Цукро́вий діабе́т (, від — «надмірне сечовипускання») — група ендокринних захворювань, які виникають внаслідок абсолютної чи відносної недостатності гормону інсуліну й появи інсулінорезистентності, внаслідок чого формується гіперглікемія — стійке підвищення рівня глюкози у крові.
Захворювання характеризується хронічним перебігом і порушенням усіх видів обміну речовин: вуглеводного, жирового, білкового, мінерального і водно-сольового. Характерними симптомами є невгамовна спрага (полідипсія), порушення харчової поведінки, яке проявляється підвищеним апетитом (поліфагія), та надмірне сечовиділення (поліурія), однак ці симптоми можуть бути слабко вираженими, якщо рівень глюкози в крові підвищений помірно.
Цукровий діабет слід відрізняти від нецукрового діабету, при якому теж відбувається поліурія та полідипсія, але не через порушення вироблення інсуліну, а внаслідок ураження задньої частки гіпофіза або гіпоталамуса.
Окрім давно відомих цукрового діабету 1 типу і цукрового діабету 2 типу виділено діабет, пов'язаний з неправильним харчуванням, який відрізняється як від 1-го, так і від 2-го типу, й офіційно визнаний та отримав назву «діабет 5-го типу». Голосування за схвалення цієї категорії відбулося 8 квітня 2025 року під час Всесвітнього діабетичного конгресу Міжнародної діабетичної федерації (IDF), який проходив у Бангкоку, Таїланд. За даними Американської діабетичної асоціації, діабет «3 типу» вказує на конкретні хвороби, спричинені іншими причинами, такими як окремі генні порушення, екзокринні захворювання підшлункової залози, такі як кістозний фіброз, або діабет, спричинений ліками/хімічними речовинами. «Тип 4» — гестаційний діабет.Malnutrition-Related Diabetes Officially Named ‘Type 5’. Miriam E. Tucker. April 11, 2025
Історія вивчення
Діабет — одне з перших відомих людству захворювань. Вперше стан «надмірного виділення сечі», що є одним із симптомів діабету, було описано 1550 року до н. е. у давньоєгипетському папірусі Еберса. Індійські лікарі приблизно в той же час знали це захворювання і називали його «медова сеча», відзначаючи, що солодка на смак сеча приваблює мурах.
Термін «діабет» з іонійського діалекту давньогрецької означає «протікання», а з латинської — «сифон». За різними джерелами, його вперше вжив Аполоній з Мемфіса (230 р. до н. е.), або Аретей з Каппадокії, або ж Деметрій з Апамеї. В основу такої назви лягло уявлення про те, що під час захворювання вжиті рідини проходять через тіло у незмінному стані як через трубку. Лікарі Стародавньої Греції, Індії, Китаю та Японії, а пізніше — й арабські дослідники описали багато симптомів та ускладнень цукрового діабету та пропонували різні методи його лікування. Переважала думка про те, що діабет є хворобою нирок.
Вивчення цукрового діабету відновилось в Епоху Відродження завдяки працям Парацельса. До кінця XVII століття з'явилась нова концепція цього захворювання: воно більше не розглядалось як наслідок неправильної роботи нирок, а як системний розлад, пов'язаний із травленням. Такі зміни в розумінні діабету відбулися переважно завдяки дослідженням Томаса Вілліса, який 1670 року виявив солодкий смак не тільки у сечі, а й у крові діабетиків, та Метью Добсона, що 1776 року встановив наявність цукру в крові та сечі пацієнтів.
Роль підшлункової залози у розвитку цукрового діабету остаточно довели Йозеф фон Мерінг та Оскар Мінковський. 1889 року вони зробили панкреатомію (видалення підшлункової залози) собаці, внаслідок чого в нього розвинувся діабет. Пізніше їм вдалось усунути симптоми захворювання шляхом трансплантації шматочків тканини підшлункової залози під шкіру тварини. Відкриття фон Мерінга та Мінковського зробило можливим вирішальний крок у боротьбі з діабетом: виділення гормону інсуліну. Це здійснили 1921 року Фредерік Бантинг та Чарльз Герберт Бест, що працювали в лабораторії Джона Маклеода. А вже 1922 року перші пацієнти — четверо дітей із діабетом першого типу — отримали лікування, яке виявилось успішним. Після цього відкриття діабет став піддаватися лікуванню, тривалість життя таких хворих подовжилася.
