Єнісейські киргизи (стародавні киргизи, ) — стародавній тюркський народ, що проживав в районі Саяно-Алтаю; споріднений зі стародавніми дінлінами і пращур сучасних киргизів, алтайців, тувинців і хакасів.
Історія Китайське джерело ІХ століття дає опис стародавніх киргизів як європеоїдів: «вони високого зросту, з рудим волоссям, з рум'яним обличчям та блакитними очима. Чорне волосся вважалося поганою ознакою». У IX ст. утворили Киргизький каганат, що проіснував лише 80 років.
У XVII столітті єнісейські киргизи входили до складу Джунгарського ханства. У 1703 році джунгарський хан переселив єнісейських киргизів до Джунгарії. Ті з них, хто залишився у Красноярській котловині або повернувся до неї, склали основу хакаського народу. Переселенці ж були знову переселені Китайською імперією до Маньчжурії, де вони зараз відомі під назвою фуюйські киргизи.
Єнісейські киргизи в давній період Єнісейські киргизи були носіями археологічної культури Rustam A. Abdumanapov. Абдуманапов Р.А. Походження племені дөөлөс у розрізі етногенетичних зв'язків киргизів з Алтаєм. Існують припущення про можливий зв'язок Таштицької культури та з етногенезом єнісейських киргизів.
Першою згадкою про єнісейських киргизів є запис в «Історичних записках» Сима Цяня через підпорядкуванням їх хунну (201 рік до Р. Х) , — китайці говорили про державу (або Цзюйу 居勿, Цзегу 結骨) населення якого вважали змішаним із динлінами. За легендою, правили єнисейськими киргизами нащадки хуннського чжуки-князя, китайського полководця (李陵).
Китайські джерела періоду Тан описують єнісейських киргизів як рослих, з рудим волоссям, білим обличчям і зеленими або блакитними очима The Cambridge History of China. Volume 3: Sui and T’ang China, 589—906 AD, Part One — Cambridge University Press, 1979 — p. 235. Подібний опис дається в тибетських та арабо-перських джерелах. Однак не всі єнісейські киргизи були світловолосими та світлоокими. Китайські джерела цього ж періоду говорять про наявність меншою мірою темноволосих і темнооких. З цього приводу цікаво висловився американський тюрколог Майкл Дромпп:
Існує думка, згідно з якою дінліни
і давні киргизи мали тісні етнічні зв'язки з монголами Арзибаєв Т. К. Етнічні зв'язки киргизів з монголами, ойратами, калмиками, бурятами // Матеріали Першого Міжнародного алтаїстичного форуму «Тюрко-монгольський світ великого Алтаю: історико-культурна спадщина та сучасність». - Барнаул, Горно-Алтайськ, 2019. - С. 146-149 .. На думку М. Я. Бічуріна, древні киргизи мали змішане тюрко-монгольське походження Нусупов Ч. Т. Політико-історичні проблеми генези ідеології, державності та культури киргизького народу . - Киргизький державний національний університет, 2000. - С. 65. - 295 с.: «На південних межах Єнісейської губернії, де знаходилася столиця хягасів, і нині корінні жителі суть тюркомонголи» . «Хягас за первісним своїм складом має бути держава Монголо-тюркська і складається з двох народів: тюрків і монголів»
Шойгу С. К., Аракча К. Д. Урянхай. Тива Дептер . - Слово, 2007. - С. 40. - 662 с. Давньокитайські джерела про киргизьку державність і листи китайського імператора киргизькому кагану (III ст. по Р. Х.— IX ст. по Р. Х.) . Пізнєєв Д. М. Історичний нарис уйгурів. - 1899. - С. 35. - 153 с.. Це твердження вступає в конфлікт з низкою протиріч, таких як: згадки про європеоїдну зовнішність єнісейських киргизів
Lung, Rachel. Interpreters in Early Imperial China. — John Benjamins Publishing, 2011. — С. 108., тюркську мову орхоно-єнісейських написів Кормушин І. В. Стародавні тюркські мови. Кизласов І. Л. Рунічні писемності євразійських степів. - М .: Східна література , 1994. - 327 с. - 2,000 прим. (з окремими монгольськими лексичними елементами) Потапов Л. П. Нариси з історії алтайців. - Москва, Ленінград: Видавництво Академії наук СРСР. - С. 137. - 444 с. єнісейських киргизів до гаплогрупи R1a, нехарактерної монгольським племенам Волков В. Г. , Харків В. Н. , Степанов В. А. Андронівська та тагарська культури у світлі генетичних даних // Праці Томського обласного краєзнавчого музею ім. М. Б. Шатілова. - Томськ, 2012. - Т. XVII. - C.147-166.
