Шарль Ож'є де Батц де Кастельмор, граф д'Артаньян (, 1611—1613, Люпіак, Гасконь, Французьке королівство — 25 червня 1673, Маастрихт, Нідерландська республіка) — гасконський дворянин, військовик, мушкетер при дворі короля Франції Людовика XIV. Був довіреною особою кардинала Джуліо Мазаріні та Людовика XIV, виконував секретні доручення короля та кардинала, командував загоном мушкетерів. Загинув при облозі міста Маастрихт на території Республіки Об’єднаних провінцій Нідерландів. Гатьєн де Куртіль де Сандра вперше склав життєпис д'Артаньяна через 27 років після смерті мушкетера. Згодом у XIX сторіччі Александр Дюма на основі цього оповідання написав серію дуже популярних романів, героєм яких став д'Артаньян. Його постать стала однією з найвідоміших у багатьох країнах і культурах, хоча в історії його життя, переказаній Дюма, є багато суттєвих помилок та відвертих вигадок.
Ранні роки життя
Батько Шарля Бертран де Бац де Кастельмор належав до стародавнього гасконського роду, хоча дворянський титул до імені його батька П'єра було додано тільки у 1578 році.Jean-Christian Petitfils. Le veritable d'Artagnan. ISBN 2-84734-031-9. П'єр мав хист до бізнесу, скуповував маєтки збіднілих дворян і таким чином накопичив неабияке багатство. Жінка Бертрана та мати Шарля Франсуаза, навпаки, походила з одного з найдавніших та найшляхетніших родів Гасконії і Франції Монтеск'є. Вона належала також до гілки роду д'Артаньянів і її батько, офіцер французької гвардії Жан де Монтеск'ю д'Артаньян погодився на шлюб з представником маловідомого роду Бац-Кастельморів, зокрема тому, що не мусив платити за дочку велике придане.
У родині Бертрана та Франсуази Кастельмор було семеро дітей — чотири хлопці: Поль, Шарль, Жан, Арно і також три дочки: Клод, Анріє та Жанна. Шарль був другою дитиною і ймовірно народився між 1611 та 1613 роками. Невідомо з яких причин, колишнє багатство Кастельморів почало зникати за часів Бертрана і його сім'я з часом поповнила численний список бідних шляхетних сімей Франції. Родина жила не просто бідно, а у боргах. Коли Бертран де Бац де Кастельмор помер у 1635 році, більша частина маєтків та майна родини перейшла у власність кредиторів. Сім'я мешкала у скромному двоповерховому будинку, який вони, за звичаєм, називали замком. Цей будинок зберігся до наших днів. Діти отримали тільки мінімальну освіту, навчилися писати і рахувати, вивчили деякі факти з Біблії. Вважається, що вчителем був, найімовірніше, місцевий священник. Для юнаків мистецтво двобою та вміння триматися у сідлі були життєво важливими предметами. Ймовірно, вони мали окремого вчителя фехтування. Їзді ж верхи хлопців навчав їхній батькоOdile Bordaz. D'Artagnan, mousquetaire du roi: Sa vie, son époque, ses contemporains ISBN 2921425696.
Оскільки родина була доволі бідною, діти мусили розпочинати кар'єру поза Гасконню, яка на той час розглядалася як неперспективна периферія французького королівства. Так, усі дочки Кастельморів вигідно вийшли заміж завдяки гучному імені пращурів, а хлопці мусили шукати свій шлях на військовій ниві. Завдяки протекції родичів матері, які прославилися на королівській службі і були вже знані в Парижі, юнаки могли розраховувати на місце кадетів в одному з військових підрозділів королівства. Майже всі молоді Кастельмори вирушили до Парижа ще в підлітковому віці.
Початок служби
Гасконців знали як відважних і хоробрих вояків. Для хлопців, особливо з бідних сімей, якою були і Кастельмори, вислуга у війську, особливо при дворі короля, була оптимальною кар'єрою. Троє з молодших Кастельморів — Поль, Шарль і Жан пішли на військову службу у досить ранньому віці, і лише молодший брат Арно став священником, а згодом — абатом. Рід Кастельморів не був відомий настільки, як рід д'Артаньянів, тому при дворі троє гасконців вживали ім'я старовинного роду матері — д'АртаньянДеякі історики вважають, що зміна імені відбулася на вимогу короля, який хотів мати при дворі представників відоміших родів і також як вираз вдячності за службу інших д'Артаньянів, родичів матері юнаків..
