Скловуглець () — твердий матеріал, що поєднує властивості графіту (добра електропровідність) і скла (висока твердість). Першим отримав скловуглець Бернард Редферн у 1950 році в лабораторії «The Carborundum Company» в Манчестері.
Фізичні властивості Залежно від чистоти, структури та методу виробництва властивості скловуглецю можуть різнитись. Твердість — 7 балів за шкалою Мооса. Модуль пружності — 25—2900 ГПа. Границя міцності на розтягнення 30—75 МПа. Границя міцності на згинання — 100—160 МПа. Густина — 1,5 г/см³. Питомий опір — 40—50 Ом·мм²/м. Коефіцієнт теплопровідності (при 20 °C) — 3—8 Вт/(м·К) Температурний коефіцієнт лінійного розширення (за 20—1500 °C) — (4,4—5,1) К−1. Газопроникність — 10−12—10−9 см²/с
Одержання Скловуглець одержують шляхом карбонізації високомолекулярних вуглеводнів. Зазвичай використовують спеціальні термореактивні полімери, яким надають форми потрібного виробу, а відтак обпалюють за температури 2000 °C у вакуумі чи інертній атмосфері.
Застосування
Скловуглець має широкий спектр застосування в хімічній, металургійній та електронній промисловостях, біологічної інженерії тощо.
Посилання Богатое семейство углеродных материалов СТЕКЛОУГЛЕРОД СУ-1300, СУ-2000, СУ-2500