Гуанчі — корінне населення Канарських островів на час іспанського завоювання. Гуанчі були єдиним корінним народом, який проживав у регіоні Макаронезійського архіпелагу до прибуття європейців, оскільки немає прийнятних доказів того, що інші острови (Кабо-Верде, Мадейра та Азорські острови) були заселені. Після іспанського завоювання Канарських островів на початку XV століття багато корінних жителів були знищені іспанськими поселенцями, а інші асимілювались іспанськими поселенцями, хоча елементи їхньої культури збереглися в канарських звичаях і традиціях, таких як сільбо (мова свисту на острові Гомера).
Давні гуанчі належали до європеоїдної «білої» раси, без домішок негроїдної. Вважається, що вони могли прибути на архіпелаг десь у першому тисячолітті до нашої ери.
У 2017 році перші загальногеномні дані гуанчів підтвердили північноафриканське походження та те, що вони генетично найбільше схожі на стародавні північноафриканські берберські народи сусідньої Північної Африки.
Розмовляли гуанчі гуанчською мовою з групи давньоканарських мов.
Займалися гуанчі землеробством, застосовуючи кам'яні й дерев'яні знаряддя, а також скотарством. Внаслідок іспанської колонізації більшість гуанчі було винищено, частину вивезено в рабство; інші змішалися з іспанцями і втратили свою мову.
Етимологія Місцевий термін гуаначінет у дослівному перекладі означає "людина Тенерифе " (від Гуан = особа та Ачінет = Тенерифе). За словами Хуана Нуньєса де ла Пенья, це було модифіковано кастильцями на «гуанчі». Етимологічно слово гуанчі є давнім терміном, специфічним для Тенеріфе, але нині воно використовується переважно для позначення доіспанських корінних жителів усього архіпелагу.
Історія
Передісторія
Генетичні дані засвідчують, що жителі північної Африки зробили значний внесок у аборигенне населення Канарських островів після опустелювання Сахари після 6000 року до нашої ери. Лінгвістичні дані свідчать про зв'язки між мовою гуанчі та берберськими мовами Північної Африки, особливо при порівнянні систем числення. Дослідження генетики гуанчі привели до висновку, що вони мають спільних предків з берберськими народами.
В історичний період острови відвідували представники різних народів — нумідійці, фінікійці, карфагеняни та римляниISBN 1-4021-7269-9. Судячи з римських артефактів, знайдених на острові Лансароте та поблизу нього, римляни відвідували Канарські острови між I-м і IV-м століттями нашої ери.
Вважається, що прибуття аборигенів на архіпелаг призвело до вимирання деяких великих рептилій та острівних ссавців, наприклад Canariomys bravoi, гігантського щура Тенерифе.
Римський письменник Пліній Старший, спираючись на звіти Юби II, царя Мавританії, писав, що мавританська експедиція на острови приблизно в 50 році до нашої ери знайшла на них руїни великих будівель, але на них не було населення, про яке можна було б говорити. Якщо ця розповідь точна, то можна припустити, що гуанчі не були єдиними чи першими жителями островів, або експедиція просто не вивчила острови досконально. На Тенерифе, за даними аналізу кераміки, знайденої всередині печери гуанчів в Ікод-де-лос-Вінос, було встановлено, що в ній проживали в VI столітті до нашої ери.
Власне кажучи, гуанчі були корінним населенням Тенерифе, яке, схоже, жило у відносній ізоляції до часу завоювання його кастильцями в XV столітті (хоча генуезці, португальці та кастильці, можливо, бували тут із другої половини VIII століття). Цю назву почали застосовувати до корінного населення всіх семи Канарських островів, з яких Тенерифе є найбільш важливим.
Те, що залишилося від їхньої мови, гуанче — кілька виразів, словникових слів і власних імен стародавніх вождів, які все ще носять певні сім'ї — демонструє певну схожість з берберськими мовами. Перший достовірний запис мови гуанчі було зроблено генуезьким дослідником Ніколозо да Рекко в 1341 році з перекладом чисел, які використовували жителі острова.