З двох братів Шарля найбільше відомо про його старшого брата — Поля. Він дослужився до рангу лейтенанта королівської гвардії, однак у розквіті кар'єри продав свою посаду іншому і повернувся до маєтку батька. У Гасконі Поль змінив прізвище д'Артаньян на батьківське — де Бац де Кастельмор. Решту життя він провів у цивільній адміністрації, переживши всіх своїх братів. Молодший брат Жан загинув молодим на королівській службі і нічим особливим не відмітився.
Ймовірно, як і його брати, Шарль де Кастельмор прибув до Парижа в 1630 році у віці 15 чи 17 років. Завдяки рекомендаційним листам батька, йому легко вдалося отримати місце кадета в одному з полків французької гвардії. 1633 року його ім'я згадувалось у списку королівських мушкетерів, які брали участь у параді 10 березня того ж року. Саме в цей час Шарль почав називати себе д'Артаньяном — прізвищем матері, яке було добре знане в Парижі.
У мушкетерській роті д'Артаньяна служили й інші персонажі відомого роману Дюма — Анрі д'Араміц (Араміс) та Арман де Сіллеґ д'Атос д'Отв'єль (Атос). Ще один герой роману — Ісаак де Порто (Портос) служив у гвардійському полку і не належав до мушкетерів. Історики, однак не виключають, що всі ці особи, можливо, зустрічалися колись у тогочасному Парижі, проте свідчень про їх більш близькі стосунки, чи навіть дружбу не існує.
Сам Шарль, окрім роти мушкетерів, служив ще в інших військових підрозділах та неодноразово брав участь у військових операціях, але подвигами не відзначився.
На службі кардинала
Персонажі роману «Три мушкетери» насправді існували, але інші твердження Дюма зовсім не відповідали дійсності. Шарль де Батц де Кастельмор, граф д'Артаньян не міг брати участь у подіях навколо кардинала Рішельє та королеви Анни Австрійської хоча б тому, що за часів описаних подій навколо Рішельє він був ще хлопцем у Гасконі, далеко від Парижа. До того ж, під час його служби пізніше він сам став слугою кардинала Джуліо Мазаріні.
Уродженець Італії, Мазаріні став прем'єр-міністром по смерті кардинала Рішельє у 1642 році, а за рік по смерті Людовика XIII став фактичним керівником країни за Анни Австрійської, яка була регентом малолітнього короля Людовика XIV.
Для молодого д'Артаньяна, маловідомого гасконського дворянина, служба у кардинала Мазаріні стала початком розквіту кар'єри. Вже у 1646 році Шарль згадувався як помічник кардинала разом з ім'ям Франсуа де Монлєзена, маркіза де Безмо, який пізніше став комендантом відомої королівської в'язниці — Бастилії. Обидва знаходилися на службі кардинала і виконували спеціальні, часто секретні доручення фактичного керівника держави. Як і Рішельє, Мазаріні утримував цілу мережу шпигунів у Франції і Європі. Д'Артаньян і Безмо були його кур'єрами між різними інформаторами та зацікавленими політиками. Ці молоді люди походили з бідних родин, тому віддано служили Мазаріні у відповідь на ласку і нагороди.
Правління Мазаріні відзначилося двома антиурядовими повстаннями «Фронди». Кардинал впродовж декількох років був об'єктом ненависті та політичних інтриг. Часом ситуація ускладнювалася настільки, що він мусив тікати зі столиці, інколи навіть із Франції, шукаючи притулку в іноземних володарів. Попри всі негаразди, навіть тоді, коли у Мазаріні вже майже не залишалося друзів чи навіть підлеглих, д'Артаньян завжди був поруч з ним. Ризикуючи власним життям, Шарль підтримував зв'язок між кардиналом і його прихильниками у Франції. 1653 року, за заступництва королеви, Мазаріні тріумфально повернувся до Парижа, розправився з політичними опонентами та знову став на чолі держави. Решту свого життя він провів на посаді першого міністра біля Анни Австрійської, котра була регентом при молодому королі. Перебуваючи на піку слави, Мазаріні не забував про вірних слуг і допомагав д'Артаньяну просуватися по службі.