До складу єнісейських киргизів крім тюркомовних та монголомовних груп Нариси історії Хакасії: з найдавніших часів до сьогодення. - Видавництво Хакаського державного університету ім. Н. Ф. Катанова, 2008. - С. 187. - 671 с. - ISBN 9785781005420 . влилися індо-іранські Чороєв К. Походження киргизів з погляду генеалогічних переказів та популяційної генетики, угорські, самодійські
та кетські елементи Петрухін Ст Я., Раєвський Д. С. Історія народів Росії в давнину і ранньому середньовіччі 3-тє вид., Випр. та дод. Навчальний посібник для бакалаврату та магістратури . - Litres, 2018. - С. 184. - ISBN 9785041259600 .
Єнісейські киргизи в середні віки У V—VIII століттях єнісейські киргизи були під орудою жужанів, Тюркського каганату, Уйгурського каганату. За уйгурів єнісейських киргизів було досить багато: понад 100 тис. родин і 80 тис. воїнів. Від земель єнісейських киргизів до ставки Уйгурського кагану було 3000 лі чи 40 днів шляху на верблюдах.
Розгром уйгурів та розквіт єнісейських киргизів У першій половині VII століття єнісейські киргизи потрапили в залежність від , і уйгури поставили до них намісника () для нагляду. Втім, збереглася влада царя та його трьох радників: цисибея (), цзюшабобея (), амібея ().
У 648 році сюеяньто були розгромлені імперією Тан, і багато уйгур перейшли в танське підданство. Єнісейські киргизи вирішили відправити послів до імператора. До двору приїхав старійшина Силіфа Шибоку Ачжань (). На бенкеті він попросив імператора зробити його своїм васалом. Імператор велів прийняти землі цього старійшини під назвою губернаторства цзянькунь (), старійшина здобув військове звання цзо туньвэй да цзянцзюнь ((, ранг незрозумілий), призначений головою округу (, дуду) і підпорядкований намісництву ().
З 650 по 683 роки відправили 2 посольства до Китаю.
У 707—710 роках надіслали подарунки імператору Тан Чжун-цзуну, і він згадав, що виділяє єнісейських киргизів зі своїх васалів через близькість походженняПравляче прізвище Лі 李 походило від тюрків принаймні з жіночого боку..
З 712 по 756 роки, за імператора династії Тан Сюань-цзуне, чотири рази надсилали подарунки.
758 року уйгури Моян-чура завоювали єнісейських киргизів. Ймовірно, єнісейські киргизи розділилися на кілька князівств. Були налагоджені зв'язки з арабами-даші (від яких приходили каравани з візерунчастими тканинами), Тибетською імперією, а також з карлуками, яких використовували як провідників на караванних шляхах. Ажо здобув від тюрків титул пігадуньцзецзинь (, піга=більге=мудрий)
У 840 році вони розгромили Уйгурський каганат і утворили Киргизький каганат, що понад 80 років був головною силою в Центральній Азії. Приблизно в 818 році Ажо оголосив себе каганом, свою матір (вона була з тюргешів) — ханшей-вдовою (可敦), дружину (вона була дочкою Тибетського генерала) — ханшей. Уйгури відправили армію на чолі з міністром, але не змогли перемогти. Війна тривала 20 років, і уйгури не досягли успіхів. Ажо повірив у швидку перемогу. У уйгур трапилося міжцарство, і старійшина Цзюйлу Мохе () привів армію єнисейських киргизів до столиці уйгурів — Хара-Балгас. Місто було спалено, посеред попелища Ажо поставив свій золотий намет. Серед трофеїв що до нього потрапили Тайхе (), китайська царівна та вдова чотирьох каганів. Каган переніс ставку в гори Лаошань і відправив китайську царівну з ескортом у Тан, але шляхом його атакував уйгурський Уге-каган і забрав царівну. Каган відправив Чжуу Хе Су () до імператора, щоб розповісти про те, що сталося.
841 року до імператора династії Тан У-цзуна прибув посол єнісейських киргизів. Імператор дуже привітно прийняв його, поставив його вище за посла з держави Бохай (). Розпорядник () Чжао Фан () вирушив до кагану з візитом у відповідь. Також імператор наказав міністрам та чиновникам з «Ритуального наказу» () опитати послів і скласти опис країни єнісейських киргизів. Міністр Де Юй () запропонував скласти родовід Ажо і написати його портрет.
