Битва за Нарвік (9 квітня — 8 червня 1940) — серія битв та сутичок між норвезькими збройними силами та військами західних союзників з військами нацистської Німеччини в районі норвезького морського порту Нарвік та навколишніх водах фіордів у ході операції «Везерюбунг» під час Другої світової війни.
Бої, що велися за Нарвік, тривали з 9 квітня по 8 червня 1940 року, й поділялися на морську фазу битви, що відбулася в акваторії Офотфіорд та наземну складову, коли бойові дії йшли в околицях міста Нарвіка й прилеглого до нього Норвезького скельного масиву.
Дві морські битви, що сталися в Офотфіорді 10 квітня та 13 квітня, велися між британським Королівським флотом і ВМС Німеччини (Крігсмаріне), водночас, двомісячні бої на суходолі велися між норвезькими, французькими, британськими та польськими військами проти німецьких гірських військ, що висадилися на початку кампанії на узбережжя Норвегії, а також екіпажами бойових кораблів Крігсмаріне, що зазнали аварії або були потоплені союзниками, та німецькими парашутистами зі складу 7-ї повітряної дивізії Люфтваффе. Німецький флот зазнав поразки в битвах на морі, контроль над містом Нарвік був практично втрачений, й німці змушені були відступити вглиб території Норвегії у бік шведського кордону. Однак, урешті-решт німецькі війська здобули перемогу через те, що союзники, після початку битви у Франції, у червні 1940 змушені були евакуювати свої війська з Північної Європи та перекинути їх до континенту.
Норвезький морський порт Нарвік — один з небагатьох незамерзлих портів у Північній Атлантиці, через який проходила транспортна магістраль з доставки на узбережжя залізницею від Кіруни у Швеції залізної руди. Обидві протиборчі у війні сторони були вкрай зацікавлені в забезпеченні цих поставок залізної руди для своїх потреб й не допустити такої можливості для супротивника. Через зіткнення важливих економічних інтересів у передмістях норвезького міста розігралася одна з перших масштабних битв Другої світової війни, після вторгнення в ПольщуNarvik Naval Battle — A BBC article.
До вторгнення Німеччини, британські війська розглядали Нарвік, як найвірогідніше місце висадки та базування експедиційних сил, щоб допомогти Фінляндії в Зимовій війні, яку та вела проти Радянського Союзу. Зосередження таких сил у північному регіоні надавало значного потенціалу зі здобуття контролю над шведськими шахтами і створення надійного форпосту союзних військ на півночі Європи.
Контекст 1 березня 1940 року Адольф Гітлер віддав наказ про вторгнення до Норвегії під кодовою назвою «Операція Везерюбунг» як превентивний маневр проти спланованої та відкрито обговорюваної франко-британської окупації Норвегії. На початку квітня 1940 року Німеччина напала на Норвегію, щоб забезпечити транспортування шведського чавуну з шахт Кіруни. 90% шведської залізної руди надходило до Німеччини, що становило 50% імпорту заліза Німеччиною (Велика Британія також була замовником, але лише на 10% від загального споживання). Ця сировина, необхідна для німців у їхній продовженні війни, проходила через залізничну лінію Мальмбанан/Офотбанен до порту Нарвік. Він мав ту перевагу, що пропонував прямий вихід до Норвезького моря і був єдиним портом, який можна було використовувати взимку, оскільки він був вільним від льоду, який перешкоджав іншим портам на півночі Балтики. В операції буде задіяно більшу частину Крігсмаріне. Підрозділи, що брали участь, були розділені на п'ять груп, які мали зайняти шість головних норвезьких портів..
Союзники розглядали можливість окупації країни, щоб протистояти німецьким цілям, але рішення було прийнято повільно. Тому лише коли німці напали на Норвегію, союзники вирішили відправити туди війська, щоб прийти на допомогу норвезькій армії, яка зазнала поразки від Вермахту.
Сили союзників Союзні сили в Норвегії складалися в такий спосіб: адмірал Корк керував об'єднаними операціями, британський експедиційний корпус очолив генерал Маккесі, генерал Карл Густав Флейшер керував 6-ю норвезькою дивізією.
Штаб 6-ї норвезької дивізії знаходився в Харстаді. Мобілізована після Зимової війни дивізія була краще підготовлена до війни, ніж інші норвезькі частини. Вона складався з двох легких піхотних бригад — 6-ї та 7-ї. Англійці задіяли 24-ту піхотну бригаду у складі чотирьох батальйонів.
