Ліні́йні кораблі́ класу «Норт Керола́йна» — проєкт лінійних кораблів ВМС США 1930-х—1940-х років. Перші американські лінкори, які побудовані після закінчення дії Вашингтонського договору. Всього було побудовано два кораблі — «Норт Керолайна» () та «Вашингтон» ().
Лінкори проєктувалися з урахуванням обмежень лондонської угоди 1936 року — максимальний калібр гармат 356 мм, стандартна водотоннажність 35 000 довгих тонн (35 570 метричних). Початковий проєкт передбачав озброєння 12-ма 356-мм гарматами. Але Японія не приєдналася до фінального протоколу лондонської угоди. Тому поверталося договірне обмеження вашингтонської морської угоди 1922 року — обмеження калібру 406 мм. У проєкт нового американського лінкора було внесено зміни — озброєння становило дев'ять 406-мм гармат. При цьому рівень бронювання залишився відповідним до протидії 356-мм снарядам.
Лінкори отримали потужну батарею з 20-ти 127-мм гармат. У роки війни невдалі 28-мм зенітні автомати були замінені на 40-мм «Бофорс» і 20-мм «Ерлікон». На Тихому океані основною ударною силою ставали авіаносці. Тому завдяки доброму захисту та потужній зенітній артилерії американські лінкори частіше залучалися до задач забезпечення ППО авіаносних з'єднань, ніж до боїв з японськими артилерійськими кораблями. Наприкінці війни лінкори залучалися до обстрілу берегових цілей.
Обидва лінкори досить часто використовувалися в чисельних бойових операціях американського флоту на Тихому океані. Вони пройшли всю другу світову війну, у якій кожен отримав понад десять бойових зірок. «Вашингтон» отримав найбільшу їх кількість — 13. Після війни виведені до резерву. «Вашингтон» був списаний та розібраний на метал. А «Норт Керолайну» перетворили на музейний корабель і його до сьогодні можна оглянути у меморіалі Вілмінгтона, штат Північна Кароліна.
Історія проєктування Вашингтонський договір 1922 року суттєво обмежив зростання військово-морських озброєнь. За умовами договору водотоннажність нових лінкорів обмежувалася 35 000 довгими тоннами (35 570 т), а головний калібр обмежувався 406 мм. Оголошувалися «лінкорні канікули», провідні світові держави — Британія, США та Японія отримували можливість побудувати нові кораблі не раніше 1930 року. Обмежувався загальний тоннаж флотів та число лінкорів з 406 мм гарматами. Велика Британія отримала можливість побудувати «Родні» та «Нельсон», Японія добудувала «Нагато» і «Мутсу», а США три лінкори класу «Колорадо». Японії довелося відмовитися від амбітної програми спорудження лінійного флоту 8х8. А США пустили на злам закладені дредноути класу «Саут Дакота» — стандартна водотоннажність 43900 т, озброєння 12×406 мм/50, швидкість 23 вузли, бронювання борту 343 мм.
Лондонською угодою 1930 року «лінкорні канікули» були продовжені до 31 грудня 1936 року. Тому Генеральна Рада флоту США почала проєктні дослідження швидкохідних лінкорів програми 1937 року тільки в травні 1935. 11 липня була замовлена розробка перших трьох проєктів швидкохідних лінкорів — А, В і С. У вимогах задавалася батарея з 127-мм універсальних гармат, 30 вузлова максимальна швидкість і дальність ходу 15 000 миль на 15 вузлах. Протиторпедний захист мав розраховуватися на протистояння вибуху 317 кг (700 фунтів) ТНТ. При цьому пішли на деяке зниження вимог — контрактну швидкість кораблі повинні були досягти при половинному запасі палива, а не повному як на старих лінкорах.
