Ebolavirus (ебо́лавірус, вірус Ебо́ла або вірус Е́́бола) — рід вірусів із родини філовірусів (Filoviridae). Перший вид із цього роду виділений у районі річки Е́бола (Заїр), що дало назву вірусу — Zaire ebolavirus. Щонайменше 4 з 5 видів цього роду породжують у людей хворобу, яку спричинює вірус Ебола (або гарячку Ебола). Морфологічно еболавіруси схожі з вірусом Марбург, який також належить до родини філовірусів і зумовлює захворювання з дуже схожими проявами, яке було зареєстровано у XX ст. у низці резонансних епідемій — гарячку Марбург. Вірус Ебола став причиною кількох широко висвітлених серйозних епідемій з часу відкриття вірусу в 1976 році.
Назва і таксономія Таксономія вірусу Ебола кілька разів змінювалася. Першим в 1976 році було виділено вид вірусу (зараз він називається Zaire ebolavirus), який спочатку отримав назву Ebola virus за річкою Ебола, що протікає в Демократичній республіці Конго, де в 1976 році і стався спалах захворювання. Незабаром були виявлені інші схожі віруси, які спочатку позначали як підвиди Ebola virus, і серед вірусологів така практика трапляється до сих пір; при цьому, якщо не вказано конкретний вид, зазвичай мається на увазі Zaire ebolavirus; крім написання Ebola virus (роздільно, з великої літери) також зустрічається і злите — ebolavirus (разом, з маленької літери). У 1998 році ці види були виділені в окремий рід, спочатку названий Ebola-like viruses (), а в 2002 перейменований в ebolavirus (злите написання). Станом на травень 2016 року, ICTV затверджена наступна номенклатура.: рід Ebolavirus, види: Bundibugyo ebolavirus, Reston ebolavirus, Sudan ebolavirus, Taï Forest ebolavirus і типовий вид Zaire ebolavirus.
Наразі вимовляють як «Е́́бола» й «Ебо́ла», хоча існують думки, що правильним є наголос виключно на другому складіЕбола: ua-etymology, але ймовірно допускається будь-який наголос і вимова.
Етіологія
Збудники гарячки Ебола — це виявлені на сьогодні 5 видів РНК-вмісних вірусів, що входять до роду Ebolavirus, якій належить до родини Filoviridae. У складі вірусу є глікопротеїн, який може виявлятись у розчинній формі і спричиняти різке підвищення проникності судин, масивні кровотечі. Види вірусу ЕболаНа сьогодні триває певна дискусія стосовно застосування термінології при цьому захворюванні — або це «хвороба, яку спричинює вірус Ебола», або це «хвороба, яку спричинюють віруси з роду Ebolavirus». Поки що світова медична спільнота не дійшла до однозначного трактування — ось чому й залишається на сьогодні назва хвороби https://microbewiki.kenyon.edu/index.php/Ebola_virus ; http://www.healthline.com/health/ebola-hemorrhagic-fever#Overview 1 ; http://www.phac-aspc.gc.ca/lab-bio/res/psds-ftss/ebola-eng.php ; http://books.google.com.ua/books?id=DVhPAQAAQBAJ&dq=ebola+virus+subspecies&hl=uk&source=gbs_navlinks_s ; Kuhn, J. H.; Becker, S.; Ebihara, H.; Geisbert, T. W.; Johnson, K. M.; Kawaoka, Y.; Lipkin, W. I.; Negredo, A. I.; Netesov, S. V.; Nichol, S. T.; Palacios, G.; Peters, C. J.; Tenorio, A.; Volchkov, V. E.; Jahrling, P. B. (2010). «Proposal for a revised taxonomy of the family Filoviridae: Classification, names of taxa and viruses, and virus abbreviations». Archives of Virology 155 (12): 2083—2103. doi:10.1007/s00705-010-0814-x. PMC 3074192. PMID 21046175.: Заїр, Судан, Таї Форест (раніше — Кот-д'Івуар), Бундібуджо і РестонEbola Hemorrhagic Fever. . У людини клінічно виразні прояви хвороби зумовлюють тільки перші 4 з них. Для виду Рестон характерним є безсимптомний перебіг у людей, у них виявляють антитіла до цього підтипу і, на сьогодні, серйозних захворювань або випадків смерті у людей не зареєстровано. Великі спалахи гарячки Ебола в Африці з високою летальністю (до 90 %) спричинюють види Заїр, Судан і Бундібуджо. Вид Заїр породив останню найтяжчу епідемію 2014—2015 рр., яка триває і досі в Західній АфриціEbola virus disease: background and summary. Disease Outbreak News. .
