«Зе́йдліц» () — лінійний крейсер ВМС Німецької імперії епохи Першої світової війни. В офіційній німецькій класифікації того часу лінійних крейсерів не було, і цей тип кораблів спільно з броненосними крейсерами належав до великих крейсерів ().
Був подальшим розвитком лінійних крейсерів класу «Мольтке». У порівнянні з ними мав те ж озброєння з десяти 280-мм гармат і проектну максимальную швидкість ходу в 26,5 вузлів. За рахунок збільшення нормальної водотоннажності на 2000 тонн отримав більш серйозне бронювання (товщина головного бронепоясу була збільшена до 300 мм). У порівнянні з британськими лінійними крейсерами того часу класів «Індефатігебл» і «Лайон» мав слабше озброєння, сильніше бронювання і гарний протимінний захист. Відмінності були зумовлені в основному тим, що німецькі інженери вважали свої гармати досконалішими і тому їхні кораблі в порівнянні з британськими могли мати менший калібр головної артилерії при тій же її ефективності. Також, на відміну від британських крейсерів, які розроблялися в основному для боротьби з крейсерами супротивниками, німецькі крейсери через менший розмір німецького флоту, створювались у тому числі для лінійного бою головних сил британського і німецького флотів і тому мали захист, зрівнянний з британськими лінкорами.
«Зейдліц» став у стрій 22 травня 1913 року і разом з іншими німецькими лінійними крейсерами служив у складі 1-ї розвідувальної групи. Брав участь практично в усіх крупних операціях німецького Флоту відкритого моря і майже всю війну був флагманським кораблем командувача групи контр-адмірала Хіппера. Крейсер став знаменитим завдяки винятковій живучості, продемонстрованій під час Ютландської битви 31 травня — 1 червня 1916 року. Під час бою корабель зазнав одного торпедного влучання і 19 влучань важкими снарядами. Прийнявши всередину корпуса близько 5300 тонн води (21 % від водотоннажності), крейсер на третій день піяле битви (4 червня) зміг повернутися на базу завдяки надзвичайній боротьбі команди за живучість корабля.
За результатами мирної угоди наприкінці Першої світової війни був інтернований у британській базі Скапа-Флоу на Оркнейських островах 24 листопада 1918 року. Затоплений власним екіпажем 21 червня 1919 року. Згодом був піднятий і розібраний на метал.
Історія розробки За законом про флот 1900 року німецький флот до 1917 року повинен був налічувати 38 лінкорів і 14 броненосних крейсерів. В результаті поправок, прийнятих рейхстагом у 1906, 1908 і 1912 роках, ця цифра була збільшена до 41 лінкора і 20 великих крейсерівПо класифікації того періоду в німецькому флоті броненосні і лінійні крейсери належали б до великих крейсерів. По британській класифікації 1912 року німецькі великі крейсери аж до «Блюхера» належали до броненосних крейсерів, а починаючи з «Фон дер Тана» — до лінійних крейсерів.. З метою поповнення флоту новими кораблями, з 1908 по 1911 рік щороку мало закладатися три дредноута і один лінійний крейсер. В рамках бюджету 1910 року в Німеччині мало бути закладено три лінійних корабля типу «Кайзер» та один лінійний крейсер. Крейсер повинен був стати доповненням до флоту і отримав при закладці індекс «J»Крейсери, що доповнювали флот до 20, при закладенні отримували буквені індекси. Так «Зейдліц», що став 19-м, отримав індекс «J», а наступний за ним, 20-й, «Дерфлінгер» — індекс «K». Після «Дерфлінгера», щоб не перевищити число 20, все наступні крейсери мали ставати в стрій на заміну вже наявним. Тому при закладенні вони отримували імена «Ерзац» (з німецької заміна) + «Ім'я заміненого корабля». Так, наступний за «Дерфлінгером» «Лютцов» отримав при закладенні ім'я «Ерзац Кайзерін Аугуста», оскільки ставав у стрій замість крейсера «Кайзерін Аугуста».. Розробка вимог до нового корабля почалося ще на початку 1909 року, коли Генеральний морський департамент зажадав від державного секретаря Імператорського морського відомства Альфреда фон Тірпіца основні вимоги, викладені у письмовому вигляді. При цьому корветтен-капітан Вальдемар Фоллертун вважав, що, на відміну від англійських лінійних крейсерів, німецькі великі крейсери мали бути по суті швидкохідними лінкорами, здатними вести лінійний бій. Він підтримував ідею німецького типу лінійного крейсера, який можна було б застосовувати проти лінійних кораблів. Тірпіц же наполягав на тому, що основним завданням німецьких великих крейсерів є боротьба з крейсерами противника.