Епідеміологічні особливості цукрового діабету
За даними Міжнародної федерації діабету, 2011 року кількість хворих на цукровий діабет у світі досягла рекордної цифри — 366 мільйонів, а у 2030 році становитиме 552 мільйони. Поширеність цукрового діабету в популяції у середньому становить 1–8,6 %, а серед дітей та підлітків — близько 0,1–0,3 %. З урахуванням недіагностованих випадків у деяких країнах поширеність може сягати 6 %. За даними IDF, у світі мешкає до 183 млн осіб із недіагностованим цукровим діабетом, що становить 50 % від діагностованих випадків. 2011 року діабет став причиною 4,6 млн смертей.
Захворюваність на цукровий діабет неоднорідна залежно від раси. Цукровий діабет 2-го типу найпоширеніший серед монголоїдів; так, у Великій Британії серед осіб монголоїдної раси старше 40 років 20 % страждають на цукровий діабет 2-го типу, на другому місці перебувають люди негроїдної раси: серед осіб, старших 40 років, частка хворих на цукровий діабет становить 17 %. Також неоднорідна частота ускладнень. Належність до монголоїдної раси підвищує ризик розвитку діабетичної нефропатії та ішемічної хвороби серця, але знижує ризик виникнення синдрому діабетичної стопи. Для осіб негроїдної раси характерніший розвиток гестаційного цукрового діабету.
За даними Міжнародної федерації діабету, 2011 року найбільшу кількість хворих на цукровий діабет зареєстровано в Китаї — 90 млн, Індії — 63,1 млн та США — 23,7 млн.
Епідеміологічні особливості цукрового діабету в Україні
Станом на 1 січня 2011 року в Україні кількість зареєстрованих хворих на цукровий діабет досягла 1 221 300 осіб, що становить 2667,6 на 100 тис. населення. У структурі ендокринних захворювань цукровий діабет посідає друге місце (31,88 %) після патології щитоподібної залози (46,67 %).
Відзначають підвищення показника поширеності цукрового діабету в Україні (на 26 % з 2005 року до 2010). Частіше цукровий діабет спостерігають серед населення промислово розвинених регіонів, однак показник поширеності більше залежить від стану профілактичної діяльності (раннє активне виявлення хворих на цукровий діабет 2-го типу). Найвищі показники поширеності цукрового діабету у Хмельницькій (3584,1 на 100 тис. населення), Черкаській (3531,2) та Чернівецькій (3502,7) областях, найнижчі — у Волинській (1836,5), Львівській (2051,4) та Чернігівській (2123,2) областях.
Також спостерігають значне зростання кількості нових зареєстрованих випадків (первинної захворюваності) захворювання населення України на цукровий діабет: від 194,8 на 100 тис. населення у 2005 році до 249,8 у 2010 році, тобто на 23,7 % протягом п'яти років. Проте число хворих збільшується переважно за рахунок цукрового діабету 2-го типу. При цьому показники захворюваності вищі в областях, де краще поставлена профілактична робота. Так, у Харківській області зазначений показник досягає 350,2 на 100 тис. населення, у Хмельницькій — 316,7, Чернівецькій — 311,8, Черкаській — 300,1. У той же час недостатньо активно здійснюється раннє виявлення цукрового діабету в Севастополі (167,5), у Чернігівській (183,5), Луганській (193,7) та Кіровоградській (197,8) областях.
Згідно з даними видання Міжнародної діабетичної федерації Diabet Atlas, у 2021 році в Україні зафіксовано 2 000 325 осіб, які хворіють на діабет. У 2017 році ця кількість була меншою — 1 270 929 осіб. Статистика враховує лише тих пацієнтів, які зверталися за ліками, але багато людей навіть не знають, що перебувають у групі ризику і потребують лікування.
За даними Національної служби здоров'я України, станом на листопад 2025 року в електронній системі охорони здоров'я (ЕСОЗ) налічується 1 320 723 пацієнти із цукровим діабетом.
