Пфальцький ліс ( або Pfälzer Wald) — топографічний регіон, покритий лісом масив низьких гір на південному заході Німеччини, у Пфальці, земля Рейнланд-Пфальц. Терен є , що охоплює 1771 км². Найвища точка — (673 м).
Разом з північною частиною сусідніх Вогезів у Франції утворює біосферний заповідник , що входить до списку ЮНЕСКО.
Географія
Топографія Пфальцький ліс разом з Вогезами на південь від французького кордону, з яким він не має морфологічного відокремлення, є частиною єдиного Німецького середньогір'я площею близько 8 000 км². Терен, який простягається від басейну Беррштадт (лінія від Віннвайлера через Беррштадт та Гельгайм) до Бургундської брами (на лінії Бельфор — Роншам — Люр) та утворює західну межу Верхньорейнської рівнини.
Цей ландшафт, у свою чергу, утворює східну частину дуже обширних куестових уступів Франції, які в Німеччині охоплюють значну частину Пфальца та Саарланду, зі старішими (наприклад, на ) та молодшими шарами (, наприклад, ).
Межі Хоча межі Пфальцького лісу порівняно чітко визначені на півночі та сході, перехід до сусідніх ландшафтів на заході та півдні менш різкий.
На півночі до Пфальцького лісу прилягає , включаючи Доннерсберг (686,5 м). Тут закінчуються типові для Пфальцького лісу формації строкатого пісковику, які замінюються іншими типами гірських порід, такими як червоний лежень. Це призводить до чіткого геоморфологічного розділення двох ландшафтних зон, яке проходить приблизно вздовж лінії від Айзенберга через Гельгайм і Беррштадт до Оттербергу поблизу Кайзерслаутерна. Michael Geiger (2010). «Die Landschaften der Pfalz» (The Landscapes of the Palatinate) in Geographie der Pfalz by Michael Geiger et al. (eds.), Landau/Pf: Pfälzische Landeskunde, p. 99.
Пагорбиста місцевість між і Верхньорейнською рівниною, де вирощують виноград для пфальцьких вин, відома як . Через нього проходить .
простягається до північно-західного краю Пфальцького лісу у напрямку WEW — ENE, та межує з Пфальцьким лісом ескарпом, через болотисту низовину на захід від Кайзерслаутерна.
На захід від плато Вестріх відокремлюється від Пфальцького лісу порівняно плавним переходом. Як плато з підмурівком з мушлевого вапняку має суттєво інший рельєф і більше не повністю вкрите лісом. Воно простягається не лише вздовж західного краю Пфальцького лісу, але й далі на південь вздовж Вогезів. Від Ламберу у Лотарингії воно також утворює вододіл між Мозелем і Верхнім Рейном; південна частина регіону повністю дренується через сточище до Верхнього Рейну.
На півдні утворює межу між Пфальцьким лісом, який продовжується у Франції як , та «власне» Вогезами. Геоморфологічно та геологічно ця розділова лінія менш виражена, ніж на правому березі Рейну, де Оденвальд та Шварцвальд чітко відокремлені один від одного низовиною Крайхгау. Лише Бургундська брама за Вогезами утворює орографічно чітку межу на лівому березі Рейну.
Структура Пфальцький ліс можна розділити на три зони. Північнопфальцький ліс, обмежений обширним Північнопфальцьким узгір'ям і простягається на південь до лінії від Кайзерслаутерна до Бад-Дюркгайма. Середньопфальцький ліс від потоку Ізенах та лінії Кайзерслаутерн — Бад-Дюркгайм до потоку Квайх та лінії від Пірмазенса до Ландау Південнопфальцький ліс або , від струмка Квейх і лінії від Пірмазенса до Ландау до французького кордону на півдні.
Поділ Пфальцький ліс — великий природний регіон (3-го рівня) в межах (великий регіон 2-го порядку) і простягається на південь до перевалу Коль-де-Саверн, тобто далеко на територію Франції, де продовжується як хребет Вогези. Попри це французьку південну частину природного регіону часто помилково вважають частиною Північних Вогезів.
Поділ цих пісковикових гір складено в 1950-60-х роках у Довіднику з природних регіонів Німеччини та на аркушах карти масштабу 1:200 000 Німецьким федеральним інститутом регіональних досліджень.