Франко-польський експедиційний корпус під проводом генерала Бетуарта складався з:
1-ша дивізія легких стрілків, створена 15 квітня 1940 року з бригади Haute-Montagne, нею командує бригадний генерал Бетуар (підвищений до цього звання), включаючи: 27-а альпійська єгерська напівбригада, діяла з 27 квітня по 7 червня на ділянці Нарвік; 5-та альпійська стрілецька напівбригада, яка діяла не в Нарвіку, а в секторі Намсос з 19 квітня по 3 травня; 2-а автономна колоніальна артилерійська група; 342-а автономна бойова танкова рота; 14-а протитанкова рота; 1026/40 зенітна батарея і 802-га фургонна рота. 13-та напівбригада Іноземного легіону, що складається з двох батальйонів, які в основному складаються з колишніх іспанських республіканців, перебуває під проводом підполковника Магріна-Вернерея (майбутнього генерала Монклара). Підгальська автономнастрілецька бригада чисельністю 5000 осіб під командуванням генерала Богуша-Шишка. Була сформована 9 лютого 1940 року в Коеткідані (Морбіан) як частина Війська Польського Західного.
Французькі військово-морські сили складаються з «сил Z» контр-адмірала Едмона Деррієна, що складається з двох груп:
«група Еміля Бертена», відповідальна за охорону конвоїв «транспортна група», що складається з 1-го дивізіону допоміжних крейсерів контр-адмірала КадартаJean Emmanuel Cadart sur ecole.nav.traditions . та лайнерів і вантажних кораблів, Місто Алжир, Місто Оран, Ель-Джезаїр, Ель-Мансур, Ель-Кантара, Шенонсо, Колумбія та Мексика реквізовані, призначені перевезення військ, обладнання та припасів.
Польські військово-морські сили задіюють есмінці ORP Burza, ORP Grom і ORP Błyskawica, а також підводний човен ORP Orzeł.
Отже, союзники мали 24 000 чоловік, а норвежці — 5 000.
Німецькі сили Kriegsschiffgruppe Narvik (група 1) під командуванням комодора Фрідріха Бонте включала 10 есмінців (Георг Тіле, Вольфганг Ценкер, Бернд фон Арнім, Еріх Гізе, Еріх Келлнер, Дітер фон Редер, Ганс Людеманн, Герман Кюнне, Вільгельм Гайдкамп (флагман) і Антон Шмітт ) і транспортні кораблі. Вони висадили 139-й альпійський мисливський полк (Gebirgs-Jäger-Regiment 139) під командуванням генерала Дітля 3-ї дивізії Gebirgs з трьома «батальйонами» (Abteilung), приблизно 2000 чоловік, у Нарвіку 9 квітня 1940 року.
Тому німці мали 2000 гірських стрільців (на чолі з генералом Дітлем) і 2600 моряків у Нарвіку. На підкріплення в червні прийшла 2-га гірська дивізія чисельністю 15 тис. чоловік.
Хід подій Німці, швидко завоювавши південь країни, прибули до Нарвіка з 10 міноносцями та швидко знищили норвезьку берегову охорону, яка стояла перед входом у фіорд.
Пришвартовані в порту Нарвік, їм швидко довелося зіткнутися 10 квітня 1940 року з 5 британськими есмінцями, які з'явилися біля входу у фіорд і перетворили порт на справжній цвинтар для човнів. Проте німецький флот, хоча й зазнав серйозних ушкоджень, зумів їх відбити.
Через три дні союзники направили 8 міноносців і 1 лінійний корабель, щоб вибити німецьку експедицію. Через чисельну меншість німці відступили та затопили свої останні кораблі у фіорді, щоб дозволити вцілілим морякам знайти притулок у засніжених горах, які межують з Нарвіком, залишивши місто в руках союзників.
Через кілька днів союзники отримали підкріплення і налічували 24 500 чоловік. Тому німців у 5 разів менше. Але навчені в арктичних умовах, вони чинили опір до відходу військ союзників, які почали битву за Францію. Таким чином вони змогли відвоювати місто Нарвік, яке вони займали до капітуляції Нарвіцького армійського загону 8 травня 1945 року.
