Вільям Френк Баклі молодший (; 24 листопада 1925 р. — 27 лютого 2008 р.) — американський консервативний письменник, коментатор та політолог. Він заснував журнал «Національний оглядач» в 1955 році, який мав великий вплив на рух консерваторів; вів 1429 епізодів телевізійного шоу «Firing Line» (1966-1999), де він став відомий завдяки його транслатлантичному акценту та багатому словниковому запасу; написав національну синдикатську та численні шпигунські романи.
Джордж H. Неш, історик сучасного американського консервативного руху, сказав, що Баклі «був, мабуть, найважливішим публічним інтелектуалом у Сполучених Штатах за останні півстоліття. Для цілого покоління він був вищим голосом американського консерватизму та його першого великий діяч». Головний внесок Баклі в американську політику – це злиття консерватизму та анти-комунізму, що отримало назву американського консерватизму і лягло в основу політики Рональда Рейгана. Колишній республіканський лідер Боб Доул заявив, що «Баклі запалив вогонь». Баклі написав «God and Man at Yale» (1951) і понад п’ятдесят різних книг з письма, історії, політики та вітрильного спорту, в тому числі серію романів з агентом ЦРУ Блекфордом Оуксом. Сам себе Баклі називав ліберальним та консервативним. Мешкав у Нью-Йорку та Стемфорді, штат Коннектикут. Він був віруючим католиком і регулярно відвідував Латинську месу.
Дитинство Баклі народився 24 листопада 1925 року в Нью-Йорку. Матір – Алоїза Жозефіна Антонія (в молодості – Штейнер), народилася в Нью-Орлеані; мала німецько-швейцарське та ірландське коріння. Батько – Віліям Френк Баклі – адвокат і розробник нафтової промисловості, сам з Техасу. Вільям, разом з родиною, переїхав до Мексики, а потім до Шарону, штат Коннектикут, поки не розпочав навчання в паризькій школі. Його перша та друга мова були іспанська та французька. Як хлопчик, Баклі любив музику, вітрильний спорт, верхову їзду, полювання і лижний спорт. Усе це знайшло відображення в його майбутніх творах. Перед початком Другої світової, у віці 12-13 років, Вільям відвідував католицьку підготовчу школу Святого Джонса в Англії. Під час війни, родина Баклі приютила майбутнього англійського історика Алістера Хорна, який був евакуйований зі свого рідного дома. Алістер і Вільям залишились друзями на все життя і разом в 1943 закінчили мільбруську школу в штаті Нью-Йорк. Вільям був членом клубу Американських хлопців для захисту Еррола Фліна (ABCDEF) під час засідання Фліна про законне зґвалтування в 1943-му. Також у Мільбруку, Вільям заснував та редагував щорічник школи під назвою «The Tamarack», що стало його першим публікаційним досвідом. В юності, батько Вільяма заохочував його читати роботи ліберального автора Альберта Джей Нока. В юності Баклі розвинув багато музикальних талантів: він добре володів клаверсином, який пізніше називав «інструментом, який я люблю сильніше за всі інші». Також він був досвідченим піаністом і навіть виступав на Національному публічному радіо-шоу «Piano Jazz». Великий шанувальник Себастьяна Баха, що висловив побажання, аби музика Баха грала на його похоронах.
Освіта, військова служба і ЦРУ Баклі навчався вдома до 8 класу за програмою Калвертської балтиморської школи. В 1943 Баклі вступив до Національного автономного університету Мексики. Через рік після закінчення школи офіцерів армії США, він отримав звання другого лейтенанта армії США. У своїй книзі «Miles gone by”, він коротко розповідає, що є членом почесної варти Франкліна Рузвельта після його смерті. Протягом війни, він служив в Форті Беннінг, штат Джорджія та Форт Сем-Хьюстон, штат Техас. Після закінчення війни, він навчався в Єльському університеті, де був членом таємного товариства «Череп на кістки» і майстерним дебатером. Був активним членом Консервативно\ партії Єльского політичного союзу, а також виконував обов’язки голови «Yale Daily News», а також був інформатором ЦРУ. Баклі вивчав політологію, історію та економіку і закінчив університет з відзнакою в 1950 році. Також він відзначився в Єльській команді дебатистів, і, під керівництвом професора Ролліна Г. Остервейса, баклі відточував свій стиль. В 1951 році, разом з багатьма іншими випускниками Ліги Плюща, Баклі було прийнято на роботу до ЦРУ, де він служив 2 роки, у тому числі 1 рік в Мехіко, працюючи над політичною акцією для Говарда Ханта, який пізніше потрапив до в’язниці за участь у справі «Уотергейт». Поки Баклі був в Мехіко, він редагував «The Road to Yenan» («Дорога до Єнана») – книгу перуанського автора Еудокіо Равінса.
Шлюб і сім’я В 1950 році Баклі одружився з Патрісією Олдіен Остін «Пат» Тейлор (1926-2007), дочкою канадського промисловця Остіна К. Тейлора. Він зустрів Пат, протестантку за Ванкувера, Британська Колумбія, коли вона була студенткою коледжу Вассар. Пізніше вона збирала кошти для таких благодійних організацій, як Центр раку, інституту реконструктивної пластичної хірургії в медичному центрі Нью=Йоркського університету та Лікарню спеціальної хірургії. Вона також збирала гроші для ветеранів В’єтнаму та хворих на СПІД. 15 квітня 2007 року, вона померла у віці 80 років від інфекції після довгострокової хвороби. Після її смерті Баклі здавався «пригніченим і втратив інтерес до всього», як казав його друг Крістофер Літтл. У Вільяма був один син – Крістофер Баклі.
