Чеське повстання 1547 року ( — Становий опір 1547 року) — перше антигабсбурзьке повстання чеських станів, що спалахнуло в Празі у січні — липні 1547 року. Третє за рахунком повстання станів в Габсбурзької імперії після виступу комунерос в Іспанії (1520—1522) і Гентського повстання у Фландрії (1539—1540). Було викликане абсолютистською політикою короля Фердинанда I Габсбурга, спрямованою на скорочення політичного впливу привілейованих станів і проведення контрреформації земель Чеської корони.
Причини повстання Перший король Чехії з династії Габсбургів Фердинанд I після вступу на престол почав політику поступового обмеження владних повноважень станових органів у землях Чеської корони, прагнучи встановити режим абсолютизму, що був абсолютно новою і незвичною політичною концепцією для Чехії (та й усієї Європи) 1-й половини XVI століття. Особливо болісно сприйняв обмеження своїх привілеїв міський стан, істотно зміцнілий у період правління в Чехії династії Ягеллонів. Напруженість у відносинах між Фердинандом I і Прагою, а також лужицькими містами, виникла вже в 1526 році і з кожним роком загострювалася аж до повстання в 1547 році. Крім того, невдоволення протестантських чеських станів викликала релігійна активність нового короля, спрямована на проведення в чеських землях політики контрреформаціі.
При обранні на чеський престол Фердинанд I в 1526 році зобов'язався у своїх коронаційних капітуляціях охороняти недоторканність прав, свобод і привілеїв чеських станів відповідно до законів королівства. Проте з середини 1540-х років новий король направив свої зусилля на включення Чехії до складу централізованої спадкової монархії Габсбургів. Вступивши на престол, Фердинанд вирішив звільнитися від традиційної залежності короля від станових інститутів. Ще в 1527 році королем були засновані таємна рада, придворна канцелярія і придворна комора — органи центральної королівської влади, наділені правом втручатися у справи окремих земель чеської корони і в компетенцію їх владних інститутів. Місцезнаходження цих органів влади Фердинанд переніс до Відня і сформував їх з представників в основному німецького, іспанського та італійського дворянства.
Наступним ударом по привілеям станів були заборони крайових сеймів дворянства і загальних зборів членів міських комун. У 1545 році король змусив чеські стани погодитися з записом у збори чеських законів («Оновлені земські дошки») про його сходження на престол за правом успадкування його дружини Анни Ягеллонської, а не в результаті виборів на становому сеймі, як вказувалося в реверсі 1526 року.
Постійне невдоволення станів викликала і фінансова політика Фердинанда I, який прагнув фінансувати війни великої Габсбурзької монархії, часто не враховуючи економічні інтереси і можливості Чеського королівства. Введення податку на операції купівлі-продажу в 1534 році викликало сильні хвилювання в більшості великих міст Чехії і в результаті було скасовано.
Початок і розвиток повстання
Найбільш активними прихильниками повстання проявили себе міщани Праги, а також дворяни, що належали до громади чеських братів. Безпосереднім приводом до празького повстання станів послужила спроба Фердинанда I надати військову і фінансову підтримку своєму братові імператору Карлу V в його війні з протестантським Шмалькальденським союзом німецьких князівств. У грудні 1546 король Фердинанд I спробував отримати згоду генерального сейму на виділення коштів для фінансування імператорських військ, проте отримав категоричну відмову.
У січні 1547 король зажадав від сейму зібрати чеське ополчення для відправки на допомогу герцогу Морицю Саксонському, союзнику імператора. Не отримавши згоди сейму, Фердинанд I 12 січня 1547 видав мандат про скликання чеського ополчення для походу в Саксонію. Це було грубим порушенням одного з основних земських законів, що забороняли використання військ за межами королівства без загальної згоди станів на сеймі. У відповідь на ці дії стани звинуватили короля в порушенні їх станових привілеїв і видали протест-прокламацію. Додатково до всього 27 січня 1547 померла королева Анна Ягеллонська і по Празі поповзли пересуди про те, що Фердинанд Габсбурзький не має більше прав на чеський престол і що його місце має зайняти його син ерцгерцог Максиміліан.
9 лютого у Празі відбулися заборонені королем загальні збори членів міської комуни, яка ухвалила рішення не підкорятися королівському мандату і заборонила міським магістратам брати участь у військових діях Фердинанда Габсбурзького. Король у цей час перебував у військовому таборі у Літомержіце, чекаючи приходу скликаного ополчення. Однак замість ополчення з Праги прийшов письмовий протест проти королівського мандату на його скликання. Прибулі в ставку короля дворяни почали переговори про скасування мандату. Король погодився скасувати мандат в обмін на «добровільну» фінансову допомогу станів. В результаті у складі королівського війська, крім найманців, знаходилися лише невеликі загони, надіслані 70 дворянами і королівськими містами Пльзень, Чеське Будейовіце та Усті-над-Лабем.
Три празьких міста — Старе Місто, Нове Мєсто, Мала Страна — об'єдналися в політичний союз, до якого незабаром приєдналися частина дворянства і деякі королівські міста. Цей союз, названий «Дружньою угодою» станів, зажадав скасування мандату про скликання ополчення й ініціював скликання земського сейму. У Празі було заборонено вербування найманців і скасовані поставки пороху для королівського війська.