На королівській службі
Капітан королівського вольєра Ще до повернення з тріумфом до Парижа Мазаріні вже мав можливість віддячити д'Артаньянові за вірну службу протягом всіх цих років. В одному з полків королівської гвардії звільнилося місце і гасконець був швидко призначений на лейтенантську посаду. Однак це призначення викликало невдоволення інших службовців гвардії, тому що інші відчували, що це призначення було зроблено через голову іншого популярного кандидата, та ще й з волі ненависного італійця Мазаріні. Невдоволення переросло у відвертий бойкот і д'Артаньян був радий, коли Мазаріні його скоро відкликав.
Інше підвищення по службі виявилося приємнішим для Шарля. Наприкінці 1653 року раптом звільнилася посада капітана королівського вольєра. Насправді ця посада була більше визнанням статусу, ніж будь-якою діяльною роботою. Хоча д'Артаньян запропонував за посаду меншу суму грошей, ніж інші претенденти, за протекцією Мазаріні він все одно був призначений на неї. Для бідного дворянина з Гасконі це було справжнім досягненням — з посадою він отримав цілий замок у своє розпорядження та ще й у самому центрі міста, неподалік від Лувру та резиденції молодого короля. Його тихе, безпечне життя вельможі, однак, не тривало довго, можливо тому, що він звик до активного життя і не міг довго втриматися в розкоші бездіяльного капітана королівського вольєра, офіційна робота якого полягала в догляді за вольєром екзотичних птахів короля.
Капітан королівської гвардії Як тільки молодий Людовик XIV зійшов на престол у червні 1654 року, він почав військову кампанію проти своїх опонентів. д'Артаньян опинився на передовій у гущі бойових дій і навіть отримав поранення. Його хоробрість не залишилася непоміченою — вже 30 червня 1655 року він командував ротою королівської гвардії, хоча офіційного призначення ще не було. Посада капітана королівської гвардії завжди була мрією д'Артаньяна, але навіть після продажу посади капітана вольєра в нього все одно бракувало грошей для її купівлі. Однак, як і раніше, його старий патрон — кардинал Мазаріні — знову прийшов йому на допомогу: за дорученням кардинала суму, якої бракувало для придбання посади, вніс Кольбер з державної казни.
Призначення д'Артаньяна на посаду капітана королівської гвардії не мало ніякого відчутного впливу на стан речей, однак у цей самий період, у 1657 році, французька армія здобула цілу низку значних перемог, які допомогли молодому королю спочатку консолідувати владу в своїх руках всередині країни, а пізніше показати свої серйозні наміри і на міжнародній арені. Отже, на полі битви д'Артаньян мав змогу показати свої справжні якості відважного вояки, і його досягнення на цій посаді знову були відмічені королем та іншими посадовцями. Несподівано для д'Артаньяна під час облоги Дюнкерка у травні 1658 року він отримує повідомлення, що молодий Людовик XIV вирішив відновити роту мушкетерів, розпущену раніше Мазаріні, і що він міг розраховувати на посаду молодшого лейтенанта. Можливість служити в роті королівських мушкетерів, до якої король приділяв неабияку увагу, була для нього дуже спокусливою, і вже наприкінці травня д'Артаньян офіційно перейшов на службу до мушкетерів короля.
Мушкетер короля
д'Артаньян прослужив у роті мушкетерів лише один рік, коли з'явилася нагода знову відвідати Гасконь. Наприкінці 1659 року він супроводжував короля Людовика XIV в його подорожі на південь Франції, де молодий король мав обвінчатися з іспанською принцесою. Мушкетерам у цей час могли позаздрити багато інших службовців короля, оскільки вони не тільки носили дороге, вишите золотом та коштовностями вбрання, але й користувалися окремою увагою монарха. Серед інших мушкетерів д'Артаньян мав репутацію не тільки досвідченого вояка та доброго командира, але й посланця Мазаріні, якому довіряли досить секретні справи. Людовик XIV, який вважав Мазаріні своїм вчителем, не забув про ці якості гасконця і теж почав довіряти йому важливі і часом секретні доручення.