Ажо став переслідувати Уге-хана, що сховався у племені хейчезці («чорнобричників»), і попросив у Тан підтримки. Але імперія на той час перебувала в занепаді і трималася тільки через знищення уйгур і розпаду Тибету. Імператор наказав нагородити Ажо титулом Цзун Інсюн'у Ченмін кехань (), але в 846 році Тан У-цзун помер, не встигнувши відправити послів, і новий імператор Тан Сюань-цзун не поспішав. На спільній раді вищих чинів вирішили, що титули давали уйгурам, коли вони були сильні, і якщо нагороджувати і єнісейських киргизів, то вони пишатимуться і стануть небезпечними. Імператор відкликав грамоту.
У 847 році єнісейські киргизи здійснили великий похід на Амур проти уйгурів, що бігли туди, в кількості до 500 осіб П. П. Азбелєв. Стародавні киргизи. Нариси історії та археології. Глава V. Епоха, якої не було: єнісейські киргизи на рубежі тисячоліть. і племені шивей, що дав їм прихисток, в поході брало участь 70 тисяч вершників на чолі з міністром Або Історія Хакасії: з найдавніших часів до 1917 року. РОЗДІЛ ІІ. ХАКАСІЯ В ЕПОХУ ФЕОДАЛІЗМУ. (VI — перша половина XIX ст.). Глава 3. Давньохакасська держава (VI—XIII ст.). ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ. 4. Давньохакасська держава в ІХ-ХІІ ст. . — Москва: Видавнича фірма «Східна література», 1993. — С. 68..
847 року каган помер. Імператор дав новому кагану титул Ін'у Чен Мін кехань ().
У 860—874 роках єнісейські киргизи тричі надсилали послів до імперії Тан. Після історики не вели записів.
Згодом каганат розпався на кілька князівств.
Єнісейські киргизи при монголах У 1206 році було створено монгольське ханство на чолі з Темучином, що здобув титул Чингісхан. На курултаї всіх монгольських князів було ухвалено рішення про підкорення «». Це завдання Чингісхан довірив своєму старшому синові Джучі. У 1207 році Джучі та Субедей вирушили в похід, де їм вдалося підкорити ойратів, , , і куштемі (киштими киргизів). Підступивши до кордону єнісейських киргизів Джучі та Субедей зустріли тумен-киргизів. Беки киргизів вирішили добровільно підкоритися. Багато лісових племен, що були данниками киргизів, таким чином теж підкорялися Чингісхану. Джучі взяв із собою всіх беків, темників і тисячників підкорених ним народів у тому числі й киргизьких, а потім рушив назад у ставку батька, щоб вони «виявили знаки покори» новому кагану.
«Вони висловили покірність і били пану чолом білими кречетами-шинхот, білими ж меринами та білими ж соболями.» Монгольський звичайний виборник. § 239 // Потаємна оповідь / Пер. С. А. Козіна . — М. — Л., 1941.
Рашид ад-Дін:
«У році толай, що є роком зайця, що відповідає місяцям 603 [1206/1207], Чингісхан послав гінцями до цих двох государів Алтана і Букра і закликав [їх] до підкорення. Ті послали назад разом з ними трьох своїх емірів, яких звали: Урут-Утуджу, Елік-Тімур і Аткірак, з білим соколом, як вираз пошани від молодшого старшого, і підкорилися [йому]». Рашид ад-Дін. Збірник літописів. 1. Книга 1. www.vostlit.info . М.-Л. АН СРСР (1952).
Киргизи мали платити «податок кров'ю» — обов'язок постачати воїнів до монгольських військ.
Повстання єнісейських киргизів В 1217 в Сибіру повстали одне з монголомовних племен Баргуджин-Токума або тюркомовних племен, що проживали у Східній Тиві, в цей момент головні сили монголів знаходилися на території імперії Цзінь. Чингісхан наказав своєму довіреному полководцю -нойону придушити повстання та встановити контроль над територією. Борагул-нойон зазнав поразки та загинув. Дізнавшись про це, Чингісхан негайно відправив туди іншого полководця на ім'я Дорбо Докшин-нойона. Прибувши на місце Дорбо Докшин-нойон вирішив ударити в тил противнику через гори. Він завдав раптового удару по противнику, коли тумати святкували перемогу над Борагул-нойоном. Після перемоги монголів, полонених туматів зробили рабами сім'ї Борагул-нойона.
У 1218 повстали тумати і байлуки. Чингісхан наказав єнісейським киргизам придушити повстання їхніх сусідів. Єнісейські киргизи відмовилися і самі повстали. На чолі повстання киргизів став Курлун.