Родовий відмінок — непрямий відмінок, який виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень (див. розділ Приклади). У західних наукових текстах має назву генети́в, геніти́в (, від gigno — «народжую»).
Родовий відмінок прикметника та інших слів прикметникового типу — залежна від родового відмінка іменників і узгоджувана з ним грамема у функції означення, яка входить у парадигму однини та множини з відповідною сукупністю закінчень (див. розділ Приклади).
В іменнику родовий відмінок здебільшого зумовлений дериваційним відношенням між відмінками або валентністю предиката, а в словах прикметникової морфолологічно природи — відмінковою формою опорного іменника.
Властивості Польський мовознавець Єжи Курилович та французький лінгвіст Еміль Бенвеніст на матеріалі індоєвропейських мов обґрунтували теоретичне положення про те, що родовий відмінок іменників у первинних функціях є спеціалізованим відмінком транспозиції, який ґрунтується на номінативі та акузативі, узятих разом.
Родовий відмінок в українській мові У «Граматіці словенскій» Лаврентія Зизанія родовий відмінок відомий як Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. — Ізборник. — С. 30. Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці слов'янській» назвав цей відмінок , потлумачивши його значення таким чином: .
Термін «родовий відмінок» першим вжив Агатангел Кримський в «Украинской грамматикѣ» (1907) — як кальку з genitivus.
Історія У праслов'янській мові родовий відмінок утворився злиттям двох праіндоєвропейських відмінків: родового і відкладного. Реліктом давнього аблатива в слов'янських мовах є закінчення родового відмінка іменників з основою на *-ŏ (в інших основах родовий і відкладний не розрізнялися вже у праіндоєвропейській), а також деякі значення сучасного родового (див. нижче).
У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими детермінативами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). Наявність у сучасній українській двох різних закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду другої відміни -а та -у пояснюється змішанням парадигм двох різних типів відмінювання: з основою на *-ŏ і на *-ŭ.
Родові закінчення Іменники чоловічого і жіночого роду з давньою основою на *-a у твердому варіанті мали в родовому відмінку закінчення *y (), у м'якому — закінчення *ě ().
Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на *-ŏ мали закінчення родового відмінка *-a (), іменники з основою на *-ŭ — закінчення *u (). Закінчення *-a родового відмінка іменників на *-ŏ сходило до ранньопраслов'янського закінчення *-ōТ. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 76 — за походженням закінчення праіндоєвропейського відкладного відмінка (пор. ранньо-, «го́рода», «міста» — , «від саду», «від горо́ду»); перехід *ō > *a пояснюється якісним вирівнюванням голосних. Закінчення *-u походить від давнього *-ou̯s, де дифтонг *ou̯ пов'язаний чергуванням з тематичним голосним основи *-ŭ, а -s був праіндоєвропейським показником родового відмінка однини. Надалі *ou̯ у відкритих складах монофтонгізувався в *-u, а прикінцеве -s зникло відповідно до закону відкритого складу.
Окрім іменників з основами на *-ŏ і на *-ŭ, свої закінчення родового відмінка мали іменники інших типів відмінювання: на приголосний *-n і на *-ĭ. Іменники чоловічого роду з основою на приголосний *-n мали закінчення *-e (), іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-i (). Нечисленні іменники з основою на *-ū () мали закінчення родового відмінка однини *-ъve (). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова (), чиї праслов'янські форми родового відмінка відновлюють як *krъve, *brъve.
Іменники середнього роду з основами на приголосний *-n, *-s, *-nt (), що мали в більшості відмінків (за винятком називного і знахідного однини) суфікс-нарощення *-en-, *-es-, *-ęt-, утворювали родовий однини за допомогою закінчення *e (). Два іменники жіночого роду з основою на *-r () мали у родовому відмінку суфікс *-er- ().
