Альбе́р Шарль Поль Марі Руссе́ль (; 5 квітня 1869 — 23 серпня 1937) — французький композитор першої третини XX століття.

Розпочавши своє життя гардемарином на військових кораблях далекого плавання, він дуже пізно (у 40-річному віці) став професійним музикантом. В історії мистецтва знайдеться дуже небагато митців, чия етика життя і творчості наближалася б до настільки суворого кодексу моралі і честі, якого все життя неухильно дотримувався Руссель. Визнання йшло до нього довгим шляхом, але за все своє життя він не зробив жодного негідного кроку заради прискорення цього шляху.

Творчий шлях Альбера Русселя відрізнявся постійним пошуком свого стилю в заплутаному лабіринті художніх напрямів музичної Франції початку XX століття. Пройшовши послідовно через вплив Вагнера і Франка, потім через захоплення імпресіонізмом Дебюссі, екзотичним орієнталізмом, пізніше — жорстким авангардом Стравінського і політональністю Мійо, Альбер Руссель під враженням від пізніх творів Еріка Саті закінчив свій шлях як визначний неокласицист.

У тридцяті роки XX століття Альбер Руссель обійняв місце загальновизнаного і шанованого лідера серед французьких композиторів.

Біографія ще не композитора Альбер Шарль Поль Марі Руссель народився 5 квітня 1869 року в місті Туркуен (Північний департамент Франції, що межує з Фландрією) в сім'ї багатих французьких фабрикантів, торговців текстилем. Прізвище Руссель було давно відомим і заможним: покоління за поколінням Русселі були освіченими, культурними буржуа, що активно брали участь у громадському та політичному житті своєї провінції і навіть Франції в цілому. Так, пра-пра-пра-дід Альбера Русселя був депутатом від третього стану в Генеральних штатах 1789 року і голосував за страту Людовика XVI. Пізніше, вже при Конвенті він займав пост військового міністра, а після 18 брюмера — відмовився від політичної діяльності і повернувся до своєї провінції, що, можливо, врятувало йому життя. Дід Альбера Русселя, шанований голова і власник текстильної фабрики, протягом останніх 30 років свого життя був беззмінним мером рідного міста Туркуен.

Але, незважаючи на багатство і міцне становище своєї родини, маленького Альбера Русселя очікувало важке дитинство. Він дуже рано осиротів, втративши батька ще в дитинстві, а мати — в семирічному віці. Ще чотири роки він прожив у родині свого діда, який обіймав у ті роки посаду мера його рідного міста Туркуен. Але коли Альберу виповнилося одинадцять років, його дід також помер. Ще чотири роки Альбер провів у родині тітки — сестри своєї покійної матері. Незважаючи на дбайливе і уважне ставлення родичів, хлопчик відчував себе самотнім і весь вільний час присвячував читанню і фантазіям. Його улюблений автор Жюль Верн збудив у нього цікавість і бажання подорожувати. Крім того, чи не кожне літо він проводив на морському курорті в Бельгії. Можливо, все це разом поступово виховало в ньому любов до моря і, врешті-решт, викликало бажання стати військовим моряком. Одночасно Руссель захоплювався математикою та іншими точними науками. Окрім занять у коледжі, Руссель навчався вдома грі на фортепіано, своєю музикальністю і сприйнятливістю викликаючи захват у немолодої вчительки, органістки місцевої церкви Нотр-Дам.

Тим не менш, рання втрата близьких і самотнє дитинство не скалічили психіку Альбера Русселя, швидше навпаки. Він виробив у собі і зберіг до кінця життя високі і непорушні моральні принципи, а також надзвичайну витримку, самодисципліну і стриманість, які вигідно відрізняли його поміж більшості сучасних артистів і викликали незмінну повагу.

У віці п'ятнадцяти років Руссель вирушив до Парижа, щоб завершити середню освіту в ліцеї Станіслава. Серед його вчителів — найвідоміший історик французької літератури Рене Думік, а серед однокласників — Едмон Ростан, майбутній поет і драматург.

