Релятиві́зм (від лат. relativus — відносний) — філософський, методологічний принцип, що підкреслює примат відносності між об'єктами та процесами, підкреслюючи тимчасовість їх субстанціальних властивостей, який полягає у метафізичній умовності змісту пізнання.
Сутність релятивізму Суть даного філософського напрямку: всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини.
Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання неперервності у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень, релятивісти розглядають як доказ його неістиності, суб'єктивності. Це приводить до заперечення об'єктивності пізнання взагалі, до агностицизму.
Історія вчення
Релятивізм в часі сягає вчення давньогрецьких софістів. Раннім релятивістом можна вважати Протагора. Елементи релятивізму характерні і для античного скептицизму.
Аргументи релятивізму філософи XVI—XVIII ст. Мішель Монтень, П'єр Бейль) використовували для критики догматів релігії і основ метафізики. Іншу роль релятивізм відіграє у ідеалістичному емпіризмі (Джордж Берклі, Девід Юм; махізм, прагматизм, неопозитивізм). Абсолютизація відносності пізнання служить тут обґрунтуванням суб'єктивізму.
Див. також Культурний релятивізм Моральний релятивізм
Література Пуанкаре Α., Наука и гипотеза, М., 1904, с. 60-61; Пуанкаре Α., Последние мысли, П., 1923; Кузнецов И. В., Принцип соответствия в совр. физике и его филос. значение, М.-Л., 1948; Франк Ф., Философия науки, пер. с англ., М., 1960; Нарский И. С., Совр. позитивизм. Критич. очерк, М., 1961; Troeltsch E., Der Historismus und seine Überwindung, В., 1924; Spiegelberg H., Antirelativismus, Z.-Lpz., 1935.
Енциклопедії Б. Свириденко. Релятивізм // Релятивизм // Философия: Энциклопедический словарь. — М.: Гардарики. Под редакцией А. А. Ивина. 2004. Релятивизм // Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983. Посилання Релятивізм правовий //