Спостереження варіантів вірусу при використанні контрастнегативних методів дослідження часто приводить до неправильної їх ідентифікації. Певна кількість питань стосовно вірусу Ебола не розв'язана через необхідність роботи з ним в умовах надзвичайної обережності — він віднесений до I групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним або рідинами, тканинами, предметами, що його можуть містити, вимагає забезпечення максимального рівня захисту, що безумовно створює проблеми і зменшує інтенсивність досліджень.
Вірус Ебола віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.Приложение 3 Биологические и химические агенты//Руководство ВОЗ «Ответные меры системы общественного здравоохранения на угрозу применения биологического и химического оружия»
Морфологія Віруси Ебола є плеоморфними, можуть бути довгими ниткоподібними, «U»-подібними, «6»-подібними, або навіть мати сферичну форму. Вірусні частинки складаються з окремих внутрішніх гвинтоподібних структур, які імовірно й створюють нуклеокапсид, мембранних часточок обгортки і покривного шару. На поверхні останнього є шипи до 10 нм у довжину. Покривний шар створений з клітин хазяїна і з'єднується з нуклеокапсидом. У покривному шарі часто є прогалини, які виникають, скоріше за все, під час виходу сформованих вірусів з клітини хазяїна, коли невеликі ділянки вірусу відриваються. Структура нуклеокапсиду є складною: містить темнуПри дослідженні в електронному мікроскопі. центральну вісь, 20-30 нм в діаметрі, яка оточена світлими спіральними оборотами діаметром у 40-50 нм з чергуванням смугастих розривів, які мають розміри до 5 нм. Зовнішній край нуклеокапсида часто є розмитим, через що встановити поділ між покривним шаром і нуклеокапсидом досить складно. Віруси мають приблизно 80 нм у діаметрі, є непостійної, змінної довжини, яка досягає 14 000 нм.
Кожен віріон містить одну молекулу лінійної, одноланцюгової, негативного сенсу (-)-ланцюг) РНК у 18 959—18 961 нуклеотидів у довжину. 3'кінець не є поліаденілатним і 5'кінець не є обмеженим. Цей вірусний геном кодує 7 структурних білків і 1 неструктурний. Генна послідовність є 3′ — лідер — NP — VP35 — VP40 — GP/sGP — VP30 — VP24 — L — трейлер — 5′; з лідером і трейлером є не транскрибовані регіони, які надають важливі сигнали для управління транскрипцією, реплікацією, збиранням вірусних геномів у нових віріонах. Розділи NP, VP35 і L філовірусів були визначені як ендогенні з геномів кількох груп дрібних ссавцівTaylor, D., Leach, R., Bruenn, J. «Filoviruses are ancient and integrated into mammalian genomes». BMC Evolutionary Biology 2010 10: 193.. Було встановлено, що 472 нуклеотиди від 3'-кінця і 731 нуклеотид від 5'-кінця є достатніми для реплікації вірусного «мінігеному», хоча цього і не достатньо для інфекційного процесуKlenk, H-D; Feldmann, H (editor). Ebola and Marburg Viruses: Molecular and Cellular Biology. Horizon Bioscience. 2004. ISBN 978-1-904933-49-6.. Мінігеномний генетичний матеріал сам по собі не є інфекційним, тому і синтезуються вірусні білки, у тому числі РНК-залежної РНК-полімерази, які необхідні для транскрипції вірусного геному в мРНК, оскільки саме це є необхідним для вірусів з (-)-ланцюг РНК для копіювання свого вірусного геному.