У 1887 році, після отримання атестату зрілості, Руссель склав іспит у Вищу військово-морську школу. Серед шестиста кандидатів його прийняли за конкурсом шістнадцятим. Втім, майбутній морський офіцер намагався не забувати і про музику. Під час практики в плаванні Атлантикою на вітрильному фрегаті «Мельпомена» (доволі симптоматична назва), Руссель організував з гардемаринів маленький оркестр і аматорський хор, який супроводжував недільні меси своєю трохи незвичною музикою. Курйозно, що заради певного «розмаїття» Руссель вставляв в супровід меси деякі мелодії, котрі запам'яталися йому з паризького життя, наприклад, королівський марш з «Прекрасної Олени» Оффенбаха.

Отримавши чин офіцера, Альбер Руссель був призначений спочатку на крейсер «Переможець», а потім на канонерку «Стікс», на якій здійснив тривале плавання південними морями на Далекому Сході. У 1889—1890 роках Руссель входив до складу екіпажу фрегата «Іфігенія» і брав участь у навколосвітній експедиції. Якраз до цього часу належать перші твори Русселя: «Фантазія» для скрипки і фортепіано, а потім «Анданте» для скрипки, альта, віолончелі та органу. Працюючи над цими п'єсами, Руссель мав можливість пересвідчитися в нестачі знання елементарних правил музичної композиції. Незважаючи на самостійне вивчення підручника гармонії Дюрана, Руссель відчував себе в музиці повним дилетантом.

До професійної кар'єри його підштовхнула випадковість чи розіграш одного приятеля по морській службі. Одного разу, коли в кают-компанії Руссель награвав на роялі свої п'єси, один з товаришів по службі, брат відомого оперного співака, перебуваючи в хорошому настрої, зголосився показати його твори своєму братові та іншим професіоналам. Через півроку, повернувшись з відпустки, товариш розповів Русселю, що його п'єси справили велике враження, і що маститий брат порадив Русселю серйозно присвятити себе музиці ... Через багато років, коли Альбер Руссель вже став відомим композитором, ця історія несподівано розкрилася. Старий приятель зізнався, що під час відпустки попросту забув свою обіцянку, й так і не показав своєму братові п'єси Русселя. Однак, до того часу справа була вже зроблена. Руссель став відомим і шанованим професійним музикантом, композитором і професором поліфонії.

У 1894 році, повернувшись до Франції з далекого походу, Альбер Руссель отримав тривалу відпустку, яку провів у своїх родичів у Рубе. Всю відпустку він вирішив присвятити вивченню основ музичної теорії. З проханням дати йому приватні уроки він звернувся до директора консерваторії в Рубе Жюльєну Косзулю, досвідченому і відомому органістові школи Нідермейєра. Познайомившись із першими творчими дослідами молодого офіцера, Косзуль рекомендував йому поїхати в Париж і показати твори Ежену Жигу, професору поліфонії і композиції в школі Нідермейєра. Недовго роздумуючи, Руссель дослухався поради Косзуля і отримав дуже доброзичливий відгук паризького професора. Повіривши високим оцінкам і рекомендаціям Косзуля і Жигу серйозно зайнятися музикою, Руссель, нарешті, вирішив залишити службу на флоті. У вересні 1894 року він вийшов у відставку. Пізніше Ежен Жигу говорив про свого одного з найкращих учнів, Русселя, що «він обдарований справжнім генієм фуги».

Альбер Руссель незвично пізно зважився вибрати кар'єру професійного музиканта. До 25 років його заняття були досить далекими від мистецтва. Всю свою першу молодість він провів гардемарином в походах далекими морями. Однак пізніше, навіть займаючись викладанням або написанням музики, він зберіг і переніс у свою творчість схильність до моря, подорожей і екзотики далеких країн. І хоча ні в одному з його музичних творів не зустрічаються ні морські образи, ні навіть сама тема моря, проте далекі країни і екзотичні народи залишили свій глибокий відбиток, видимий тому, хто знайомиться з творчістю Русселя.

