Ескадрені міноносці класу «А́рлі Берк» () — клас есмінців з керованим ракетним озброєнням четвертого покоління. Есмінці будуються на замовлення ВМС США з 1988 року.

Назву класу було дано по головному кораблю, есмінцю КРО «Арлі Берк», названому на честь американського адмірала Другої світової війни Арлі Альберта Берка. Перший ескадрений міноносець класу «Арлі Берк» був введений до складу Атлантичного флоту США 4 липня 1991 року. Після списання 21 вересня 2005 року останнього есмінця класу «Спрюенс» «Кушінг», у ВМС США залишився єдиний клас ескадрених міноносців КРО — ескадрені міноносці «Арлі Берк», до моменту, коли у 2016 році на озброєння став клас «Zumwalt».

На травень 2010 року есмінець «Арлі Берк» є найбільш багатосерійним класом бойового надводного корабля з повною водотоннажністю понад 5000 тонн за всю післявоєнну історію флоту. Враховуючи досить низькі темпи будівництва есмінців у інших державах, у найближчі роки жодна держава світу не зможе побити цей своєрідний рекордКількість переданих есмінців у національні ВМС різних держав за 2000—2008 роки (у дужках зазначається кількість кораблів класу «есмінець КРО», що будувалася на 1 січня 2009 року): США: 25 (9), Японія: 12 (2), Китай: 8 (2), Південна Корея: 7 (2), Індія: 1 (3), Велика Британія: 1 (5), Росія: 0 (0).

Крім флоту США, чотири кораблі класу «Арлі Берк», щоправда з дещо зміненою конструкцією і побудовані за цивільним стандартом (есмінці класу «Конго»), стоять на озброєнні морських сил самооборони Японії. На 2000 рік планувалося ввести до складу ВМС Японії, до 2010 року, ще три кораблі, модернізованих до рівня серії IIA, але станом на зараз від будівництва цих кораблів відмовилися на користь більш досконалих ескадрених міноносців класу «Атаго».

«Арлі Берк» має найдовший цикл виробництва серед усіх надводних бойових кораблів ВМС США. Станом на січень 2025 року, 74 кораблі перебувають на службі, а ще 25 заплановано до введення в експлуатацію.

Призначення До числа основних бойових завдань, поставлених перед ескадреними міноносцями КРО класу «Арлі Берк», відносяться: Захист власних авіаносних і корабельних ударних груп від масованих ракетних атак противника, який використовує протикорабельні ракети, що запускаються як з надводних кораблів, так і з атомних підводних човнів з ракетними комплексами. Протиповітряна оборона власних сил (флотських з'єднань, конвоїв або окремих кораблів) від авіації противника.

Другорядними завданнями кораблів цього класу є: Боротьба з підводними човнами та надводними кораблями противника; Забезпечення морської блокади тих чи інших районів; Артилерійська підтримка десантних операцій; Спостереження за кораблями противника; Участь у пошуково-рятувальних операціях.

Завдяки бойовим можливостям системи «Іджіс», ескадрені міноносці класу «Арлі Берк» здатні вести швидкоплинний тривимірний бій (з одночасним забезпеченням протиповітряної, протикорабельної та протичовнової оборони) в умовах високого ступеня загрози з боку противника. Порівняно з крейсерами «Тікондерога», есмінці класу «Арлі Берк», мають менші габаритні розміри, кращі параметри остійності та бойову живучість, а також оснащені переважно новішими та більш досконалими модифікаціями систем радіоелектронного, зенітно-ракетного та артилерійського озброєння. Під час проєктування, а потім і будівництва ескадрених міноносців класу «Арлі Берк», конструктори проєкту спробували втілити висунуте флотом обґрунтування цього класу: створити корабель, що має 3/4 можливостей ракетних крейсерів класу «Тікондерога» за 2/3 ціни останніхArley Burke-Class Guided Missile Destroyers. Squadron/Signal, color series 4031. (c)Squadron/Signal Publications, 2007. Carrollton, TX. ISBN 978-0-89747-544-0.

Історія будівництва кораблів серії

Історія розробки Розробка есмінців КРО нового класу, здатних доповнити 31 есмінець класу «Спрюенс» і замінити есмінці попередніх класів, почалася наприкінці 1970-х років і, зрештою, привела до створення кораблів даного класу та появи програми з їх будівництва. Принципово новий клас есмінців КРО повинен був стати засобом для досягнення переваги ВМС США над Військово-морським флотом Радянського Союзу. Спочатку розробка нового проєкту ескадреного міноносця була запропонована в 1980 році конструкторам семи суднобудівних підприємств. Їх число вже у 1983 році скоротився до трьох компаній: Todd Shipyards, Bath Iron Works, і Ingalls Shipbuilding.

У підсумку, 5 квітня 1985 року контракту на будівництво першого корабля серії Ι домоглася суднобудівна верф Bath Iron Works. Контракт було укладено на суму $ 321,9 млн, а загальна вартість есмінця-первістка разом з озброєнням склала $ 1,1 млрд (у цінах 1983 року). Верф Bath Iron Works отримала також контракт на будівництво 3-го та 4-го есмінця у серії, а пізніше домагалася все нових і нових контрактів. Другий есмінець першої серії був замовлений другій компанії, Ingalls Shipbuilding (компанія Todd Shipyards не змогла домогтися отримання контракту).

