Товчільна машина, товчільний ящик — старовинна дробарка.
Опис Для механізації дробильного процесу надрешітний продукт піддавали дробленню ударним способом. По суті вся конструкція механізму була підпорядкована одній меті — механізації процесу товчіння крупного матеріалу на міцній підложці (дубовій колоді, камені або залізній плиті) спеціальними товкачами із залізними наконечниками. Пристрій, зазвичай мав до десятка товкачів із залізними наконечниками і прямокутну робочу зону дроблення (з дубових колод, каменя або залізної плити). У Східних Альпах і Карпатах дробарки мали до 20 товкачів уряд і видовжену робочу зону дроблення. Товкачам надавали зворотно-поступального руху у вертикальній площині за допомогою обертів коловороту (рис.). Приводом, як правило, слугував водяний потік, але іноді використовували й працю людини. Зрозуміло, що вся схема працювала у періодичному режимі разом з грохотом: спершу дробарку завантажували крупними грудками руди, потім приводили до руху товкачі, після певного часу їх зупиняли, вивантажували подрібнену руду, просіювали її на ситі, завантажували нову порцію крупного класу руди разом з надрешітним матеріалом.
Товчільна машина описана зокрема Георгіусом Агріколою в його відомому творі «De Re Metallica» («Про гірництво та металургію», 1556 р.).
Конструкція товчільної машини за Г. Агріколою
Цікаво, що вже в часи Г.Агріколи використовували як сухе так і мокре дроблення (подрібнення) в товчильній машині: «ми називаємо мокрими товкачами такі, що змочуються водою. Навпаки, ті руди і товчильні машини, які не змочуються водою, ми називаємо сухими рудами і сухими товкачами».
Джерела Full text of De Re Metallica
Література Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.