Біографія композитора У жовтні 1894 року Альбер Руссель оселився в Парижі і почав активно вивчати гармонію, контрапункт і фугу під керівництвом свого нового вчителя, Ежена Жигу. Сувора школа Нідермейєра, заснована на контрапункті строгого письма і високі зразки, на яких Руссель проходив теорію музики (Бах, Гендель, Моцарт і Бетховен) з самого початку сприяли формуванню у нього класично-прозорого і ясного мислення. До кінця своїх днів Альбер Руссель зберіг вдячність і глибоку повагу до свого вчителя. У своїх «Спогадах» він присвячує Ежену Жигу далеко не одну сторінку, серед яких можна знайти й такі слова:

Судячи з усього, саме за цим зразком Руссель і сам, кількома роками пізніше, будував власну викладацьку роботу. Слова Русселя, сказані про його вчителя, Ежена Жигу у великій мірі можна віднести до нього самого.

Загалом період навчання зайняв у Русселя 15 років — по суті, не такий великий термін, як це може здатися на перший погляд. Саме стільки триває звичайна вища музична освіта (за сучасними стандартами). Однак вчитися Руссель почав не з п'яти або семи років, як заведено, а лише з 25, так що остаточно він перестав бути студентом у віці сорока років. Щодо досить пізньої музичної кар'єри Русселя необхідно зауважити наступне — у 1898 році, чудово підготовлений чотирма роками навчання у Жигу, Руссель вступив до нової Schola cantorum в клас поліфонії, оркестровки та вільного написання Венсана д'Енді, одночасно маститого композитора вагнерівського напрямку, видного диригента і організатора музичного життя Франції. У своїй монографії, присвяченій життю і творчості Русселя, Андре Оере вичерпно характеризує роки його навчання і витоки формування індивідуального стилю:

Венсан д'Енді дуже скоро переконався у виняткових пізнаннях нового студента в області поліфонії, тому майже одразу призначив його своїм асистентом, а потім, після закінчення курсу в Schola cantorum, запропонував йому керувати класом контрапункту і фуги. Таким чином, закінчивши через п'ять років школу по класу поліфонії, з 1902 року Руссель почав сам викладати в ній курс поліфонії, й одночасно продовжував навчання у Венсана д'Енді з інших предметів аж до 1908 року.

Schola cantorum, майже релігійний навчальний музичний заклад, що перебував під патронатом Католицького інституту, являв собою особливе явище на музичній мапі Франції початку XX століття. З одного боку, він мав репутацію оплоту консерватизму. Навчання тут майже повністю будувалося на вивченні старовинної церковної музики, григоріанського хоралу, техніки старої поліфонії (на прикладі творчості Палестріни, Шютца, Баха, Генделя, а також деяких «особливо допущених» французьких майстрів, таких як, Люллі, Рамо і Куперена). Також, певна річ, одним з головних стовпів музичної системи Школи канторів був учитель і кумир її багаторічного беззмінного голови Венсана д'Енді, маститий французький органіст і композитор, Сезар Франк. Зрозуміло, що професору поліфонії, яким був Альбер Руссель, відводилася почесна роль провідника ідей суворого стилю і церковних канонів старого письма. Здавалося б, що може консервативнішим і сухішим ніж подібна програма? Однак, сувора і майже церковна Schola cantorum на початку 1900-х років несподівано стає противагою майже загнилій бюрократичній Академії музики і омертвілій, ретроградній системі навчання в Паризькій консерваторії. Зі стін Школи канторів вже за перші десять років її існування виходять як сміливі музиканти-експериментатори, що отримали міцну професійну базу, так і зухвалі авангардисти першого ряду, котрі підривали підвалини сучасного мистецтва, такі як Ерік Саті або Едгар Варез. Між іншим, обидва щойно названих музиканта вивчали курс контрапункту і поліфонії в класі професора Альбера Русселя, зберігши про нього саму добру пам'ять і прекрасне відношення на довгі роки.