Бронхіа́льна а́стма (, від — «ускладнене дихання») — поширене хронічне запальне захворювання дихальних шляхів легень, яке визначають за різноманітними поновлюваними симптомами, оборотною обструкцією дихальних шляхів та бронхоспазмом. Типові симптоми включають хрипи, кашель, стиснення у грудях та задишку. На відміну від астми серцевої (напад серцевої недостатності), бронхіальна астма є самостійним захворюванням, не пов'язаним з хворобами серця.
Вважається, що причиною астми є сполучення двох факторів — генетичного та зовнішнього середовища. Діагностування хвороби зазвичай базується на основі клінічної картини, реакції на лікування з плином часу та спірометрії. Клінічно хвороба визначається за частотою повторюваності симптомів, за об'ємом форсованого видиху за секунду (ОФВ1), а також за піковою швидкістю видиху. Виділяють такі форми астми, як атопічна (зовнішня) та неатопічна (внутрішня), де про атопію говорить схильність до розвитку реакції підвищеної чутливості 1-го ступеня.
Для купування гострих симптомів зазвичай використовують інгаляції швидкої дії бета -2- агоністом (таким, як сальбутамол) та пероральні кортикостероїди. У тяжких випадках можуть знадобитись кортикостероїди внутрішньовенно, сульфат магнію та госпіталізація. Симптоми можна попередити уникненням алергенів та подразників, а також інгаляцією кортикостероїдами. Бета-агоністи тривалої дії (ТДБА) чи антагоністи лейкотрієна можуть вживатися додатково до інгаляцій кортикостероїдами, якщо симптоми астми не вдається взяти під контроль. Значне поширення астми припадає на 1970-ті роки. Станом на 2011 рік у світі нараховувалось 235—300 мільйонів людей, хворих на астму, включаючи близько 250 000 смертельних випадків.
Історія У Стародавньому Єгипті проблеми із диханням були поширеними, і папірус Еберса (1550 р. до н. е.) згадує стан, схожий на астму, який лікували клізмами та екстрактами трав (морський лук, блекота), екстракти яких клали на розігріту цеглу, а випаровування вдихали.https://www.semanticscholar.org/paper/A-History-of-Asthma-Sakula/59ddc9eed1f82ab461fb9cec6ab2f150333d623e
Також її лікували напоєм ладану, настоєм під назвою кіфі.
Перший опис астми датується Аретеєм Каппадокійським (I століття н. е.) Karamanou, M. ∙ Androutsos, G. Aretaeus of Cappadocia and the first clinical description of asthma Am J Respir Crit Care Med. 2011; 184(12):1420-1421
Хворобу було визнано проблемою дихальних шляхів Гіппократом приблизно у 450 році до н. е., основу сучасної назви становить грецький термін «важке дихання». У 200 році до н. е. люди вважали, що вона, принаймні частково, пов'язана з емоціями.
У X столітті Якуб Кашкарі, відомий лікар і президент великої багдадської лікарні, вперше описує астму, яку спричинили серцеві захворювання.Kashkari, Y. Kunnâsh/Book on Medicine Frankfurt Institute for the History of Arabic-Islamic Medicine, Frankfurt, Germany, 1985 Мойсей Маймонід у XII ст. написав «Трактат про астму» (On Asthma (Fī al-Rabw) (1190).https://thegreatthinkers.org/maimonides/other-works/on-asthma-fi-al-rabw-1190/
XIX століття
У 1873 році в одному з перших досліджень сучасної медицини з цього предмету намагались пояснити патофізіологію захворювання, тоді як в результаті одного дослідження у 1872 році було встановлено, що астму можна вилікувати, натираючи груди лініментом з хлороформом. Медична терапія у 1880 році включала застосування внутрішньовенних доз препарату під назвою пілокарпін. В 1886 році Ф. Г. Босуорт теоретично припустив зв'язок між астмою та алергією.
XX-XXI століття
Епінефрин вперше віднесли до лікування астми у 1905 році.