Основною проблемою проектування крейсера були фінансові обмеження, в силу яких за розмірами він не міг бути більше сучасного йому лінійного корабля. Єдиною можливістю домогтися більшої швидкості, ніж у лінійного корабля, було зниження бойової здатності. Морським департаментом були зафіксовані такі вимоги до лінійного крейсера:
швидкість, як у попереднього класу («Мольтке») озброєння 8 × 305 або 10 × 280 мм
Розглядалася також можливість установки тригарматних башт, але в результаті було вирішено, що принаймні для корабля програми 1910 року достатньо буде гармат калібру 280 мм.
У серпні 1909 року рейхстаг затвердив асигнування на крейсер J, який згодом отримав ім'я «Зейдліц» на честь прусського генерала Фрідріха Вільгельма Зейдліца. Розробка проекту тривала 10 місяців з березня 1909 по січень 1910 року. Роботи відбувалися в проектному бюро Імперського морського відомства під керівництвом головного конструктора інженера Дітріха. При проектуванні розглядалися варіанти озброєння як вісьмома 305-мм гарматами, так і десятьма 280-мм у п'яти двогарматних баштах, розташованих за лінійною схемою. В остаточному варіанті розташування башт головного калібру було практично таким же, як на «Мольтке», за винятком розташування носової вежі на півбаку. За рахунок збільшення водотоннажності на 2000 тонн новий лінійний крейсер отримав більш потужну силову установку і посилене бронювання . Остаточний проект був затверджений кайзером 27 січня 1910 року.
Конструкція
Корпус «Зейдліц» мав корпус з розвиненим півбаком, що йшов до фок-щогли. Форштевень майже прямий, з крутим підйомом днища в носовій частині. Водотоннажність нормальна 24988 т, повна 28550 т. Довжина між перпендикулярами 200,6 м (на 14 м більша, ніж у «Мольтке»), по конструктивної ватерлінії (КВЛ) — 200 м. Ширина корпусу склала 28,5 м, максимальна ширина з урахуванням укладеної протиторпедної сітки становила 28,8 м. Висота надводного борту в районі носа — 8,9 м. Загальна висота борту в районі міделя — 13,88 м. Осадка за повної водотоннажності — 9,29 м, за нормальної — 9,09 м. При збільшенні осадки на 1 см водотоннажність збільшувалася на 37,71 т.
Корпус був розділений водонепроникними перегородками на 17 відсіків. Подвійне дно простягалося на 76 % довжини корабля. Спосіб силових зв'язків корпусу — змішаний.
Метацентрична висота дорівнювала 3,12 м, що було найбільшим значенням серед всіх німецьких лінійних кораблів і лінійних крейсерів Німеччини в Першу світову війну. Максимальна остійність була при 33 ° крену і нульова при 72 °. На «Зейдліц» встановлювалися заспокійливі цистерни Фрама, але за призначенням вони не використовувалися. Крейсер оснащувався двома тандемними напівбалансними стернами з можливістю управління з різних відсіків і чотирма трилопатевими гвинтами діаметром 3,88 м.
Корабель мав хороші ходові якості — легко і спокійно утримував курс, але дещо завалювався в корму. Як і всі німецькі крейсери, повертав важко, зі значною (до 60 % при максимальній перекладки керма) втратою швидкості, при цьому виникав крен до 9°.
Крейсер був оснащений одним великим паровим катером, трьома моторними катерами, двома баркасами, двома вельботами, двома ялами і однією розбірною шлюпкою. Мав два основних і один запасний 7-тонний носовий якір і один 3,5-тонний кормовий.
Мав дві порожнисті трубчасті щогли. До 1916 року оснащувався протиторпедними сітками. Екіпаж по штату мирного часу становив 1068 осіб, з них 43 офіцера. При розміщенні флагмана зі штабом він збільшувався на 75 осіб, з них 13 офіцерів. У воєнний час екіпаж поповнювався резервістами і в Ютландському бою становив 1425 чоловік.