На карті показано лише назви відомих ландшафтів та лише найважливіші межі ландшафтів. Emil Meynen, Josef Schmithüsen: Handbuch der naturräumlichen Gliederung Deutschlands. Bundesanstalt für Landeskunde, Remagen/Bad Godesberg 1953—1962 (9th series in 8 books, 1:1,000,000 map with major units 1960).Various authors: Geographische Landesaufnahme: The Natural Region Units in Individual 1:200,000 map sheets. Bundesanstalt für Landeskunde, Bad Godesberg 1952—1994. → Online-Karten Sheets marked with an asterisk (*) have not so far been included in the list.
Sheet 150: Mainz (Harald Uhlig 1964; 39 pp.) Sheet 160: Landau i. d. Pfalz (Adalbert Pemöller 1969; 47 pp.) Sheet 169*: Rastatt (Heinz Fischer 1967; 31 pp.)
Пфальцький ліс Нижньопфальцький ліс (Північнопфальцький ліс) (до приблизно 380 м) Зембахське плато (лише вище 400 м біля південної межі) (394 м); східна околиця Кайзерслаутерна (показано лише суттєво відокремлені ландшафтні підрозділи) (до приблизно 450 м) Лейнінгер-Шпорн (до 516 м) Високопфальцький ліс (головне плато ; до 610 м) (до 673 м)
Західний Васгау (до 513 м)
Дан-Анвайлер-Фельзенланд (до 581 м) (до 577 м) Аннвайлер-Фельзенланд Тріфельсланд Східний Васгау (до 562 м) (до 529 м) Лембахський грабен Південний Васгау (до 526 м)
Особливості
Гардтський пісковик
У деяких регіонах уздовж східного краю гір можна знайти світло-жовтий, вибілений пісковик, який раніше видобували у великих кар'єрах поблизу Бад-Бергцаберну, Франквайлера та Гамбаха або досі видобувають поблизу Лайштадта та .
Гарячі розчини, що піднімаються в зоні розлому між Пфальцьким лісом та Рейнським грабеном, вимивали червонуватий оксид заліза, тим самим знебарвлюючи пісковик.
Попередня вулканічна активність у Пехштайнкопфі
53 мільйони років тому в земній корі та мантії на території, яка пізніше стане Верхньорейнським грабеном, виникли напруги, що дозволило магмі підніматися та виходити вздовж ліній розломів. У початковій вибуховій фазі утворився кратер, який заповнився вулканічною породою. Згодом, у другій фазі, магма піднімалася в спокійній, невибуховій формі, утворюючи темні, вертикальні або похилі базальтові колони в жерлі вулкана. Ці гірські породи можна сьогодні спостерігати на місці колишнього кар'єру з видобутку каменю.
Геологія
Пфальцький ліс характеризується, головним чином, блоком строкатого пісковику та підмурівком з цехштейну. Тектонічно сформоване нашарування цих типів гірських порід та їх подальша ерозія призвели до сучасної форми поверхні низькогірного хребта. Michael Geiger et al. (ed.): Der Pfälzerwald im geografischen Überblick.In: Der Pfälzerwald, ein Porträt einer Landschaft. Verlag Pfälzische Landeskunde, Landau/Pf., 1987, pp. 21–46.Roland Walter: Geologie von Mitteleuropa. Schweizerbart'sche Verlagsbuchhandlung, Stuttgart, 2007, pp. 241—258.
Історія
Утворення строкатого пісковику У пермський геологічний період (близько 296—251 мільйонів років тому) на території сучасного Пфальцького лісу відклалися перші пісковикові утворення товщиною близько 100 метрів; зокрема, червоний лежень і цехштейн (близько 256—251 мільйонів років тому). Від нижнього до початку середнього тріасу, панував (близько 251—243 мільйонів років тому) пустельний клімат, так що в результаті подальших відкладень піску утворилися шари гірських порід товщиною до 500 метрів. Це призвело, зокрема, через додавання оксиду заліза, до змінного забарвлення гірських порід — звідси й назва строкатий пісковик — і, залежно від типу та зв'язування матеріалу (глинисто-зв'язаний пісковик на відміну від кремнієвого кварцового пісковику) до утворення шарів гірських порід різної твердості. Це призвело до утворення підгруп нижнього, середнього та верхнього строкатого пісковику. Ці шари строкатого пісковику перекриті різними типами осадових порід у суміжних розрізах (243—235 мільйонів років тому) та (234—200 мільйонів років тому), а також протягом юри (200—142 мільйони років тому) та крейди (142–66 мільйонів років тому). Ulrike Klugmann (ed.): Naturpark PfälzerWald Naturmagazin draußen, No. 24. Harksheider Verlagsgesellschaft, Norderstedt, o. J., pp. 20–29.