Родовий відмінок множини в праслов'янській і давньоруській мовах мав свої особливості. У більшості типів було закінчення *-ъ у твердому варіанті і *-ь у м'якому варіанті. В іменників чоловічого роду на *-ŏ він збігався з називним відмінком однини ( у твердому варіанті і у м'якому варіанті). Точно такі ж закінчення мали іменники середнього роду на *-ŏ (), а також іменники чоловічого і жіночого роду з основою на *-a (), іменники на *-n (). В іменників на *-ŭ закінчення приєднувалося до основи за допомогою нарощення (), в іменників на *-ū — за допомогою нарощення (, *krъvъ, *brъvъ), в іменників з основою на *-r — за допомогою нарощення (), в іменників середнього роду з основами на *-s, *-n, *-nt — за допомогою нарощень ().
Іменники з основою на *-ĭ утворювали родовий множини за допомогою закінчення *-ьjь ().
Цікавим фактом є те, що слов'янські закінчення *-ъ, *-ь, *-ьi не виявляють зв'язку з праіндоєвропейським показником родового множини *-om, що був реконструйований на основі матеріалу інших індоєвропейських мов.
Тип на *-āТип на *-ŏТип на *-ŭТип на *-ĭТип на *-ūТип на приголоснийТвердий варіантМ'який варіантТвердий варіантМ'який варіантПідтип на *-nПідтип на *-rПідтип на *-sПідтип на *-ntОднинаДвоїнаМножина У сучасній мові деякі відмінності від давнього відмінювання колишнього типу на *-a в однині пояснюються не граматичними, а фонетичними змінами: злиттям звука [ɨ] (праслов'янського *y) з [і] у новий голосний [ɪ], «и» (); у м'якому варіанті закінчення збереглося і зараз вимовляється як -і (землі, княгині). Внаслідок занепаду редукованого перед плавним [l] виник вставний [e] (земель).
Іменники колишнього типу на *-ĭ зберегли закінчення родового однини (-і) тільки в жіночому роді. Іменники чоловічого, набувши закінчень -я () або -ю (), перейшли до ІІ відміни. Слова путь і гусь при цьому змінили рід на жіночий, зберігши при цьому давні закінчення родового відмінка, іі зараз є іменниками ІІІ відміни. Іменники чоловічого роду з основою на *-n також набули закінчень родового відмінка -я (дня, каменя) або -ю (каменю).
Майже всі форми родового відмінка множини чоловічого роду (і навіть родовий множини слова мати) зараз утворюються за зразком давнього типу з основою на *-ŭ (). Таких же закінчень набули і іменники середнього роду на давню основу *-ŏ у м'якому варіанті (, у західних діалектах піль, мір, при ), іменники твердого варіанта після втрати редукованих *ъ і *ь мають нульове закінчення ()Давньоруські іменники і в сучасній українській стали числівниками. Іменники жіночого і чоловічого роду з основою на *-a переважно теж мають нульове закінчення (), але деякі прийняли закінчення іменників на *-ŭ (), або на *-ĭ (). Іменники з основою на *-ĭ частково зберегли давнє закінчення родового множини , -ей (, його навіть набули окремі слова з інших типів, наприклад, ), частково прийняли флексії інших типів (). Іменники з основою на приголосний (підтип на *-n) набули закінчень множини родового або за зразком типу на *-ŭ (днів, каменів, ременів), або за зразком типу на *-ĭ (людей), або зберегли давні закінчення (галичан, киян, рамен, стремен). Рідко трапляються випадки утворення родового відмінка множини чоловічого роду з нульовим закінченням: вони одиничні за зразком іменників з основою на *-ŏ (), дещо поширеніші за зразком типу на приголосний (), але цей спосіб утворення родового множини звичайний у іменників середнього роду (). Деякі слова жіночого роду, що вживалися лише в множині (), стали відмінюватися за зразком іменників середнього роду на *-ŏ (, род. відм. гусел, ясел, при ). Сучасна українська форма родового множини слова очі походить від колишньої двоїни (), яка набула нового закінчення родового відмінка (замість ) за зразком іменників з основою на *-ĭ (). Давньоруська форма множини </span> (род. відм. ) вийшла з ужитку. Слово вухо (що мало в множині форму , род. відм. </span>, у двоїні — , род. відм. ), набуло нових закінчень за моделлю іменників з основою на *-ŏ (). Рідше вживається форма ушей — родовий відмінок колишньої двоїни уші з новим закінченням -ей. Для слова плечі, що теж є за походженням двоїною, існують паралельні форми родового відмінка — плечей і рідше пліч ().