На початку XX століття відбулося створення теорії алергічної бронхіальної астми. Вона належала вченим Е.О.Манойлову і Н.Ф.Голубову, а також американському фізіологу С.Дж. Мелтцу. Паралельно із ними вивчали бронхіальну астму західні клініцисти А. Д. Адо і П. К. Булатов, вони першими запропонували класифікацію бронхіальної астми згідно до причин її виникнення.На початку 1990-х років під керівництвом ВООЗ була створена .Історія вивчення бронхіальної астми https://www.bsmu.edu.ua/blog/2592-istoriya-vyvchennya-astmy/
У 1930—1950-х роках астма була відома як одна з «семи святих» психосоматичних захворювань. Її причину відносили до психології, а терапія часто була заснована на психоаналізі та інших словесних видах терапії. Оскільки психоаналітики сприймали астматичні хрипи як придушений плач дитини за матір'ю, вони вважали лікування депресії особливо важливим для хворих на астму.
Пероральні кортикостероїди почали застосовувати у 1950-х роках, тоді як інгаляційні кортикостероїди та селективні бета-агоністи короткочасної дії набули широкого поширення у 1960-х роках. На початку 1990 років була створена міжнародна організація «Глобальна ініціатива по боротьбі з астмою» (Global Initiative for Asthma або GINA).
З 2001 року за її сприяння проводиться щорічний Всесвітній день по боротьбі з бронхіальною астмою (перший вівторок травня).Історія вивчення бронхіальної астми https://www.bsmu.edu.ua/blog/2592-istoriya-vyvchennya-astmy/
Етіологія Напади бронхіальної астми зумовлюються спазматичним скороченням м'язів стінок дрібних і середніх бронхів. Спазм виникає внаслідок рефлекторного подразнення блукаючого нерва. Одночасно підвищується виділення слизу, що виробляється внутрішнім шаром стінки бронхів, настає гострий набряк слизової оболонки бронхіальних шляхів і звуження просвіту бронхів.
Різновиди хвороби Алергічна бронхіальна астма: найбільш легко розпізнається різновид, при якому астма зазвичай починається в дитинстві, пов'язана з наявністю інших алергічних захворювань (екзема, алергічний риніт, харчова або медикаментозна алергія) у пацієнта або родичів. Для цього типу характерно еозинофільне запалення дихальних шляхів. Пацієнти з алергічною БА зазвичай добре відповідають на терапію інгаляційними глюкокортикостероїдами. Неалергічна бронхіальна астма зустрічається у дорослих, та не пов'язана з алергією. Клітинний профіль мокротиння цих пацієнтів може бути нейтрофільним, еозинофільним або містити лише кілька запальних клітин (гранулоцити). Пацієнти з неалергічною астмою часто демонструють гіршу короткочасну відповідь на терапію інгаляційними глюкокортикостероїдами.
Бронхіальна астма з пізнім дебютом. У деяких пацієнтів, особливо жінок, астма розвивається вперше вже у дорослому віці. Ці пацієнти частіше не мають алергії і, як правило, є відносно рефрактерними до терапії стероїдами або їм потрібні більш високі дози інгаляційних кортикостероїдів. Особливою формою цього варіанту астми є професійна астма (викликана впливом шкідливих факторів на роботі).
Бронхіальна з фіксованою обструкцією дихальних шляхів. У деяких пацієнтів з тривалим анамнезом астми, очевидно, внаслідок ремоделювання бронхіальної стінки розвивається фіксована обструкція дихальних шляхів.
Бронхіальна астма у пацієнтів із ожирінням. Пацієнти із ожирінням і астмою часто мають виражені респіраторні симптоми і незначне еозинофільне запалення дихальних шляхів.https://dspace.zsmu.edu.ua/bitstream/123456789/23143/1/Хвороби%20дихальної%20системи%202024.pdf Ознаки та симптоми Астма характеризується повторюваністю епізодів із хрипами, задишкою, стисненням у грудях та кашлем. Мокротиння може виділитись із легень кашлем, але досягти цього часто важко. Через високий рівень еозинофілів (білих кров'яних тілець) під час одужання після нападу може з'явитись гнійна маса. Зазвичай симптоми загострюються уночі та рано вранці або ж як реакція на фізичне навантаження чи холодне повітря. Деякі астматики рідко переживають симптоми, зазвичай у вигляді реакції на подразники, тоді як інші можуть мати яскраво виражені та стійкі симптоми.
Пов'язані хвороби Існує ряд певних захворювань, що часто зустрічаються у хворих на астму, наприклад, хвороба шлунково-стравохідного рефлюксу (ХШСР), риносинусит та синдром зупинки дихання уві сні. Психологічні розлади також трапляються частіше. Тривожний невроз трапляється у 16-52 % випадків, а афективні розлади — у 14-41 % випадків. Однак невідомо, чи то астма призводить до психологічних проблем, чи навпаки.