Згідно з європейськими хроніками, гуанчі не мали системи писемності до часу завоювання; система писемності могла вийти з ужитку або колонізатори просто не помітили її частини — на островах є досить багато написів, гліфів, наскельних малюнків і різьблення. На деяких островах знайдено петрогліфи, які приписуються різним середземноморським цивілізаціям. У 1752 році Домінго Вандевалле, військовий губернатор Лас-Пальмаса, намагався дослідити їх, а Аквіліно Падрон, священник у Лас-Пальмасі, каталогізував написи в Ель-Хулані, Ла-Кандії та Ла-Калеті на Ель-Ієрро. У 1878 році д-р Рене Верно виявив наскельні малюнки в ущелинах Лас-Балос, які нагадують лівійські або нумідійські писемності, датовані часами римської окупації або раніше. В інших місцях виявлено лівійсько-берберське письмо.
Завоювання Канарських островів
Географічні описи Плінія Старшого та Страбона згадують острови Щасливих, але нічого не повідомляють про їхнє населення. Розповідь про народ гуанчів, можливо, була зроблена близько 1150 року арабським географом Мухаммадом аль-Ідрісі в книзі «Нузхатул Муштак», яку він написав для короля Сицилії Рожера II. У ній аль-Ідрісі повідомляє про подорож Атлантичним океаном, здійснену мугарраринами («авантюристами»), родиною андалузьких мореплавців із Лісабона. Єдиний збережений примірник цієї книги, який зберігається в Національній бібліотеці Франції та був уперше перекладений П'єром Амеде Жобером, повідомляє, що, досягнувши області «липких і смердючих вод», мугаррарини повернулися назад і спочатку досягли безлюдного острова (Мадейра або Ієрро), де вони знайшли «велику кількість овець, м'ясо яких було гірким і неїстівним», а потім «продовжили на південь» і досягли іншого острова, де їх незабаром оточили човнами і привезли до «поселення, жителі якого часто були світловолосими з довгим і лляним волоссям і жінками рідкісної краси». Серед жителів один говорив арабською і запитав їх, звідки вони. Тоді місцевий король наказав повернути їх на континент, де вони були здивовані, зустрівши берберів. Окрім дивовижного й химерного змісту цієї історії, ця розповідь свідчить про те, що гуанчі мали спорадичні контакти з населенням материка. Аль-Ідрісі також описав чоловіків гуанчі як високих, з червонувато-коричневого відтінку обличчям.
У XIV столітті гуанчі, як припускають, мали інші контакти з балеарськими мореплавцями з Іспанії, про що свідчить наявність балеарських артефактів, знайдених на кількох Канарських островах. [ потрібна цитата ]
Кастильське завоювання Канарських островів почалося в 1402 році з експедиції Жана де Бетанкура і Гадіфера де ла Саль на острів Лансароте. Гадіфер вторгся на Лансароте і Фуертевентуру.
Інші п'ять островів дали відсіч. Наступними були захоплені Ель-Ієрро та Бімбаче, потім Ла-Гомера, Гран-Канарія, Ла-Пальма і в 1496 році Тенерифе.
У першій битві при Асентехо (31 травня 1494 року), яка називається Ла Матанса (бійня), гуанчі влаштували засідку на кастильців у долині та вбили багатьох з них — лише кожен п'ятий кастилець вижив, включаючи керівника експедиції Алонсо Фернандеса де Луго.
Пізніше Луго повернувся на острів з альянсом королів південної частини острова та переміг гуанчів у битві при Агуере. Північні королівства (менсеятос) впали після другої битви при Асентехо з поразкою спадкоємця Бенкомо, Бентора, Менсі з Таоро — те, що тепер є долиною Оротава — у 1496 році.
Різні науковці використовували термін «геноцид» для опису завоювання Канарських островів, Мохамед Адхіхарі стверджував, що Канарські острови були ареною «першого в Європі колоніального геноциду заморських поселенців», і що масові вбивства та поневолення корінних жителів разом із примусовою депортацією, сексуальним насильством і конфіскацією землі та дітей являли собою спробу «повністю знищити» народ гуанчі. Тактика, використана на Канарських островах у XV столітті, послужила моделлю для іспанської колонізації Америки. +
Мова Рідна мова гуанчі тепер відома лише за кількома реченнями й окремими словами, доповненими кількома топонімами. Багато сучасних лінгвістів вважають її приналежною до берберської гілки афроазійських мов.
Хоча в мові гуанчі є впізнавані берберські слова (особливо щодо сільського господарства), жодних берберських граматичних флексій не виявлено; наявний великий словниковий запас, який зовсім не схожий на берберський.