Вільям Ф. Баклі-молодший мав дев’ять братів і сестер, серед них Морін Баклі-О’Рейлі (1933-1964), яка одружилася з Джеральдом А. О’Рейлі, директором ліків Річардсона-Вікса. Сестра Прискілла Л. Баклі — автор книги «Живіть з національною рецензією: спогад», для якої Вільгельм написав передмову. Сестра Патрісія Баклі Бозел була однокомнатницею Патрісії Тейлор у Вассарі, перш ніж кожен одружився; брат Рейд Баклі – автор, дебатів-майстер і засновник школи публічних виступів у Баклеї; і брат Джеймс Л. Баклі, який став сенатором США з Нью-Йорка, а пізніше став суддею апеляційного суду Сполучених Штатів для округу D.C.
Перші книги God and Man at Yale
В 1951 році була опублікована перша книга Баклі «Бог і Людина в Єлі». Книга була написана в Хамдені, штат Коннектикут, де Вільям і Пат Баклі почали жити спільним життям. Дана робота стверджувала, що Єльський університет відійшов від своєї первинної освітньої місії. Критики стверджували, що ця робота зневажила роль академічної свободи. Баклі сам створив увагу до книги через ЗМІ за допомогою «вступу», який написав Джон Чеберлен,в якому йдеться, що він «змінює хід свого життя» і що знаменитий редактор журналу «Життя» вийшов із «безрозсудної щедрості». Вільям згадується в романі «Маньчжурський кандидат» за авторством Річарда Кондона в 1959, як «захоплюючий молодий чоловік, який писав про чоловіка і бога в Єлі».
McCarthy and His Enemies
В 1951 році, Баклі, спільно зі своїм другом Брентоном Бозеллом-молодшим, який сильно захищав сенатора Джозефа МакКарті як патріотичного хрестоносця проти комунізму, видав книгу «МакКарті та його Вороги». В ній стверджується, що «маккартизм – це рух, навколо якого люди доброї волі і суворої моралі можуть закрити ранги». Баклі працював редактором «Американського Меркурія» в 1951 та 1952, але покину його після того, як в журналі з’явилися антисемітські позиції.
Національний огляд Оскільки в США було мало публікацій, які були присвячені консервативним коментарям, Баклі заснував «Національний огляд» у 1955 році і виступав його головним редактором до 1990 року. Протягом цього часу "Національний огляд" став стандартним носієм американського консерватизму, сприяючи зростанню традиційних консерваторів та лібералів. Досліджуючи післявоєнну консервативну інтелектуальну історію, Кім Філліпс-Фейн пише: «Найвпливовіший синтез цього питання залишається «Консервативна інтелектуальна традиція» Джорджа Неша від 1945 року… Він стверджував, що післявоєнний консерватизм об’єднав три могутні та частково суперечні інтелектуальні течії, які раніше були значною мірою незалежні одна від одної: лібералізм, традиціоналізим та антикомунізм. Кожна ідея мала свої попередників в двадцятому (і навіть дев'ятнадцятому) століттях, але вони були об'єднані в їх післявоєнні формулювання Вільямом Ф. Баклі та «Національним оглядом». Об’єднання цих різних конкуруючих непримиренних шкіл думки призвело до того, що Неш стверджував, що він створив узгоджене сучасне Право.
Як авторів та редакторів, Баклі шукав інтелектувалів, котрі були колишніми комуністами, або колись працювали зліва, включаючи Уіттекера Чемберса, Вільяма Шламма, Джона Доса Пасоса, Френка Майєра та Джеймса Бернхема. Коли Джеймс Бернхем став одним із перших старших редакторів, він закликав прийняти більш прагматичну редакційну посаду, яка поширюватиме вплив журналу на політичний центр. Сміт вважає, зо Бернхем подолав іноді гарячу опозицію з боку інших членів редакційної колегії, у тому числі Мера, Шламма, Вільяма Рікенбакера та видавника журналу Вільяма А. Рушера, і мав значний вплив як на редакційну політику журналу, так і думку самого Баклі.
Визначення меж консерватизму Баклі та його редактори використовували свій журнал для визначення меж консерватизму, а також виключення людей, ідей або груп, які вони вважали недостойними консервативного титулу. Тому він засудив Айн Ренд, Товариство Джона Беріка, Джорджа Уоллеса, расистів, білих супремацистів та антисемітів. Коли він вперше зустрівся з автором Айн Ренд, згідно слів Баклі, вона зустріла його наступним чином: «Ви дуже сміливі, щоб вірити в Бога». У свою чергу, Баклі відчув, що «стиль Ренд і її послання зіткнулися з консервативним етосом», і він вирішив, що ворожість Ренд до релігії зробила її філософію неприйнятною для його розуміння консерватизму. Після 1957 року він намагався вирвати її з консервативного руху, видавши в край негативний огляд Уіттекера Чемберса про роман «Атлант розправив плечі» Ренд. У 1964 році він написав про «остаточну несумісність її висушеної філософії з наголосом консерватора на трансцендентності інтелектуальній та моральній», а також «несумісність важкого схематичного, непримиренного, непохитного догматизму, який сам по собі є неприйнятним». Інші атаки були написані Гаррі Уіллісом та М. Стентоном Евансом. Тим не менше, Бернс стверджує, що її популярність та її вплив на «право» змусили Баклі та його коло переосмислити, як традиційні поняття чесноти та християнства можна інтегрувати з усією підтримкою капіталізму.
Погляд на сегрегацію на Півдні