Метаболізм глюкози в організмі людини
До складу харчових продуктів входять різноманітні вуглеводи. Деякі з них, такі як глюкоза, складаються з одного шестичленного гетероциклічного вуглеводного кільця і всмоктуються в кишечник без змін. Інші, такі як сахароза (дисахарид) або крохмаль (полісахарид), складаються з двох або більше пов'язаних між собою п'ятичленних або шестичленних гетероциклів. Ці речовини піддаються розщепленню під дією різних ферментів травної системи до молекул глюкози та інших простих цукрів, та, зрештою, також всмоктуються в кров. Крім глюкози в кров надходять і такі прості молекули, як фруктоза, що перетворюються на глюкозу в печінці. Таким чином, глюкоза є основним і універсальним джерелом енергії для всього організму. Багато органів та тканин (наприклад, мозок) можуть використовувати виключно глюкозу як джерело енергії.
Основну роль у регуляції вуглеводного обміну організму відіграє гормон підшлункової залози — інсулін. Це білок, що синтезується в β-клітинах острівців Лангерганса (скупчення ендокринних клітин в тканині підшлункової залози) і його функція полягає у стимулюванні переробки глюкози клітинами. Майже всі тканини та органи (наприклад, печінка, м'язи, жирова тканина) здатні переробляти глюкозу тільки за його наявності. Ці тканини й органи називають інсулінозалежними. Інші тканини й органи, наприклад мозок, не потребують інсуліну для того, щоб переробляти глюкозу, і тому їх називають інсулінонезалежними.
Неперероблена глюкоза депонується (запасається) в печінці та м'язах у вигляді полісахариду глікогену, який надалі може бути знову перетворений на глюкозу. Але для перетворення глюкози на глікоген також потрібен інсулін.
У нормі рівень глюкози в крові коливається в досить вузьких межах: від 70 до 110 мг/дл (міліграм на децилітр) (3,3 — 5,5 ммоль/л) вранці після сну та від 120 до 140 мг/дл (6,7 — 7,8 ммоль/л) після їжі. Це відбувається завдяки тому, що підшлункова залоза виробляє інсулін залежно від рівня глюкози в крові.
У разі недостатності інсуліну (цукровий діабет 1-го типу) або порушенні взаємодії інсуліну з клітинами (цукровий діабет 2-го типу) глюкоза накопичується в крові у великій кількості (гіперглікемія), а клітини організму (за винятком інсулінонезалежних органів) не здатні її засвоювати.
Класифікація цукрового діабету Існує ряд класифікацій цукрового діабету за різними ознаками. У сукупності вони входять в структуру діагнозу і дозволяють досить точно описати стан хворого на діабет. + Порівняння діабету першого та другого типу Ознака Діабет 1-го типу Діабет 2-го типу Початок раптовий поступовий Вік, коли починається переважно у дітей переважно у дорослих Статура худа або нормальна часто ожиріння Кетоацидоз поширений не часто зазвичай присутні відсутні Рівень інсуліну низький нормальний, зменшений або підвищений Конкордантністьв ідентичних близнюків 50 % 90 % Частка хворих ~10 % ~90 %
Етіологічна класифікація
I. Цукровий діабет 1-го типу Аутоімунний Ідіопатичний
II. Цукровий діабет 2-го типу
III. Інші специфічні типи діабету:
A. Генетичні дефекти β-клітин
B. Генетичні дефекти дії інсуліну
C. Хвороби екзокринної частини підшлункової залози
D. Ендокринопатії
E. Діабет, що індукований ліками
F. Діабет, що індукований збудниками
G. Незвичайні форми імуноопосередкованого діабету
H. Генетичні синдроми, що поєднуються з цукровим діабетом
IV. Гестаційний цукровий діабет
Класифікація за тяжкістю перебігу захворювання Легкий перебіг Легку (I ступінь) форму хвороби характеризує невисокий рівень глікемії, яка не перевищує 8 ммоль/л натще, коли немає значних коливань вмісту глюкози в крові протягом доби, незначна добова глюкозурія (від слідів до 20 г/л). Стан компенсації підтримується за допомогою дієтотерапії. При легкій формі діабету у хворого можуть діагностувати ангіонейропатію доклінічної і функціональної стадії.
Перебіг середнього ступеня тяжкості