Серійне будівництво

Після замовлення на будівництво перших трьох есмінців (DDG-51 — 53) 13 грудня 1988 прийшло замовлення на будівництво ще п'яти есмінців серії. За цим замовленням 22 лютого 1990 року надійшло нове на будівництво додаткових п'яти есмінців, далі судноверфями було отримано замовлення (від 16 січня 1991 року) на ще чотири есмінці. Останнє замовлення на п'ять есмінців першої серії корабля було отримане верфями Bath Iron Works і Ingalls Shipbuilding 8 квітня 1992 року, причому останній із п'яти замовлених у 1992 році есмінців добудовувався вже як корабель серії Flight II.

Замовлення на кораблі II серії були розподілені наступним чином: 19 — 21 січня 1993 — чотири есмінці (DDG-73 — DDG-76), 20 липня 1994 — три (DDG-77 — DDG-79), причому останній із цих трьох есмінців будувався за проектом Flight IIA.

Замовлення на будівництво кораблів серії IIA були здійснені в такі строки: 6 січня 1995 — три одиниці (DDG-80 — DDG-82), 20 червня 1996 — дві одиниці (DDG-83 — DDG-84), 13 грудня 1996 — чотири одиниці (DDG-85 — DDG-88), 6 березня 1998 — тринадцять одиниць (DDG-89 — DDG-101), 13 вересня 2002 — одинадцять одиниць (DDG-102 — DDG-112), 15 червня 2011 — одна одиниця (DDG-113), 27 вересня 2011 — дві одиниці (DDG-114 — DDG-115), оголошений опціон на DDG-116.

На початок червня 2011-го заплановано будівництво 75 ескадрених міноносців даного класу, з яких 61 корабель вже побудований38 кораблів побудовано на судноверфі компанії Bath Iron Works (дочірнього підприємства корпорації General Dynamics), 33 есмінця побудовані на судноверфі компанії Ingalls Shipbuilding (дочірньої компанії корпорації Northrop Grumman Corporation)., по 2-3 нових корабля вводиться у дію щорічно. Останній, 61-й есмінець серії, (Спрюенс), був прийнятий до складу ВМС США 1 жовтня 2011 року. Після відмови у липні 2008 року від великосерійного будівництва есмінців класу DDG-1000, з'явилися плани будівництва ще 8-11 кораблів класу «Арлі Берк» крім вже замовлених 62 і збільшення загального числа побудованих есмінців серії до 70-73 одиниць. Будівництво нових есмінців класу «Арлі Берк», наступних після «Майкл Мерфі», дозволяє суднобудівним верфям США не переривати виробництво ескадрених міноносців до початку серійного виробництва на цих підприємствах нових крейсерів класів CG(X) і CGN(X), яке очікується не раніше 2015 року (якщо не вважати малосерійне будівництво есмінців DDG-1000). У грудні 2009 року ВМС США уклали контракт вартістю $ 117 млн на придбання матеріалів для есмінця DDG-113, а у квітні 2010-го контракт вартістю $ 114 млн на придбання матеріалів для есмінця DDG-114«Northrop Grumman awarded $114M contract; Navy orders 30th DDG 51 ship» , www.gulflive.com, April 24, 2010..

У червні 2011 року стало відомо, що керівництвом ВМС США було прийнято рішення про збільшення замовлення на есмінці класу «Арлі Берк» і продовження їх будівництва як мінімум до 2031 року. В рамках програм 2012 і 2013 років планувалося розробити нову поліпшену модифікацію ескадреного міноносця — Серію III, за якою, починаючи з 2016 року (з корабля DDG-122), має бути закладено 24 нових кораблі цього класу. Планується, що кораблі від DDG-113 до DDG-121 будуть поступово «насичуватись» технологіями Серії III.

Вартість будівництва Вартість будівництва головного есмінця у цінах 1983 року становила $ 1,1 млрд. На 2004 рік усереднена вартість спорудження одного корабля серії IIA дорівнювала $ 1,1...1,25 млрд, а щорічна вартість обслуговування одного корабля (у разі одного ремонту раз на два роки) = $ 20 млн. До 2009 року, через інфляцію, вартість одного есмінця третьої підсерії (Flight IIa) зросла до $ 1,4 млрд, а щорічна вартість обслуговування — до $ 25 млн.

Основна частка коштів від загальної вартості будівництва та озброєння ескадрених міноносців класу «Арлі Берк» йде безпосередньо на придбання і монтаж на есмінцях систем озброєння. Так, 6 корпусів есмінців, замовлених Bath Iron Works до закладки в 2002-2005 роках обійшлися у $ 3 170 973 112, вартість 4 корпусів, замовлених Ingalls Shipbuilding у ці ж строки = $ 1 968 269 674, з чого легко можна вирахувати середню вартість корпусу одного есмінця, яка дорівнює ≈ $ 500 млн, тобто трохи більше третини від загальної вартості корабля. Таким чином, майже дві третини витрат на введення корабля в експлуатацію складає його озброєння. Найдорожчою складовою озброєння есмінців «Арлі Берк» є бойова система Іджіс — її вартість дорівнює приблизно $ 300 млн.

Наступний після «Майкл Мерфі» есмінець класу «Арлі Берк» (будівництво передбачалося почати 2009 року) обійдеться бюджету Військово-морських сил США в $ 2,2 млрд. Передбачається, що середня вартість інших есмінців майбутньої серії, будівництво якої поки тільки планується, не перевищить $ 1,7 млрд.

Зростання витрат обумовлено, крім інфляції, також установленням на кораблі, що будуються, нових систем озброєння.

Конструкція

Корпус і надбудова

Серія I