Олекса́ндр Єловицький (, 18 грудня 1804, Губник, Ладижинська волость, Гайсинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія — 15 квітня 1877, Рим, Королівство Італія) — польський громадський і релігійний діяч, літератор.

У Парижі брав активну участь у роботі парламентської комісії, створеної для підготовки меморіалу про царські переслідування в Польщі. Був членом повстанського парламенту в еміграції. У 1832 році був членом Товариства Литви і Руських земель у Парижі. Він був співзасновником і секретарем Асоціації наукової допомоги молоді, про яку в грудні 1832 року спільно з Мохнацьким видав брошуру «Про Товариство взаємодопомоги» (Париж, 1833). Це товариство сприяло відкриттю військової школи в Парижі, школи для польських дітей у Батіньйолі, Нансі та Орлеані, а від 1838 року — Польської бібліотеки в Парижі. Був членом Товариства литовських та руських земель. Він був тимчасово активним у Польському національному комітеті Лелевеля , а також приєднався до Крайового комітету польської еміграції під головуванням генерала Юзефа Дверницького (з жовтня 1832 по березень 1834). Ліквідаційний комітет створив у 1834 році на прохання Олександра Єловіцького Комісію еміграційних фондів. Від початку був активним учасником Літературного товариства, а 3 травня 1835 року обраний його секретарем.

У 1833 році він провів кілька місяців у Швейцарії і здійснив подорож на Монблан. У 1834 році він провів кілька днів в Осері, де побачив обожнюваного Мохнацького. Вже у 1833 році він став меценатом А. Міцкевича. Він придбав видання (2000 примірників) його «Поезії», том IV, опубліковане в Парижі в 1832 році, та опублікував власним коштом «Dziady», частина III (1833), «Pan Tadeusz» (1834) та «Księgi Pielgrzymstwa» (1834). У липні 1835 року було встановлено партнерство між Олександром Єловіцьким, Євстахієм Янушкевичем і Стефаном Дембовським, які заснували Польську друкарню та книгарню в Парижі під назвою «Jełowicki i S-ka». Цю подію відзначили «великим друкарсько-авторським обідом» із пам'ятною декламацією Горецького. Єловицький і Янушкевич, уклавши контракт на три роки, внесли статутний капітал у розмірі 15 000 франків кожен, а Єловицький вніс свої публікації як депозит. Внесок Дембовського, приятеля Єловицького з Кракова і майора заводу в Осері, склав 6000 франків. Третій акціонер незабаром помер від «сплутаності почуттів». Місцем зустрічі новоприбулих із Польщі було просторе приміщення Книгарні на розі вулиць Сен і Маре Сен-Жермен. У конторі: «на цих самих вузьких лавах» сиділи письменники та друзі, і там складалися думки про щойно видані книжки й поширювалися по еміграції та країні. У цьому ж будинку, на мезоніні, були також гостьові приватні апартаменти Янушкевича та братів Єловицьких (Олександра та Едуарда). За неповних п’ять років книгарня надрукувала 598 044 аркушів, у тому числі 32 твори тиражем 408 145 аркушів, тобто приблизно 105 аркушів на рік. Єловіцький опублікував деякі твори Ю. Словацького, З. Красінського, Ю. Нємцевича, К. Бродзінського, С. Вітвіцького, В. Поля, А. Горецького, М. Мохнацького, Я. Лелевеля, Г. Жевуського, Фелікса Вротновського, М. Чайковського, К. Гоффманової, І. Красицький та ін. У своїй та інших друкарнях він надрукував низку власних памфлетів і ефемерій, полемічних творів, частково незареєстрованих, навіть Естрайхера. Серед найважливіших – подвійне видання брошури «Про повстання» (написано під впливом М. Мохнацького), оцінене дуже високо Лелевелем і військовими теоретиками. Крім того, він редагував і видавав «Rocznik Emigracji Polskiej», журнал, присвячений політиці та літературі (Париж 1836, №42), а після його призупинення, наступного року, «Wiadomości Krajowe i Emigracyjne», історичний та літературний журнал (з лютого до Грудень 1837 р., 36 числа).

Життєпис Народився у родинному маєтку в Губнику Гайсинського повіту. Початкову освіту отримав удома під керівництвом василіани на отця Скиби. Середню — в Подільській гімназії у Вінниці (1815—1820 рр.). Восени 1821 року вступив на філософський факультет Краківської академії. 1824 року перейшов до Варшавського університету, де 1825 року здобув ступінь магістра філософії. Паралельно слухав лекції з польської літератури.

Наприкінці 1825 року повернувся до Губника. Разом з батьком і братами брав участь у Листопадовому повстанні на Правобережній Україні, а після його розгрому став одним з найвідоміших діячів на еміграції. Зокрема, заснував у Парижі Польську книгарню і друкарню, в якій виходили твори найвідоміших польських літераторів і його власні. Редагував і видавав польські еміграційні часописи.

У 1838 році вступив до католицької семінарії святого Станіслава Костки в Парижі, продовжив ті студії в семінарії у Версалі. Висвячений на священика 1841 році, невдовзі став вікарієм у передмістях Парижа Отейль і Сен-Клу. 1843 hjre вступив до Згромадження воскресіння Господа нашого Ісуса Христа — католицького чернечого ордену, основною метою якого було моральне й релігійне відродження польської еміграції. У 1844 році виїхав до Парижа, де тривалий час керував Польською місією при костьолі святого Роха, а з 1849 року — при костелі Успіння Пресвятої Богородиці.

Підтримав моральне Січневе повстання 1863 року. Виголошував патріотичні проповіді, писав повстанські вірші, а після його розгрому діяв переважно на релігійній ниві, зокрема перекладав польською мовою низку релігійних праць, а також опублікував кілька власних, у тому числі — віршів. Деякі його праці на історичну тематику залишились у рукописах, зокрема — «Барська конфедерація». Залишив спогади, які охоплюють його життя від раннього дитинства й до 1838 року Видав їх під назвою «Мої спогади» (1839) у двох книгах. Спогади містять, серед іншого, цікаві подробиці з повсякденного життя і звичаїв подільської шляхти. 22 липня 1834 року Олександр Єловіцький, «député polonais, demeurant Avenue de Neuilly No. 23», був свідком на весіллі А. Міцкевича та Целіни Шимановської.

Був членом адміністративної ради Закладу святого Казимира в Парижі. А також чимало прислужився будівництву Польського колегіуму в Римі.

Помер в Римі 15 квітня 1877 року, похований у гробівці свого ордену. У будинку Польського колегіуму в Римі вміщено мармурове погруддя А. Єловицького різця Владислава Олєщинського, а в польському костелі в Парижі 1930 року відкрито меморіальну таблицю.Вінниця у спогадах: у 3 т. Т. 1. XIX-початок XX ст. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. — С. 46.

Примітки

Джерела German F. Jełowicki Aleksander // Polski słownik biograficzny. — Wrocław, 1964. — T. XI. — S. 160—163. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біограф. словн. — Вінниця: Розвиток, 2007. — С. 189—190.