Інші сильні схожості з берберськими мовами відображені в їхній системі підрахунку, тоді як деякі автори припускають, що канарська гілка була б сестринською гілкою вцілілих континентальних берберських мов, відокремившись під час раннього розвитку мовної сім'ї та до терміну post quem для походження протобербер.
Система вірувань
Релігія і міфологія
Про релігію гуанчів відомо мало. Існувала загальна віра у вищу істоту, яку називали Ачаман на Тенеріфе, Акоран на Гран-Канарії, Ераоранхан на Ієрро та Абора на Ла-Пальма. Жінки Ієрро поклонялися богині на ім'я Монейба. За переказами, чоловічий і жіночий боги жили в горах, з яких вони спускалися, щоб почути молитви людей. На інших островах тубільці вшановували сонце, місяць, землю та зірки. Загальною була віра в злого духа. Демон Тенеріфе звався Гуайота і жив на вершині вулкана Тейде, який був пеклом під назвою Ечейде; на Тенеріфе та Гран-Канарії незначні демони набули форми диких чорних шерстистих собак, яких називали Jucanchas на першому та Tibicenas на останньому, які жили в глибоких печерах гір, виходячи вночі, щоб нападають на худобу та людей.
На Тенеріфе також поклонялися Магеку (богу Сонця) і Чаксіраксі (богині — матірці). Під час посухи гуанчі гнали свої отари на освячені землі, де ягнят відлучали від їхніх матерів, вірячи, що їхнє жалібне блеяння розтопить серце Великого Духа. Під час релігійних свят військові дії були призупинені, від війни до особистих чвар.
На островах були знайдені ідоли, в тому числі ідол Тари (Музей Канаріо, Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія) і Гуатімак (Археологічний музей Пуерто-де-ла-Крус на Тенеріфе). Але на решті архіпелагу було знайдено набагато більше фігур.
Більшість дослідників сходяться на думці, що гуанчі відправляли свої богослужіння просто неба, під священними деревами, такими як сосна чи драго, або біля священних гір, таких як гора Тейде, яка, як вважалося, була місцем перебування диявола Гуайота. Гора Тейде була священною для аборигенів гуанчі й з 2007 року є об'єктом Всесвітньої спадщини Юнеско. Але іноді гуанчі також звершували богослужіння в печерах, як-от у «Печері Ахбініко» на Тенеріфе. До XX-го століття на Канарських островах (особливо на півночі Тенеріфе) мешкали особини під назвою «Анімерос». Вони були схожі на цілителів і містиків із синкретичними віруваннями, які поєднували елементи релігії гуанчів і християнства. Як і в інших країнах, розташованих поблизу островів (напрмарабути з Магрибу), анімерів вважали «особами, благословенними Богом».
+Головні боги ТенеріфеБогРольАчаманВерховний бог гуанчів на острові Тенеріфе; він є богом-батьком і творцем.ЧаксіраксіМісцева богиня Гуанчі, відома як Матір Сонця.ЧіджораджіБожественна дитина, син Чаксіраксі.ЧіджорагіMagecБог сонця та світла, а також вважається одним із головних божеств.АчугуайоБог місяця. Це була подвійність бога Магека (бога сонця).АчухуканакБог дощу, ототожнений з верховним богом (Ачаман).ГуайотаГоловне злісне божество та супротивник Ахамана. +Міфічні істотиРольМаксіосДоброзичливі другорядні боги або джини; домашніх духів і охоронців певних місць.ТібіценасДемони у вигляді чорних собак, це були діти Гуайоти, злого божества.
Священники-аборигени Гуанчі мали жерців або шаманів, які були пов'язані з богами та висвячені ієрархічно: Релігійний авторитетЮрисдикціяВизначенняGuadameñe або GuañameñeТенеріфедуховні порадники Менсі (королів аборигенів), які керували богослужінням.Файкан або ФайканГран Канаріявідповідальна духовна і релігійна особа, яка керувала богослужінням.Магуадас або АрімагуадасТенеріфе Гран Канаріяжінки-жриці, присвячені поклонінню. Вони брали участь у деяких ритуалах.КанкусТенеріфежерці, відповідальні за поклоніння духам предків і Максіос (молодші боги або джини).
Урочистості