Тип відмінювання з основою *-ū зник і зараз любов і кров утворюють форму родового за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові, множина любовей, кровей), а решта — як іменники з основою на *-a (брови, букви, церкви, кітви, моркви, тикви, хоругви, множина брів, букв, церков, кітв, тиков, хоругов).
У сучасній мові іменники середнього роду з давніми основами на *-n та на *-nt у цілому зберігають давньоруський спосіб відмінювання й утворюють 4-ту відміну, тільки змінивши закінчення *e на -і у м'якому, і на -и в твердому варіанті (, множина ).
Іменники з основою на *-s змінили спосіб відмінювання за зразком іменників середнього роду з основою на *-ŏ, втративши нарощення -es- (, множина ). Множина і непрямі відмінки коло, зробивши нарощення -es- частиною кореня, утворили нове слово ко́лесо (при цьому *e перейшло через «новий ять» в [i] — коліс). Лише деякі з них зберегли старі форми родового відмінка множини (), при цьому в однині прийнявши закінчення іменників з основою на *-ŏ ( — замість ). Подібним чином змінилися і деякі слова на *-n, у яких частиною основи стало нарощення *-en ( — ).
Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській родовий відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми родового відмінка у всіх іменників збігалися з формами місцевого ().
У зв'язку з тим, що вже в праслов'янській мові у більшості іменників не розрізнювалися форми називного і знахідного відмінків (виникала синтаксична неоднозначність), для іменників-істот замість останнього стали вживати форми родового відмінка ( і ). У сучасній українській форми родового грають роль знахідного для істот, а в розмовно-побутовому мовленні — навіть і для неістот (написати листа, купити олівця).
Зі зникненням категорії двоїни з родовим відмінком стали вживатися іменники після числівників «два» (два слова, два чоловіки, дві жінки). У чоловічому роді замість закінчення -а вживається закінчення множини -и (-і) — за зразком іменників після числівників «три», «чотири» (три жінки, чотири штуки), але наголос зберігається як у родового відмінка або колишньої двоїни (два чолові́ки, три бра́ти, чотири си́ни при формах множини чоловіки́, брати́, сини́). У праслов'янській і давньоруській після слова (яке було прикметником) вживалися форми називного відмінка двоїни (), а після слів (які теж були прикметниками і змінювалися за родами) — форми множини (). Відмінювалися у цих сполученнях обидва складових. Після слів для позначення числа «5» і більше (які були вже іменниками) вживався родовий відмінок множини (). Відмінювалася у цих сполученнях лише перша частина ().
Прикметники і займенники Короткі форми прикметників утворювали родовий відмінок аналогічно іменникам на *-ŏ, *-a (). У відмінюванні повних форм прикметників було багато спільного з відмінюванням займенників (див. докладніше «Історія прикметника в українській мові»).
Сучасність У граматичній структурі української мови родовий відмінок іменників, залежний від віддієслівного і відприкметникового іменників, ґрунтується безпосередньо не на двох вихідних відмінках — називному і знахідному, а тільки на називному. Існують лише опосередковані через називний відмінок зв'язки родового із знахідним (порівняйте: Мати співає > спів матері, Хлопець сміливий > сміливість хлопця і Письменник написав роман > Роман написаний письменником > написання роману письменником).