Відкриття Празького сейму, забороненого королем, відбулося в середині березня. На сеймі до опозиції приєдналася велика кількість панів і лицарів. Сейм прийняв підсумковий документ, який також отримав назву «Дружня угода чеських станів», що складався з 57 статей і став головним документом повстання, що містив програму захисту станових вольностей і привілеїв і їх розширення в рамках закону, а також заклик до згуртування станів проти наступаючого католицизму. У документі перераховувалися станові привілеї, подаровані попередніми чеськими королями (особливо «славної пам'яті короля Людовика») і які надали чеським станам важливе місце в системі станово-представницької монархії. Ці привілеї, зокрема, стосувалися порядку формування та правового статусу земського суду, правового статусу адвокатів, вибору кандидатів на всі нижчі і деякі вищі державні посади (зокрема, гетьмана Празького граду) тільки з «природних чехів» (тобто уродженців Чеського королівства), порядку формування та правового статусу земського сейму, порядку складання присяги королем і заборони принесення присяги Римському Папі. Крім того, «Дружня угода» містила певні вимоги у фінансовій сфері, зокрема, вимоги обмеження права карбування чеської монети лише двома монетними дворами (в Празі і Кутна Горі), повернення Празі права складу, скасування всіх нових мит і заборони євреям скуповувати срібло і давати гроші в борг, а також вимога про вигнання всіх євреїв з території Чехії (ст. XXVII).
Крім того, на сеймі був заснований постійний комітет повсталих станів, до складу якого увійшло по чотири представники від панського і лицарського станів, а один від городян Праги. Від панського стану до комітету увійшли Арношт Країрж з Крайка, Вілем Кршинецький з Ронова, Дівіш Славата і бургграф Борживой з Доніна, а від лицарського — Гінек Крабіце з Вейтміле, Здислав Тлукса з Рабі, Бернарт Барханець з Бархова і Меліхар Pop з Ророва (шестеро з них належали до громади чеських братів). Канцлером комітету був обраний празький патрицій Сикст з Оттерсдорфа. Сейм ухвалив зібрати військовий податок і скликати ополчення. Незважаючи на настільки рішучі дії, спрямовані проти волі та інтересів короля Фердинанда I і розглянуті ним і його прихильниками як протизаконні, повсталі стану наполягали на тому, що ці дії спрямовані зовсім не проти короля, а на захист законів і привілеїв королівства.
У березні того ж року війська герцога Саксонії Йоганна Фрідріха I взяли в облогу вірне імператору місто Яхимів, і в той же час імператор Карл V підійшов до міста Хеб, маючи намір з'єднатися з військами короля Фердинанда I і Моріца Саксонського. Вступ військ імператора в Чехію викликав паніку повсталих станів: негайно було скликано військове ополчення, командування яким було доручено височайшому гетьману Кашпаур Пфлугу з Рабштейна, і вжито заходів до збору військового податку (берни). Крім того, було направлено прохання про допомогу до герцога Йогана Фрідріха Саксонського (правда, без завірення у взаємній підтримці).
Однак зібрати берну і ополчення оперативно не вдалося. Гетьман Плуг з Рабштейна з власним військом стояв табором біля Бечова, за декілька кілометрів від військ Йоганна Фрідріха I, постійно вимагаючи від комітету наказу до початку військових дій. Проте комітет був паралізований нерішучістю і відсутністю єдиної стратегії подальших дій. Празький комітет звернувся за підтримкою до станів сусідніх земель Чеської корони (Моравії, Сілезії, Верхньої та Нижньої Лужиці), проте кожна з земель з власних причин відмовила повсталій Чехії в допомозі.
У квітні 1547 на становому сеймі представники короля зажадали від повсталих розпустити станове ополчення, проте отримали рішучу відмову. Керівництву повстання вдалося додатково залучити на свою сторону багатьох впливових представників протестантських станів, деякі з яких займали важливі державні пости, що додало опозиції більшу політичну вагу. До «Дружньої угоди» приєднався впливовий і багатий чесько-моравський магнат Ян IV із Пернштейна, який володів Кладським графством в Сілезії. Однак чисельно збільшеній становій опозиції стало ще важче приймати рішучі стратегічні рішення — серед повсталих все гучніше лунали заклики до переговорів з королем.
Вирішальним для долі повстання днем стало 24 квітня 1547, Шмалькальденська ліга, не дочекавшись військової підтримки протестантських станів Чехії, зазнала нищівної поразки в битві під Мюльбергом, а курфюрст Йоганн Фрідріх I був узятий в полон. Поразка під Мюльбергом привела повсталих у розгубленість, а станове ополчення, дізнавшись про поразку, стало розходитися по домівках. Комітет повсталих станів вирішив відкласти засідання сейму на 20 травня і направити до короля посольство для досягнення примирення. Розійдене ополчення вирішено було офіційно розпустити.
Вісті про дії і наміри комітету викликали бурхливе обурення пражан, котрі вийшли на вулиці міста. Натовп чисельністю приблизно 200 чоловік зібрався біля будинку Сикста із Оттерсдорфа, вимагаючи скасувати миротворчу місію посольства до короля. Спонтанно було організовано загальні збори всіх міських комун Праги, яке виступило з аналогічною вимогою. Як пише сам Сикст з Оттерсдорфа, городяни дещо заспокоїлися тільки після того, як пан Вілем Кршинецький з Ронова пообіцяв не розпускати ополчення до повернення посольства.
На травневому сеймі представники короля зажадали скасування «Дружньої угоди» станів, проте отримали відмову. При цьому було вирішено послати до короля чергове посольство, в цілі якого входив пошук шляхів поступового і безболісного примирення сторін конфлікту. Відмовившись від військового протистояння, опозиція відстоювала перед королем право станів об'єднуватися у спілки для захисту своїх привілеїв. Не володіючи достатньою військовою силою для придушення опозиції, Фердинанд I вирішив дипломатичним шляхом внести розкол між дворянством і містами.
Вступ короля в Прагу і придушення повстання