Експериментальні дослідження вірусу були проведені на біологічних моделях: лабораторні (білі) миші, свині, морські свинки, хом'яки. Вважають, що вірус на цих моделях продемонстрував зниження своєї патогенностіEbihara, H., Zivcec, M., Gardner, D., Falzarano, D., LaCasse, R., Rosenke, R., Long, D., Haddock, E., Fischer, E., Kawaoka, Y., & Feldmann, H. (2012). A Syrian golden hamster model recapitulating Ebola hemorrhagic fever. Journal of Infectious Diseases, jis626.. Тоді як у приматів він демонструє високу патогенність.
Чутливість і стійкість вірусу Ebolavirus є чутливим до 3 % розчину оцтової кислоти, 1 % глутарового альдегіду, нерозведеного етилового спирту і при розведенні (1:10-1:100 для ≥10 хвилин), 5,25 % побутового хлорного вапнаMitchell, S. W., & McCormick, J. B. (1984). Physicochemical inactivation of Lassa, Ebola, and Marburg viruses and effect on clinical laboratory analyses. Journal of Clinical Microbiology, 20(3), 486—489.. ВООЗ рекомендує знешкоджувати вірус в лабораторних препаратах шляхом експозиції протягом 10 хвилин у 5,25 % побутовому хлорному вапніWorld Health Organization (2010). WHO best practices for injections and related procedures toolkit. March 2010. . Вірус Ебола є помірно термолабільним і може бути інактивований шляхом нагрівання протягом 30-60 хвилин при 60°С, кип'ятінням протягом 5 хвилин, або гамма-опроміненням (1,2 — 1,27 x106 Рад) у поєднанні з використанням 1 % глутарового альдегідуWorld Health Organization. Interim Infection Control Recommendationsfor Care of Patients with Suspected or Confirmed Filovirus (Ebola, Marburg) Haemorrhagic Fever. March 2008. Ebolavirus також є помірно чутливим до ультрафіолетового опромінюванняSagripanti, J. L., & Lytle, C. D. (2011). Sensitivity to ultraviolet radiation of Lassa, vaccinia, and Ebola viruses dried on surfaces. Archives of virology, 156(3), 489—494.. Вірус Ебола здатний вижити протягом тижня в крові, а також може зберігатися на забруднених поверхнях, особливо при низькій температурі, зокрема при 4°С.
Характеристика окремих видів вірусу Ебола
Zaire ebolavirus Вид Zaire ebolavirus (ZEBOV) вперше виділили в Заїрі в 1976 році, від чого він і отримав свою назву. Вид Заїр вважають типовим видом роду, який спричинив найбільшу кількість спалахів захворювання. Хвороба, яку він спричинював, має найвищий відсоток летальності, що коливається в межах 60-83 %. Під час спалаху 1976 летальність склала 88 %, в 1994 році — 60 %, в 1995 році — 81 %, в 1996 році — 73 %, в 2001-2002 роках — 80 %, в 2003 році — 90 %. Zaire ebolavirus потенційно може бути використаний як біологічна зброя через його летальну дію на людину, тим більше, що на сьогодні поки що не сповіщено про наявність ефективної вакцини, хоча у країнах, постраждалих від епідемії гарячки Ебола 2014—2015 рр. відбувається спостереження за застосуванням експериментальної вакцини. У дослідженні на приматах виявлено, що для виникнення захворювання досить потрапляння через слизові оболонки 1-10 вірусних мікроорганізмівFranz, D. R., Jahrling, P. B., Friedlander, A. M., McClain, D. J., Hoover, D. L., Bryne, W. R., Pavlin, J. A., Christopher, G. W., & Eitzen, E. M. (1997). Clinical recognition and management of patients exposed to biological warfare agents. Jama, 278(5), 399—411., що є теж перспективним для можливого використання як біологічної зброї.
Клітинна структура і метаболізм Zaire ebolavirus складають 7 лінійно розташованих генів. Порядок генів полягає в наступному: 3'-NP-VP35-VP40-GP-VP30-VP24-L. Транскрипційний сигналі пуску і зупинки містить послідовність 3'-UAAUU. Три базових міжгенних послідовності присутні між генами NP і VP35 (3'-GAU) і VP40 і генів GP (3'-назад, і велика міжгенна секвенсова послідовність 142 відокремлює VP30 VP24 і гени. Стеблопетльові структури () були виявлені наприкінці 5I провідної нитки.