipp, A., Seidenberg, V., Fehren-Schmitz, L., Kempf, V., Groß, U., & Hummel, S. (2011). Brief communication: Evidence of Bartonella quintana infections in skeletons of a historical mass grave in Kassel, Germany. American Journal of Physical Anthropology. Volume 146, Issue 1, pages 134—137, September 2011. . Проведено такою ж методикою у Франції дослідження вмісту зуба людини, що померла 4 тисячі років по тому, теж виявили ДНК цього збудникаMichel Drancourt, Lam Tran-Hung, Jean Courtin, Henry de Lumley, and Didier Raoult. Bartonella quintana in a 4000-Year-Old Human Tooth. The Journal of Infectious Diseases 2005; 191:607-11. http://jid.oxfordjournals.org/content/191/4/607.full.pdf+html. Це свідчить, що волинська гарячка циркулювала серед людей здавна. Під назвою молдавсько-валахської гарячки хвороба представлялася у сповіщеннях з фронту під час російсько-турецької війни протягом 1877—1878 років.
Але достовірно з медичної точки зору про окопну епідемічну хворобу вперше повідомили в грудні 1914 року під час Першої світової війни на Східному фронті, через те, що позиційні військові окопні протистояння відбувалися досить тривалий час на Волині. Вже у вересні 1915 року М. Грехем опублікував перший детальний опис клінічних проявів хворобиGraham JHP. A note on a relapsing febrile illness of unknown origin. Lancet. 1915;ii:703-4. . Але найретельніший опис захворювання надали Генріх Вернер і Вільгельм ГісHeinrich Werner und Über eine besondere Erkrankung, die er als Fünftagefiber bezeichnet. Berliner klinische Wochenschrift, 1916, 53: 204.,W. His, Jr:Über eine neue periodische Fiebererkrankung (Febris Wolhynica). Berliner klinische Wochenschrift, 1916, 53: 322—323., тому нерідко недугу називали хворобою Вернера-Гіса. За період війни в окопах воюючих країн на всіх фронтах на волинську гарячку перехворіло понад 1 млн осіб. Незважаючи на більш-менш легкий перебіг з військової точки зору окопна гарячка однак виявилася однією з найбільш значущих причин втрат у військах за рахунок захворюваності — наприклад, до 1/3 англійських та французьких, до 1/5 німецьких та австрійських солдат до кінця війни перехворіли на цю хворобуHunt GH, Rankin AC. Intermittent fever of obscure origin occurring among British soldiers in France. The so-called «trench fever». Lancet. 1915;ii:1133-6.. Серед відомих людей, що перехворіли тоді на волинську гарячку, були відомі письменники Джон Рональд Руел ТолкінJ.R.R. Tolkien's Trench Fever and «The Hobbit». http://jackiefox1976.wordpress.com/tag/trench-fever/ , Алан Александр МілнWinnie The Pooh: The Tale of A Father and A Son. http://toonsames.com/a_Trevor's_Colums/2011/6-15-11_Winnie_the_Pooh.htm , Клайв Стейплз ЛьюїсMichael White. C. S. Lewis: Creator of Narnia. Da Capo Press, 2005—268 р.. Тому військові держави прагнули визначити суть цієї проблеми. До кінця війни з'ясували, що переносником хвороби є платтяні воші, що більше хвороба поширена на «теплих» фронтах — Східному, італійському. Через велику захворюваність на цю хворобу в окопах на території Волині вона й отримала певну назву, яка поряд з назвами «окопна» та «траншейна» була поширена в медичній літературі того часу. У 1917 році А. Шмінке опублікував роботу, де був вперше описав безпосереднього збудника хвороби, якого виділили з розеольозних висипань хворихSchmincke, A. 1917. Histopathologischer Befund in Roseolen der Haut bei wolhynischem Feiber. Muench. Med. Wochschr.64:91..
Із закінченням Першої світової війни волинську гарячку практично перестали реєструвати. Спалах її відбувся під час Другої світової війни, з найбільшою інтенсивністю знову саме в районі Волині, однак в цю війну через більш мобільний її характер, що не передбачав тривале перебування в окопах, та ефективнішу боротьбу з вошами захворюваність на волинську гарячку була меншою. З часів Другої світової війни великі епідемії хвороби перестали відбуватися, однак волинську гарячку періодично стали виявляти у вигляді спорадичних випадків у різних регіонах світу з 1990-х років. Тільки в 1969 році Д. У. Вінсон з співавторами зміг підтвердити постулати Коха для цієї хвороби — отримати від хворого на волинську гарячку чисту культуру збудника та цією культурою заразити добровольця, у якого розвинулась типова хворобаVinson JW, Varela G, Molina-Pasquel C. Trench fever. 3. Induction of clinical disease in volunteers inoculated with Rickettsia quintana propagated on blood agar. Am J Trop Med Hyg. Sep 1969;18(5):713-22..