Бронювання У порівнянні з «Мольтке» бронювання було підсилене. Броня цементована, круппівська. Головний броньовий пояс встанавлювався на тиковій підкладці товщиною 50 мм і мав постійну товщину 300 мм, висоту 2 м і починався на 1,4 м вище від ватерлінії (КВЛ) і опускався під воду на 0,4 м, простягаючись між зовнішніми краями барбетів носової та кормової башт. В носовій частині він закінчувався перегородкою товщиною 200 мм, в кормовій — 100 мм. В нижній частині пояс поступово звужувався до 150 мм, закінчуючись на 1,75 м нижче головної ватерлінії. Зверху броньовий пояс також поступово тоншав, доходячи до 230 мм на рівні верхньої палуби і до 200 мм біля нижніх кромок гарматних портів середнього калібру. Броньовий пояс в носовій і кормовій частинах продовжувався бронею товщиною 100 мм.
Каземат артилерії середнього калібру вище нижнього краю гарматних портів прикривався бронею товщиною 150 мм. У крайніх частинах перегородки каземату також мали товщину 150 мм. Всередині батареї середнього калібру вздовж борту і між гарматами йшли протиуламкові екрани товщиною 20 мм.
Лобова частина башт головного калібру мала товщину 250 мм, бокові стінки — 200 мм, задня стінка — 210 мм, настил у кормовій частині — 50-100 мм, похила передня частина даху — 100 мм, дах 70 мм. Барбети мали товщину 230 мм. У носової та кормової башт в діаметральної площині, в районі, що прикривався відповідно бойовими рубками і барбетами кормової піднесеної башти, товщина барбета зменшувалася до 200 мм. Товщина барбетів бортових башт між верхньою і головною палубою, які прикривалися бронею каземату, зменшувалася до 100 мм, а нижче, позаду головного броньового пояса, до 30 мм. У барбетов носової і кормових башт товщина 230 мм доходила до рівня броньовий палуби, але стінки за головним броньовим поясом мали товщину 30 мм.
Товщина стінок носової бойової рубки була 350—250 мм, даху — 80 мм, у кормової бойової рубки товщина стінок становила 200 мм, а товщина даху — 50 мм.
Броньована палуба в середині корабля була розташована на 1,4 м вище КВЛ і мала товщину 30 мм, в носовій частині вона розташовувалася на 0,9 м нижче КВЛ і мала товщину 50 мм, в кормовій частині вона розташовувалася на 1,8 м нижче ватерлінії і мала товщину 80 мм. Скоси мали товщину 50 мм. Верхня палуба над батареєю середнього калібру мала товщину 35 мм, а за межами батареї, ближче до діаметральної площини — 25 мм.
Підводний захист забезпечувався вертикальною протиторпедною перегородкою, віддаленою від борту на 4 м на міделі. Перегородка мала товщину 30 мм, збільшуючись до 50 мм в районі погребів боєзапасу, і закінчувалася 20-мм поперечними перегородками. Між броньованою і верхньою палубами вона продовжувалася як протиуламкова і мала товщину 30 мм. Додатковий конструктивний захист забезпечували вугільні бункери, розташовані між бортом і протиторпедною перегородкою.
Озброєння Артилерія головного калібру, як і на «Мольтке», складалася з 10 280-мм гармат 28 cm SK L / 50 з довжиною ствола 50 калібрів, розміщених у п'яти двогарматних баштах Drh.LC/1910. Гармата оснащувалася клиновим затвором і мала вагу 41,5 т. Використовувалися лише бронебійні снаряди, вагою 302 кг. Заряд складався з двох частин. Основний заряд розміщувався в латунній гільзі для поліпшеної обтюрації і складався з 79 кг пороху марки RPC / 12. Передній заряд у шовковому картузі містив заряд такого ж пороху масою 26 кг. При температурі заряду 15 ° C снаряду надавалась початкова швидкість 880 м / с. Спочатку гармати мали максимальний кут піднесення 13,5 ° і кут нахилу -8 °. При максимальному куті піднесення це забезпечувало дальність стрільби 18 100 м. У 1916 році, після Ютландского бою, кути були змінені на + 16 ° / -5,5 ° відповідно, що дозволило отримати максимальну дальність стрільби 19 100 м.