Чинники Астму спричиняє поєднання комплексної та не зовсім зрозумілої взаємодії факторів зовнішнього середовища та генів. Ці фактори впливають як на важкість перебігу хвороби, так і на реакцію на лікування. Вважається, що недавній підйом рівня захворюваності на астму спричинений епігенетичними змінами (спадковими факторами, що не пов'язані з послідовністю ДНК) та мінливим середовищем проживання.
Фактори, спричинені середовищем Багато факторів, спричинених середовищем, призводять до розвитку астми та її загострення, як то алергени, забруднення повітря та різні хімікати, що забруднюють довкілля. Куріння під час вагітності та після народження сприяє збільшенню ризику появи симптомів, схожих на астму. Низька якість повітря від транспортного забруднення чи високого рівня озону викликає як розвиток астми, так і підвищує важкість перебігу хвороби. Вплив летких органічних сполук у приміщенні може стати збудником астми; вплив формальдегіду, наприклад, має позитивний зв'язок з астмою. Також, ефір талієвої кислоти у ПВХ пов'язаний з астмою як у дорослих, так і у дітей, як і вплив високих рівнів ендотоксину.
На астму впливає наявність алергенів у приміщені. Типові алергени у приміщенні: пиловий кліщ, тарган, шерсть тварин та цвіль. Засоби зменшення кількості пилового кліща виявились неефективними. Певні вірусно-респіраторні інфекції можуть підвищити ризик розвитку астми у малих дітей, такі як респіраторно-синцитіальний вірус та риновірус. Проте деякі інфекції можуть знизити ризик.
Гіпотеза гігієни Гіпотеза гігієни — теорія, що намагається пояснити підвищення рівня захворюваності на астму у світі як прямий та непередбачуваний наслідок зниження впливу незаразних бактерій та вірусів у дитинстві. Було запропоновано твердження, що зниження впливу бактерій та вірусів частково викликане підвищенням чистоти та зменшенням розміру сім'ї у сучасному суспільстві.До доказів на підтвердження гіпотези гігієни включають низький рівень астми у фермерських господарствах та родинах із домашніми тваринами.
Вживання антибіотиків у ранньому віці пов'язують із розвитком астми.Також народження через кесарів розтин пов'язане з підвищеним ризиком астми (приблизно 20-80 %) — такий підвищений ризик викликаний недостатньою колонізацією груп корисних бактерій, яких мало б набути немовля, проходячи родовими шляхами. Існує зв'язок між астмою та рівнем фінансового благополуччя.
Генетичні чинники + Взаємодія ендотоксину з антигенним маркером хелперних Т-лімфоцитів на основі дослідження CD14 SNP C-159T Рівні ендотоксину Генотип CC Генотип TT Високий рівень впливу Низький ризик Високий ризик Низький рівень впливуВисокий ризик Низький ризик Сімейний анамнез — фактор ризику для набуття астми, тому що задіяно багато різних генів. Якщо один з ідентичних близнюків набуває астми, то імовірність іншого захворіти — приблизно 25 %. За даними на 2005 року, у шести або більше окремих популяцій з астмою було пов'язано 25 генів, включаючи:GSTM1, IL10,CTLA-4, SPINK5,LTC4S, IL4R, ADAM33 та інші. Багато з цих генів пов'язані з імунною системою або модулюють запалення. Навіть серед генів цього списку, який підтверджується результатами численних повторюваних досліджень, результати ніколи ще не були стабільними у всіх досліджуваних популяцій. На 2006 рік понад 100 генів було пов'язано з астмою лише в одному дослідженні у генетичної асоціації; дедалі більше генів продовжують виявляти у ході досліджень.
Деякі генетичні варіанти можуть викликати астму лише тоді, коли вони поєднуються з певним впливом середовища. За приклад можна взяти одиночний нуклеотидний поліморфізм у районі CD14 та вплив ендотоксину (продукту бактеріального походження). Вплив ендотоксину можуть спричинити декілька джерел навколишнього середовища: тютюновий дим, собаки та ферми. Ризик виникнення астми у цьому випадку залежить як від генетики людини, так і від рівня впливу ендотоксину.
Медичні умови