У схемі А три тригарматні башти розташовувалися на носі, у схемі В і С башти розташовувалися за лінійно-піднесеною схемою — по дві на носі та кормі. У варіанті В це були 356-мм тригарматні установки, у С — двогарматні 406-мм. Розглядалися варіанти турбоелектричної трансмісії або одно- та двосхідчастих турбозубчастих агрегатів. Але через обмеження за вагою від важчої турбоелектричної установки відмовилися. Для підвищення живучості машинна установка розміщувалася ешелоновано. Проєкт А був порівняно легкоброньованим — пояс 11,5 дюймів (292 мм), палуба 4,5 дюйми (114,3 мм). У варіантів В і С — борт 13,25 дюйма (337 мм), палуба 5,25 дюйма (133 мм). За умов протистояння американському 356 мм 634-кг снарядові для першого це давало зону вільного маневрування (ЗВМ)Зона вільного маневрування це зона, у якій захист корабля не пробивається снарядами вірогідного супротивника. Ближня границя цієї зони розраховується, як мінімальна дистанція на якій снаряд пробиває горизонтальний захист лінкору. Снаряд у польоті гальмується та втрачає пробивну дію. Крім того, з ростом дальності він падає під більшим кутом і йому треба «пройти» більший шлях у броні. Тому до ближньої границі снаряд пробивав броньовий пояс лінкора, а за нею його енергії вже було не достатньо. На малій дистанції снаряд падає під невеликим кутом на палубу та не може її пробити. Починаючи з деякої відстані кут падіння снаряду вже досить великий, щоб пробити палубу. Ця відстань — дальня границя зони вільного маневрування. На довільній більшій дистанції снаряд вільно пробиває палубу лінкора. 22-27 тис. ярдів (20,1—24,7 км), а для останніх — 19 та 30 тис. ярдів (17,3 — 27,4 км). Захист від 406-мм снарядів вимагав як мінімум 16,5 дюймового (420 мм) поясу та 6,2 дюймової (152,7 мм) палуби. А це було неможливо реалізувати в межах договірної водотоннажності. Але після прийняття на озброєння важчого 680-кг 356-мм снаряду зажадали перерахувати захист під нього зі збереженням тієї ж ЗВМ, отримавши варіанти А1, В1 і С1. Тільки варіант А вкладався в договірний ліміт водотоннажності 35 000 дов. т. Варіанти В і С значно його перевищували. Це показало що забезпечити вимоги стандартних для американського лінкора озброєння та бронювання в комбінації з потрібною швидкістю ходу не є можливим. Генеральна Рада звернулася до військово-морського коледжу з проханням відповісти, який лінкор обрати — традиційний 23-вузловий з потужним бронюванням та озброєнням з 406-мм гарматами, або ж швидкохідний — один з варіантів А, В чи С. Проєкти 1935 рокуПроєкт Стандартна вод. Повна вод. Довжина, м Озброєння, ГК Пояс, мм Палуба, мм Потужність , к.с. (швидкість, вузли)A 32 450 35 615 218 9×356-мм 293 114 160 000(30)A1 34 500 37 365 218 9×356-мм 343 114 166 500(30)B 36 800 39 730 218 12×356-мм 336 133 180 000(30,5)B1 39 550 41 930 218 12×356-мм 381 133 200 000(30,5)C 36 500 39 430 218 8×406-мм 336 133 180 000(30,5)C1 39 500 41 980 218 8×406-мм 381 133 200 000(30,
Тим часом, у відповідь на спроби британців затвердити новою угодою ліміти лінкорів у 25 000 дов. т з 305-мм гарматами, американці розглянули низку «оборонних проєктів» лінкорів малої водотоннажності. Всі вони вийшли занадто слабкими з точки зору озброєння й бронювання й у найкращому випадку могли розраховувати на можливість втечі від супротивника. Тому бюро конструювання повернулося до роботи над 35000-т лінкорами.
Оборонні проєктиПроєкт Стандартна вод. Повна вод. Довжина, м Озброєння, ГК Пояс, мм Палуба, мм потужність ЕУ, к.с. (швидкість, вузли)1 23 500 24 033 165 8×305-мм 267 82,5 57 500 (23)3 29 000 31 300 168 8×305-мм 356 133 67 500 (23)4 32 500 34 985 201 8×305-мм 356 133 180 000(30)5 32 500 34 985 201 6×356-мм 356 133 180 000(30)
У вересні 1935 року бюро представило п'ять нових варіантів — D, E, F, G і H. Як один із заходів економії прийняли рішення зменшити висоту бронепоясу. Високий 5,33 м пояс був потрібний для компенсації зменшення осадки при витраті палива, щоб не оголювався незахищений борт. Пояс вирішили обмежити висотою 4,72 м. А зміну осадки компенсувати закачуванням в баластні цистерни забортної води. Проєкти D і E були спадкоємцями проробок 1933—1934 року — 35 000 т лінкорів зі швидкістю ходу 23 вузли. G мав ЗВМ проти 356-мм снарядів від 22 до 27 тис. ярдів і озброєння з дев'яти 356 мм гармат. Варіант H був найкращим — з тим же озброєнням та бронюванням для забезпечення ЗВМ від 22 до 30 тис. ярдів, але він не задовольняв вимог по швидкості. Варіанти D і E були потужними кораблями з 30 вузловим ходом, бронюванням розрахованим під ЗВМ для 406-мм снарядів на дистанціях 19 — 30 тис. ярдів і з озброєнням з 406-мм гармат. Але їх стандартна водотоннажність перевищила 40 тисяч дов. тонн. Як найбільша альтернатива виглядав проєкт F — гібрид з озброєнням з двох чотиригарматних 356-мм башт на кормі та 10-ма літаками і 3-ма катапультами в носовій частині.