Німецьке вторгнення Німецька група I залишила Бремергафен 6 квітня 1940 року. Вона складалася з 10 есмінців класу 1934 Георг Тіле, класу 1934A Вольфганга Ценкер, Еріха Гізе, Еріха Келлнера, Бернда фон Арніма та класу 1936 Георга Тіле, Дітера фон Редера, Ганса Людеманна, Германа Кюнне, Антона Шмітта і флагманського корабля Вільгельм Гайдкамп під командуванням коммодора Фрідріха Бонте. Кожен із військових кораблів перевозив приблизно 200 солдатів (загалом 1900 гірських солдатів (Gebirgsjäger) 139-го гірського полку (Gebirgsjägerregiment) 3-ї гірської дивізії під командуванням генерала Едуарда Дітля). Десантоносні есмінці більшу частину часу супроводжувалися лінійними крейсериами Шарнхорст і Гнейзенау.
Таким чином, вторгнення до Норвегії почалося вранці 9 квітня 1940 року. Есмінці групи I пройшли Вестфіорд у тумані та сильному снігу, а потім прибули до Офотфіорду, що веде до Нарвіка. Жоден британський корабель не перегородив їм шлях, і німці змогли увійти в цей район, не зустрівши опору. В Офотфіорді вони захопили три норвезькі патрульні катери (Senja, Michael Sars і Kelt). Перед захопленням Kelt встиг надіслати повідомлення на корабель берегової оборони HNoMS Norge, попередивши місцевого норвезького військово-морського командира про наближення кораблів. Німецькі кораблі Вольфганг Ценкер, Еріх Келлнер і Германн Кюнне висадили своїх солдатів у Хер’янгсфіорді (північна гілка Офотфіорду), щоб захопити постачання норвезького полку, що базувався в Ельвегордсмоен. Ганс Людеман і Герман Кюнне також висадили свої війська, щоб вступити в бой з прилеглими норвезькими фортами. Diether von Roeder залишився в Офотфіорді, щоб забезпечити контроль над морем. Erich Giese затримався через проблеми з двигуном і деякий час приєднався до основних сил. До того моменту, коли вони досягли фіорду біля Нарвіка, більшість міноносців вже залишили основне угруповання, щоб захопити передові батареї Офотфіорду. Лише три кораблі наближаються з місією змусити замовкнути два старі норвезькі кораблі берегової оборони, які стоять на варті, а саме кораблі берегової оборони Eidsvold і Norge. Незважаючи на те, що вони були дуже старими, два кораблі з 21-сантиметровими гарматами змогли взяти верх над цими трьома набагато легшими есмінцями з тоншою бронею.
Німці отримали наказ мирно окупувати Норвегію, якщо це можливо, тому німецький флагманський корабель Вільгельм Гайдкамп зупинився і дав знак, що він відішле офіцера для переговорів. Герлах намагався переконати Віллоха, що німці прибули як друзі, але що норвежці повинні передати свої військові кораблі німецьким збройним силам. Капітан Віллох попросив час, щоб проконсультуватися зі своїм командиром, капітаном Пером Аскім, командувачем Норге. Це прохання було відхилено німцями, але поки Віллох розмовляв з німецьким офіцером, офіцер по радіо на борту Ейдсвольда повідомив про події Аскіму. Відповідь Аскіма на німецькі вимоги та наказ Віллоха надійшла негайно; Віллох і Ейдсвольд мали відкрити вогонь. Віллох відповів Аскіму: «Я атакую».. Тим часом німецький есмінець Wilhelm Heidkamp розташувався в 700 м (765,52931 ярдів) від лівого борту Ейдсвольда і націлив торпедні установки на норвезьке судно.
Герлах знову спробував переконати Віллоха здатися, але Віллох відмовився. Коли Герлах залишив Ейдсвольд, він випустив червону сигнальну ракету, показуючи, що норвежці збираються битися. У цей момент капітан Віллох крикнув: «På plass ved kanonene. Nå skal vi slåss, gutter!» («Люди зброю. Ми будемо битися, хлопці!»)9. Ейдсвольд розвернувся до найближчого міноносця і прискорився, скоротивши відстань до Вільгельма Гайдкампа до 300 м, у той час як командир батареї наказав лівій батареї (три 15-см гармати) відкрити вогонь.
Німці, побоюючись, що Ейдсвольд протаранить есмінець, випустили чотири торпеди з Вільгельма Хайдкампа по старому кораблю. Дві торпеди влучили до того, як ліві гармати встигли вистрілити. Норвезький магазин боєприпасів спалахнув, і Ейдсволд розлетівся навпіл. Передня частина корабля затонула за лічені секунди, корма за лічені хвилини, гвинти все ще оберталися. Близько 4:37 ранку він був затоплений. 175 норвезьких моряків загинули в крижаній воді, включно з капітаном Віллохом, лише вісім вижили.