Двигу́н Ленуа́ра () — історично перший роботоздатний двигун внутрішнього згоряння, запатентований бельгійським винахідником Жаном Жозефом Етьєном Ленуаром.

Винайдення двигуна Працюючи на бельгійському гальванічному заводі, Ленуар ознайомився з основами електротехніки. Експерименти з електрикою, що проводилися Ленуаром в 1859 році привели його до ідеї використання електричної іскри для запалювання повітряно-газової суміші. Це привело його до рішення створити двигун, що використовує цей принцип.

У 1860 році Ленуар отримав патент на свій двигунBrevet n. 43,624 Moteur à gaz et à air dilaté, January 24, 1860 (Institut National de la Propriété Industrielle). І протягом цього ж року Ленуар створив робочу конструкцію двигуна.

Багато інженерів, сучасників Ленуара, не вважали його двигун самостійним винаходом, оскільки Ленуар зібрав разом вузли і деталі, що широко застосовувалися і раніше. Але двигун Ленуара виявився першим, реально працюючим двигуном внутрішнього згоряння, що випускався серійно і отримав комерційне використання.

Конструктивні особливості Двигун Ленуара був двотактним з охолоджуваним горизонтально розташованим циліндром, золотниковим газорозподілом та примусовим запалюванням паливо-повітряної суміші.

На конструкцію одноциліндрового двотактного газового двигуна помітний вплив зробили технічні рішення, використані в паровій машині Джеймса Ватта: поршень подвійної дії (робочими ходами є і прямий і зворотній), золотниковий розподільник, що керує подачею робочого тіла в циліндр і видаленням відпрацьованого. Тільки робочим тілом є не пара, а продукти згоряння суміші повітря і світильного газу, який виробляється газогенератором.

Принцип роботи Робочий процес двигуна Ленуара можна розглянути, починаючи з руху поршня з одного з крайніх положень. При цьому золотники встановлені в позицію, при якій в робочу порожнину циліндра, об'єм якої збільшується при русі поршня, надходить повітря і світильний газ, а з іншої порожнини поршнем витісняються продукти згоряння, що утворилися в попередньому такті. На цій стадії циклу рух механізму відбувається за рахунок інерції маховика. Коли об'єм робочої порожнини досягне деякої величини, яка визначається кінематикою механізму, золотник перекриває подачу паливної суміші, і на свічку запалювання подається високовольтний електричний розряд, паливна суміш запалюється і згорає перш, ніж поршень встигає значно просунутися, тобто практично при сталому об'ємі. При цьому тиск і температура газу в робочій порожнині значно зростають, він розширюється і здійснює роботу, рухаючи далі поршень до крайнього положення, протилежного початковому, при цьому золотник переміщається в позицію випуску відпрацьованого газу. Після проходження мертвої точки (за рахунок інерції маховика) процес повторюється аналогічно у протилежній порожнині циліндра при зворотному русі поршня.

В технічній термодинаміці робочий процес двигуна Ленуара описується циклом Ленуара.

Переваги і недоліки Газовий двигун був не таким громіздким і важким як паровий, був простішим у керуванні: при запуску не вимагав тривалої підготовки (розігріву котла), а в стаціонарному режимі працював повністю автоматично, тоді як для роботи парової машини була потрібна постійна участь кочегара. З цих причин газовий двигун відразу привернув до себе увагу споживачів.

Цих двигунів було випущено понад 300 одиниць (за деякими джереламиWise, David Burgess «Lenoir: The Motoring Pioneer» in Ward, Ian, executive editor. The World of Automobiles (London: Orbis Publishing, 1974), p.1181. — до 500 штук, потужністю від 6 до 20 к.с., включаючи удосконалені Ніколаусом Отто конструкції виготовлені в Німеччині за ліцензією) декількома французькими фірмами, на яких Ленуар розміщував замовлення на виготовлення. Двигуни використовувалися як стаціонарні та суднові приводи, як приводи локомотивів і дорожніх екіпажів. Але після появи у продажу чотиритактного двигуна внутрішнього згоряння конструкції Ніколауса Отто (принцип роботи якого широко використовується до теперішнього часу), двигун Ленуара швидко втрачає свої позиції на ринку, і, врешті-решт, витісняється двигуном Отто.

Двигун Ленуара значно поступався конкуренту за термічним ККД. Крім того, в порівнянні з іншими поршневими двигунами внутрішнього згоряння у нього була вкрай низька потужність, що знімається з одиниці робочого об'єму циліндра. Двигун з 2,5-літровим циліндром розвивав потужність лише у 1,5 кінські силиGeorgano G. N. Cars: Early and Vintage 1886-1930 (London: Grange-Universal, 1990), p.9.. Ці недоліки були наслідком того, що в двигуні Ленуара відсутнє стискання паливо-повітряної суміші перед запалюванням. Еквівалентний йому за потужністю двигун Отто (у циклі якого було передбачено спеціальний такт стиснення) важив у декілька разів менше, і був набагато компактнішим.

Навіть очевидні переваги двигуна Ленуара — відносно малий шум (як наслідок вихлопу практично при атмосферному тиску), і низький рівень вібрацій (як наслідок рівномірнішого розподілу робочих ходів по циклу), не допомогли йому витримати конкуренцію.

Див. також Поршневий двигун внутрішнього згоряння Двотактний двигун Цикл Ленуара

Примітки

Джерела Абрамчук Ф. І., Гутаревич Ю. Ф., Долганов К. Є., Тимченко І. І. Автомобільні двигуни: Підручник. — К.: Арістей, 2006. — 476 с. — ISBN 966-8458-26-5 Швець І. Т. , Кіраковський Н. Ф. Загальна теплотехніка та теплові двигуни. — К.: Вища школа, 1977. — 269 с.

Посилання History of the Motor Vehicle на сайті newreg.co.uk Etienne Lenoir at Find A Grave История создания двигателя внутреннего сгорания (ДВС) на сайті «Я знаю автомобиль»