Проєкти 1935 рокуПроєкт Стандартна вод. Повна вод. Довжина, м Озброєння, ГК Пояс, мм Палуба, мм Потужність ЕУ, к.с. (швидкість, вузли)D 40 500 43 730 229 9×406-мм 432 158 184 000(30,5)E 40 500 43730 229 9×406-мм 432 158 184 000(30,5)F 31 750 34 082 207 8×356-мм 343 114 160 000(30)G 31 500 33 950 180 9×356-мм 343 114 65 000(23)H 32 500 34 750 183 9×356-мм 381 133 65 100(23)
Вочевидь у 35 000-т водотоннажності можна було створити або легко озброєний та легкоброньований 30 вузловий лінкор, або менш швидкохідний, але з адекватнішим бронюванням і озброєнням. Наступні п'ять проєктів J, J1, K, L і M були представлені до розгляду 8 жовтня 1935 року та стали спробою модернізації проєктів A, B і C. J і J1 стали останньою спробою вписати чотири башти ГК в 35 000-т водотоннажність, за рахунок зменшення бронювання. Проєкт J1 показав, що навіть при зменшенні висоти пояса до 13,3 фута це призводить до зменшення товщини броні до неприйнятної величини в 203 мм. Тому далі розглядалися трибаштові схеми, а для збереження 12 гармат головного калібру приступили до опрацювання чотиригарматної установки. Варіант К був продовженням схеми А і мав озброєння з трьох тригарматних 356-мм башт і бронювання, що забезпечує ЗВМ проти 356-мм снарядів на відстані 19 — 30 000 ярдів. Варіант L мав озброєння з трьох чотиригарматних установок, за рахунок ослаблення бронювання. У варіантах К і L усі три башти були розташовані на носі, як на британському «Нельсоні». Варіант М становив собою модифікацію варіанту L з перенесенням однієї башти в корму. Для варіантів L і M було визнано досить імовірним не вкластися в договірну водотоннажність, тому в подальшу роботу пішов варіант К.
Проєкти 1935 рокуПроєкт Стандартна вод. Повна вод. Довжина, м Озброєння, ГК Пояс, мм Палуба, мм Потужність ЕУ, к.с. (швидкість, вузли)J 37 383 216,4 12×356-мм 317,5 133,35 190 000(30)J1 35 000 216,4 12×356-мм 203,2 133,35 170 000(30)K 35 000 216,4 9×356-мм 381 133,35 170 000(30,5)L 35 045 216,4 12×356-мм 317,5 114,3 170 000(30)
15 листопада 1935 були розглянуті п'ять детальних проєктів, що отримали позначення за римськими цифрами — від I до V. Проєкти I та II були розвитком проєкту К. Детальніші розрахунки схеми I показали, що для входження в ліміт водотоннажності товщину поясу доведеться зменшити до 311 мм. Крім того виникли проблеми з розміщенням енергетичної установки потужністю 165 тисяч к.с. в межах протиторпедного захисту (ПТЗ) в кормовій частині. У проєкті II при перенесенні однієї башти назад виникали проблеми з розміщенням її в кормовій частині, через що збільшилися габарити. Водотоннажність при цьому виходила за межі 35000 т. Тому на схемі IIa товщину пояса також зменшили до 324 мм, а палуби — до 127 мм. При цьому довелося пожертвувати і довжиною цитаделі — 63,8 % від довжини корпусу проти 68 % на «Колорадо». Для скорочення довжини паропроводів в цих проєктах котли розміщувалися в чотирьох центральних відділеннях, а турбінні відділення розміщувалися по краях. Через це два середніх котельні відділення довелося підняти для проведення під ними центральної пари валів і вони не мали над собою проти-осколкової палуби.