Відкладення строкатого пісковику
На початку палеогенового періоду кайнозойської ери (66–23,8 мільйона років тому) Альпійський орогенез призвів до значних напружень у земній корі, що в передгір'ях на північ від Альп спричинило випинання мантії та земної кори. На вершині утвореної таким чином арки виникли значні розтягувальні напруження, внаслідок чого шари гірських порід розтягнулися, і близько 35 мільйонів років тому в земній корі виникли глибокі тріщини та заглиблення (пасивний рифтогенез). Zugversagen-Modell der Grabenbildung Website von Christian Röhr: Der Oberrheingraben. Retrieved 6 May 2011. Одночасно схили новостворених низовин піднялися, у випадку Пфальцького лісу, на висоту близько 1000 метрів.
Ці процеси, які тривають і сьогодні, мали чотири важливі наслідки для сучасного ландшафту низькогірного регіону: Видалення приблизно 800 метрів поверхневих порід (доггер, лейас, койпер та мушлевий вапняк), що оголило строкатий пісковик. Нахил шарів пісковику Утворення склепінь і мульд Розбиття строкатого пісковику на окремі блоки; виникнення розломів.
Формування сучасного ландшафту У пізньому палеогені (34–23,8 мільйона років тому) та неогені (23,8–2,8 мільйона років тому), а також у четвертинному періоді (2,8–0,01 мільйона років тому) знову домінували процеси ерозії. Зокрема, саме процеси вивітрювання та денудації, що відбувалися протягом різних холодних і теплих періодів, визначили остаточну топографію Пфальцького лісу. Характерною рисою є система глибоко врізаних долин, особливо на півночі та в центрі, різноманітні гірські форми та химерні скельні утворення.
Структура
Підмурівок
Гнейси та сланці створюють підмурівок Пфальцького лісу, але вони зазвичай покриті молодшими скельними утвореннями та виходять на поверхню лише в кількох місцях на східному краю гір. Jost Haneke/Michael Weidenfeller: Die geologischen Baueinheiten der Pfalz. In: Michael Geiger u. a. (Hrsg.): Geographie der Pfalz. Verlag Pfälzische Landeskunde, Landau/Pf. 2010, vgl. Tabelle und Karte S. 76–77. Geologische Übersichtskarte Rheinland-Pfalz Website des Landesamtes für Geologie und Bergbau Rheinland-Pfalz. Abgerufen am 8. April 2011.
Червоний лежень та цехштейн Ці шари гірських порід покривають кристалічний фундамент і складаються, окрім пісковику, зі сланцевих глин та мергелю. Вони загалом м'якіші, тому у Нижньопфальцькому лісі (Штумпфвальд), а також на південному сході, утворюють широкі долини та більші вирівняні ділянки. Південнопфальцькі пісковикові формації цехштейну поділяються на чотири шари загальною потужністю приблизно від 80 до 100 метрів.
Строкатий пісковик Строкатий пісковик має три пласти:
Нижній шар строкатого пісковику
Є типовою гірською породою Пфальцького лісу і покриває значні частини цього низькогір'я, маючи потужність від 280 до 380 метрів. Ці пісковики містять багато кварцу та мало польового шпату і слюди, тому вони вивітрюються до піщаних, бідних на поживні речовини ґрунтів, які досі майже не використовуються в сільському господарстві. Загалом розрізняють три підшари (трифельські, реберзькі та шлосберзькі), що об'єднують різні скельні зони неоднакової потужності.
Середній шар строкатого пісковику
Його також можна розокремити на декілька підшарів завтовшки близько 80–100 метрів. Особливо помітними є карлстальські шари, які часто виходять на поверхню у вигляді кремнеземистих брил, а також наступна верхня скельна зона та головне конгломератне утворення, що складаються переважно з кремнеземистих грубозернистих пісковиків та гальки. Завершує цю формацію фіолетовий шар, який головно складається з тонкозернистих осадових порід, багатих на слюду.
Верхній шар строкатого пісковику
Проміжні пласти та вольтціанський пісковик разом утворюють ерхній шар строкатого пісковику завтовшки близько ста метрів.