Межа Еддінгтона — величина потужності електромагнітного випромінювання, що виходить із надр зорі, за якої його тиску достатньо для компенсації сили гравітації (або гравітаційного притягання) речовини зорі, які оточують зону термоядерних реакцій, тобто зоря перебуває в стані рівноваги: не стискається і не розширюється. При перевищенні межі Еддінгтона зоря починає випускати сильний зоряний вітер.
Критична (Еддінгтонівска) світність — максимальна світність зорі або іншого небесного тіла, яка формулюється умовою рівноваги гравітаційних сил і тиску випромінювання об'єкта.
Обидві величини названі на честь англійського астрофізика Артура Стенлі Еддінгтона.
Критична світність у класичному (Еддінгтонівскому) наближенні Критична світність визначається умовою рівноваги сили тяжіння і тиску випромінювання .
При віддаленні від ізотропного джерела випромінювання і у випадку водневої плазми — найбільш типового випадку, оскільки водень становить більшу частину маси всесвіту — сила тяжіння , що діє з боку випромінюючого тіла маси на протон: , де — маса протона;
Потік випромінювання на цій відстані:
, де — світність джерела
Тоді сила , діюча на електрон внаслідок Томсонівського розсіювання фотонів на електронах
, де — Томсонівський переріз розсіяння фотону на електроні:
Таким чином, виходячи з умови рівноваги , критична світність
або, якщо виразити масу об'єкта в масах Сонця ,
ерг/с, тобто критична світність залежить тільки від маси об'єкта і механізмів взаємодії випромінювання з речовиною.
Відхилення від критичної світності і надкритична акреція Фактично умова рівноваги сили тяжіння і тиску випромінювання є умовою можливості акреції речовини на випромінюючий об'єкт.
Однак у разі істотної неізотропності акреції, наприклад, у випадку акреційних дисків таких компактних об'єктів, як чорні діри і нейтронні зорі, можливі ситуації, коли джерелом енергії є гравітаційна енергія акрецюючої речовини і темпи акреції настільки високі, що світність перевищує критичну. Для таких об'єктів характерно інтенсивне витікання речовини з акреційного диску, викликане тиском випромінювання, найбільш відомим з таких об'єктів є SS 433.
Сучасні дослідження У жовтні 2022 року астрономи НАСА були дуже здивовані рентгенівським пульсаром у галактиці Сигара (M82) M82 X-2, який належить до тих, що вчені називають надсвітловим джерелом рентгенівського випромінювання (), та який сяє приблизно в 10 мільйонів разів яскравіше, ніж Сонце. Вченим вдалося спостерігати таємничий небесний об'єкт, настільки яскравий, що, згідно з фізикою, він мав був вибухнути. НАСА відстежує так звані ультраяскраві джерела рентгенівського випромінювання (ULX), неможливі об'єкти, які можуть бути в 10 мільйонів разів яскравішими за Сонце, щоб зрозуміти, як вони працюють. Теоретично ці об'єкти неможливі, оскільки вони порушують межу Еддінгтона. Нове дослідження вчених з даного питання було опубліковане в The Astrophysical JournalOrbital Decay in M82 X-2У космосі знайдено таємничий обєкт, який у 10 мільйонів разів яскравіший за Сонце. 12.05.2023, 00:30.
Джерела Oxford Physics: Part C Major Option Astrophysics, High-Energy Astrophysics by Garret Cotter
Література Эддингтон А. С. Звёзды и атомы — 1928. — С. 152 Примітки