Актуальність На сьогодні хворобу виявляють на всіх континентах, окрім Австралії та Антарктиди, найбільше в США, Франції, Польщі, Китаї, Чаду, Бурунді та інMaurin M, Raoult D. Bartonella (Rochalimaea) quintana infections. Clin Microbiol Rev. Jul 1996;9(3):273-92.. Антитіла до збудника знайшли в США у значній кількості серед безхатченків (до 16 %) та ВІЛ-інфікованихBrouqui P, Lascola B, Roux V, Raoult D. Chronic Bartonella quintana bacteremia in homeless patients. NEJM. Jan/1999;340(3):184-9.. Ці випадки пов'язані з поганими санітарними умовами, відсутністю бодай-яких гігієнічних заходів, алкоголізмом і недоїданням, бездомністю та бідністю — тими факторами, що є поширеними й під час війни. Проведені в останні роки дослідження показують, що волинська гарячка зустрічається частіше, ніж клінічно її виявляють, і що багато випадків клінічно перебігає малосимптомно або субклінічноEhrenborg C, Byström R, Hjelm E, Friman G, Holmberg M. High Bartonella spp. seroprevalence in a Swedish homeless population but no evidence of trench fever. Scand J Infect Dis. 2008;40(3):208-15.. Але простежені й випадки хронічного перебігу у вигляді ендокардиту, лімфаденопатії та бацилярного ангіоматозу. До середини 1990-х років, допоки в Україні проводили епідеміологічні серологічні дослідження на антитіла до волинської гарячки, виявляли людей в окремих регіонах з позитивними серологічними реакціями після перенесеної нерозпізнаної гарячкової хвороби. Є припущення, що зоонозний кліщовий пароксизмальний рикетсіоз, який за клінічними проявами дуже нагадує волинську гарячку, може бути первинним захворюванням у природі, з якого у антропонозному середовищі сформувалась епідемічна волинська гарячка. Тому вона є епідемічною формою, а от кліщовий пароксизмальний рикетсіоз — спорадичною.
Збудника волинської гарячки віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.Приложение 3 Биологические и химические агенты//Руководство ВОЗ «Ответные меры системы общественного здравоохранения на угрозу применения биологического и химического оружия»
Етіологія
Збудника волинської гарячки на сьогодні класифікують як Bartonella quintana (Bartonella названа на честь аргентинського бактеріолога перуанського походження Альберто БартонаHugo Vizcarra E. La Bartonella de Alberto Barton T. y las nuevas Bartonellas. Folia Dermatológica Peruana — Vol. 8 Nº. 4 diciembre 1997. http://sisbib.unmsm.edu.pe/BVrevistas/folia/Vol8_N4_dic97/bartonella.htm , який виявив першого представника цієї родини, а «Quintana» з латині означає п'ятиденна). Збудник належить до численного роду Bartonella, родини Bartonellaceae, порядку Rhizobiales, класу α-протеобактерій. З моменту свого відкриття збудника віднесли до родини рикетсій (так звана група «пароксизмальних рикетсіозів»), але в 1993 році його звідти прибрали та включили вже до бартонелBrenner DJ1, O'Connor SP, Winkler HH, Steigerwalt AG. Proposals to unify the genera Bartonella and Rochalimaea, with descriptions of Bartonella quintana comb. nov., Bartonella vinsonii comb. nov., Bartonella henselae comb. nov., and Bartonella elizabethae comb. nov., and to remove the family Bartonellaceae from the order Rickettsiales. Int J Syst Bacteriol. 1993 Oct;43(4):777-86..
Ці бактерії поліморфні, грамнегативні, рухомі, спор та капсул не утворюють, факультативніНеобов'язкові внутрішньоклітинні паразити, анаероби. Для їх зафарбовування використовують метод Романовського—Гімзи. Колір залежить від форми. В. quintana культивують на твердих поживних середовищах та безклітинних рідких середовищах із додаванням 5 % вуглекислого газу. Вони не розмножуються у жовтковому мішку курячих ембріонів. Оптимум температури для розмноження +28-30°С. В. quintana є малопатогенною для лабораторних тварин і малочутливою до дезінфекційних засобів. Має токсичні ліпополісахариди, а також фактори, що пригнічують імунну відповідь.
Епідеміологічні особливості
Джерело і резервуар інфекції
Джерелом інфекції є людина, хвора на гостру форму хвороби, реконвалесценти (до 300—400 днів у крові мають бартонел), а також хворі на хронічну форму, як це встановлено в останні роки. Є припущення, що існують джерела та резервуари у тварин в природних умовах. Виявлена останнім часом В. quintana у хатніх котів, хоча їх не вважають джерелом інфекціїLa VD, Tran-Hung L, Aboudharam G, Raoult D, Drancourt M. Bartonella quintana in domestic cat. Emerg Infect Dis. Aug 2005;11(8):1287-9.. Можливо, що так званий «пароксизмальний рикетсіоз», що був виявлений серед людей наприкінці 1940-х років в західних регіонах України та з того часу його більше не реєстрували, є природною формою волинської гарячки, при якому збудника виділяли у хворих людей та дрібних нехатніх гризунівРучковський С. Н. Материалы по эпидемиологии так называемой волинской лихорадки // Вестн. АМН СССР — 1948. — № 2.. Однак через те, що матеріали досліджень не збереглися, встановити це у наш час неможливо. Дослідження серед диких тварин у природних умовах поки що не виявили В. quintana в них.
Механізм і фактори передачі